Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Філія товариства «Сільський господар» (Автор: Каплистий Макар)

опубліковано 17 бер. 2014 р., 10:05 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 квіт. 2014 р., 10:49 ]

Книга «Жовківщина»: історико-мемуарний збірник. Том 2. – 1995.

 

На працю до Жовкви я приїхав із централі Товариства «Сільський Господар» у Львові в жовтні 1929 р. В централі я працював від січня 1929 р. і встиг уже побувати в Коршеві біля Коломиї, де викладав на трьохмісячних курсах для хлопців, а пізніше там же перебрав керівництво 3-х місячних курсів для дівчат. На жаль, не довго мені довелося працювати в Коршеві, бо староство в Коломиї не дозволило мені на побут. Помимо інтервенції у старостві сен. О. Кисілевської, о. прилата Русина, рад. В. Кобринського – поліція загрозила, що як не виїду з Коршева, то вивезе мене під ескортою. То ж мусів я передати дальший провід курсу і виїхати до Львова.

 

У Львові почалось «митарство» за дозволом на проживання. Ходили ми разом з колегою по студіях, інженером П. Дубрівним, якого староство в Яворові теж виселило (про що він згадує у своїх споминах). Мушу ствердити, що мені в праці на рідних землях під польською окупацією не щастило. Моє прохання до польського консульства ще в Празі на в'їзд до Львова було відкинуте і я рішив залишитися в Чехії.

 

Але несподівана зустріч із проф. К Мацієвичем, який до мене добре ставився, змінила мої пляни. Він не радив мені їхати на фільварок інж. П. Голого, в якого, будучи студентом Академії, я відбував приписану господарську практику і, який запропонував мені після закінчення студій перебрати ведення його господарки. Також не радив мені їхати до США, як це зробили деякі мої колеги. Нарешті, завдяки турботі проф. К Мацієвича у відповідних урядових колах, пощастило мені дістати візу на в'їзд до Галичини.

 

У Жовкві

До Жовкви виїхав я вже вповні поінформований директором Є. Храпливим про господарські справи цього краю. Все підтверджувало, що умови праці будуть тяжкі. Але я мав запевнену допомогу централі Товариства «Сільський Господар», що передавала мене на працю в Жовкву, як свого працівника, забезпечуючи мені й платню.

 

Перша зустріч з дирекцією повітового Союзу кооператив (ПСК) в Жовкві була чемна, товариська і носила інформаційний характер. Начальний директор А. Гумен відразу запропонував мені замешкати в його домі. Я погодився, хоч то мене трохи в'язало, бо я ніби увесь час мав бути під контролею. Та я рішив у своїй праці триматися незалежно.

 

На першому засіданні повітового Союзу кооператив я поставив такі умови:

 

1. Основна праця – розбудова філії і кружків Т-ва «С.Г.» на Жовківщині.

2. Наладнання тісної співпраці філії і кружків Т-ва «С.Г.» з ПСК і низовими кооперативами та молочарською кооперацією.

3. При розбудові філії та кружків «С.Г.» спрямовання всіх зусиль до розбудови споживчої, молочарської та кредиторської кооперації.

4. Праця за планом, що його затвердить Рада філії «С.Г.» і який буде узгіднений з дирекцією ПСК.

5. Повна Координація господарсько-кооперативної праці, для чого представник ПСК повинен увійти до Ради філії «С.Г.» в Жовкві.

 

Над кожною точкою дирекція докладно зупинилась, намагаючись переконати мене, що мені краще бути службовиком повітового Союзу кооператив, бо філія товариства «Сільський Господар» практично не існує. На всі аргументи і завваги моя відповідь була все одна – централя «Сільський Господар» прислала мене сюди, щоб я активізував філію цього Товариства та розбудував мережу кружків «Сільський Господар», а також поміг повітовому Союзу кооператив зміцнити кооперативи всіх видів.

 

Перші кроки в суспільно-агрономічній праці

Перед початком мусів я одержати в старостві дозвіл на працю й перебування в Жовківщині. Пішли разом із директором Гуменом до староства, щоби полагодити цю справу. Директор Гумен був знайомий з урядовцями староства, справу залагодили без ускладнень Хоч референт безпеки, одержавши інформації про те, що я був старшиною в армії УНР і разом із польською армією боровся проти большевиків, погодився на моє перебування, зазначивши, щоб я займався виключно господарськими справами. Після цього вже можна було приступати до реорганізації філії Товариства «Сільський Господар» і сільськогосподарської праці. Наскоро зібрані інформації від п. Даниловича та директора Гумена, що філія Товариства «Сільський Господар» в Жовкві існувала від 1910 року і розвивала господарську працю по селах, поширюючи помічні погної і деякі сільськогосподарські знаряддя. Воєнні події зруйнували всі осяги філії. Діяльність її була відновлена 1926 року. Головою Ради був адвокат д-р І. Романків, а секретарем директор А. Гумен. Фахову працю в філії «Сільський Господар» започаткував інженер-агроном І. Галевич, який протягом 1926 р. відвідав 20 сіл і виголосив 29 рефератів на господарські теми. Він заложив декілька демонстраційних дослідів із помічними погноями, поширював господарську літературу, але припинив свою працю при кінці 1926 р. через брак фінансів. Філія «Сільський Господар» залишилась без агронома.

 

Не встиг я ознайомитись з Жовквою, як наспіла неприємність. Пізно вечером зі Львова привезли до повітового Союзу кооператив товари, а разом і решту моїх речей. Уночі злодії розбили касу повітового Союзу кооператив, забрали 700 зл. готівки, трохи тов­ру, мої валізки з речами та скриню з книжками. Пропали цінні речі, а головно книжки, без яких я виглядав, як вояк без зброї. Це був для мене приголомшуючий удар. При цій оказії довелось мені познайомитись з польською поліцією. На цей раз і поліція подала мені промінчик надії. Комендант поліції, розпитуючи про мої втрати і назви речей та книжок, довідався, що я родом із хутора Нова Іванівка на Херсонщині.

 

Чомусь комендант занадто зацікавився розташуванням хутора, сусідніми селами та поблизкими економіями. Мене здивувало таке зацікавлення, але я радо оповідав, бо ніби легше на душі ставало при згадці хутора. Раптом комендант каже: «Не турбуйтеся, все буде добре!». А далі оповів мені, що під час війни був у полоні і працював у маєтку інженера Кондрацького, і тому знає добре тамошні околиці та описав Ново-Іванівку. Прощаючись, сказав мені на потіху, що постарається помогти розшукати мої речі. Але після 2-ох тижнів очікування я примирився з тяжкою втратою.

 

Тим часом наближалась зима, найкращий час для організаційної та господарсько-освітньої праці. Спішно скликали свідоміших господарів та господарсько-активних священиків, відбули нараду; на цій нараді я зреферував потребу відновлення діяльності філії товариства «Сільський Господар» та гуртків по селах. Основною думкою реферату була потреба станової організації для оборони господарських і станових інтересів хлібороба, ширення господарської науки та новітніх методів господарювання. При кінці наради вибрано Раду філії Товариства «Сільський Господар» та контрольну комісію. Очолив Раду філії Товариства о. Євген Боднар – парох Смерекова, а до Ради вибрано господарів Підсудкевича з Боянця, Галапаца з Винник, В. Даниловича з Жовкви, М. Булу з В'язової, Д. Нюньку з Мокротина. Контрольну комісію очолив о. Артимишин – парох села Бутини. Цей склад майже без змін перевибирався щороку. 

 

 

На нараді було повідомлено, що агроном на протязі зими постарається відвідати з господарськими викладами по можливості всі села. Плян поїздок укладався на тиждень і охоплював від 4 до 7 сіл. Виїжджалось на села, звичайно, в базарний день, бо легше було дістати підводу. Зупинка відбувалась переважно в кооперативі або в читальні. Поки люди сходились на виклад, було досить часу познайомитись зі станом кооперативи та її провідниками. Далі переходилось до залі читальні та проводились розмови з цікавішими господарями на різні теми й про потребу відновлення чи організації гуртка «Сільський Господар». Таким чином, до початку викладу уже були мінімальні дані про потреби і зацікавлення села та зібрано відомості про людський актив. Це давало змогу яскравіше підкреслити й вияснити болячки, що найбільше хвилювали селян в даній місцевості. На викладах ніколи не бракувало слухачів, навіть, у маленьких селах. Після викладу завжди були запитання та дискусії. Господарі виявляли зацікавлення в тій чи іншій господарській ділянці, але в тих селах, де було мало цікавих, старався я вжити евристичного методу навчання, зійшовши з підвищення на залю ближче до людей. Практично відчувалось не лише зближення просторове, але й духовне. Ось у цей момент, як пишу оці рядки, цілою істотою відчуваю ту близкість, сердечність, доброту селянської душі, що шукала порятунку в біді. Рівночасно теж відживає і почуття безсилля й неспроможносте негайно реально прийти з потрібною допомогою, бо ця праця розрахована на довшу мету.

 

До того в цей саме час у Польщі господарська криза все більше й більше поглиблювалась і ширилась, захоплюючи вже й заможніх господарів. День за днем все більше й більше вияснювалися труднощі в праці на селі та сумніше стелилась її перспектива. Почуття й настрій мінялись. Родився сумнів чи вдасться зарадити біді? Такі вагання тягнулись місяцями.

 

Одначе перемогла думка – відступу нема! Треба працювати далі! І знову визначились поїздки на нові села, виголошувались реферати, засновувались, а частіше, відновлялись гуртки Товариства «Сільський Господар», відвідувались господарства тих господарів, які того бажали. Такі оглядини відбувались у супроводі голови гуртка, справника кооперативи, часом, і священика. При оглядинах господареві на місці давались відповідні поради, а саме: як поліпшити стайню для худоби, упорядкувати гноярню та збірник на гноївку, провадити догляд за молочними коровами, утримання й виоав телят і так далі. Такі оглядини господарств давали добрі результати. Поволі зникли «опанцировані» корови, появлялись поліпшені господарки, проводилась дезинфекція, впроваджувалась вентиляція та освітлення стаєнь. Почали дотримуватись порядку і часу при годівлі та напуванні тварин. Дбали краще про забезпечення худоби відповідним кормом.

 

Годівельно-ветеринарний курс

До половини січня 1930 р. я встиг об'їхати майже всі села Жовківщини, а в деяких побував двічі. Від Водохрещі до 20 лютого запляновано було провести годівельно-ветеринарний курс у селі Бутини. Гурток Товариства «Сільський Господар» під проводом голови о. Артимишина поробив усі організаційні заходи для успішного проведення курсу. З села Бутини на курс вписалось 52 особи, а з села Пристань – 5. Ветеринарію з практичними вправами викладав студент Ветеринарної Академії у Львові Володимир Помірко, годівлю домашніх тварин агроном філії «Сільський Господар» в Жовкві, а допомагали йому д-р М. Холевчук і інженер А. Романенко, обидва директори централі «Сільський Господар», кооперацію викладав директор повітового Союзу кооператив А. Гумен, про хатню господарку, гігієну викладала п. М. Пеленська, а про потребу культурно-освітніх і господарських установ на селі викладав о. Артимишин.

 

Село Бутини належало до найкраще організованих громад на Жовківщині і всі установи села тісно між собою співпрацювали. Порядок на курсі тримав староста курсу Дацик – війт с. Бутини. Це була людина начитана, національно свідома і він мав повагу серед курсантів. Закінчення курсу відбувалось святочно при участи представників українських установ із Жовкви та довколишніх сіл.

 

Приємно відзначити повну посвяту та молодечий запал студента В. Помірка, який допоміг мені успішно провести курс. Цей курс підніс повагу організованої праці Товариства «Сільський Господар». Вістка про успішний курс у Бутинах рознеслась по цілому повіту. Села почали зголошуватись, щоб і в них відбути такі курси.

 

Підготовка до весняного сезону

Стративши всю фахову літературу, не маючи до використання місцевих даних, не знаючи ґрунтових і кліматичних умов повіту, маючи лише поверхове ознайомлення з місцевим способом господарювання, годі було намітити реальний плян роботи. Дирекція повітового Союзу кооператив вимагала вказівок щодо поширення помічних погноїв, дорідного насіння, сільськогосподарських машин та знаряддя. Треба було спішно об'їхати повіт, хоч приблизно ознайомитись з ґрунтами і зібрати дані, чого потребували господарі. Свої поїздки супроводив я рефератом про підготовку до весняних робіт. Курс у селі Бутини зробив мені добру прислугу, бо на реферат масово приходили не лише господарі, але й господині. Зібрані відомості показали досить поважну кількість уживаних погноїв, насіння до посіву, а також купованих сільськогосподарських машин та знаряддя. Виявилось, що повітовий Союз кооператив і половини тої кількості не розпродував.

 

Село несло більше грошей приватникам. Виявилось також, що наші села в господарських і кооперативних справах належно не освідомлені та мало здисципліновані. Повітовий Союз кооператив повів освідомчу та дисциплінуючу акцію, а філія Товариства «Сільський Господар» повела акцію розумної ощадности в грошах, особливо при більших закупах, Філія «Сільський Господар» виготовила обіжник із поясненням, як краще і ощадніше видавати гроші на закупно того, що господарі потребують. Дирекція спротивилася вислати такий обіжник до кооператив, бо в ньому закликалось господарів уживати штучні погної обережно і в невеликій кількости там, де ще вони не вживались.

 

Після довшої дискусії з дирекцією нарешті вдалось переконати, що цей обіжник принесе користь, бо повітовий Союз кооператив продаватиме відповідні погної, а агроном порадить, як їх доцільно вжити на селянських полях. Це було в дусі кооперативного принципу: допомагати селянам, а не визискувати їх, як то роблять приватники. Під кінець в обіжнику закликалось господарів проводити купівлю потрібного їм для поліпшення господарки з участю агронома. Обіжник розіслано до кооператив і до гуртків Товариства «Сільський Господар» з вимогою ознайомити на сходинах членів Товариства «Сільський Господар» і кооператив.

 

Проведення польових дослідів

Одночасно з підготовкою весняної кампанії підготовлено також до проведення 4-х дослідів із помічними погноями за схемою, що розіслала централя Товариства «Сільський Господар» з докладно опрацьованою інструкцією. На жаль, за браком часу проведено лише докладно один дослід у господарстві в селі Туринка Макара Петра, а решта були лише показово-демонстраційні. Проведено також дослід із 32 сортами сої та з 4-ма сортами помідорів. Ці досліди провів я на городі директора Гумена. Город був біля хати і я міг докладно спостерігати за розвитком рослин та вести добрий догляд. Після 3-літнього досліду я залишив до розповсюдження лише 3 сорти сої, а з помідорів сорт Люкулюс. Ще до мого приходу до Жовкви дирекція повітового Союзу кооператив, за намовою Спілки агрономів, пропагувала сою, бо знала, що соя любить піскуваті грунти.

 

Села Любеля і Замочок мали піски, тому там поширилась управа сої, бо господарі мали свої розрахунки. За 1 кг сої господар платив 1 зл., а з морга можна було зібрати 500-600 кг – це дасть 500-600 зл. зарібку. Яке ж було здивування господарів, коли я заявив, що такого прибутку вони ніколи не одержать, хоч би двічі більший врожай зібрали, бо їхня соя не буде мати тої ціни, яку вони платили за насіння в повітовому Союзі кооператив. Дирекція була теж незадоволена, бо моя пропаганда і наука не йшла по лінії торговельних інтересів Союзу. Знову треба було вести довгі розмови та вияснення з дирекцією, що повітовий Союз кооператив не може так діяти як приватники. Коли я запитав директора Гумена, що він робитиме із соєю, коли село привезе до Союзу 5-6 вагонів? Яку ціну платитиме господарям? Адже село не навчене зуживати сою в господарстві! Повітовий Союз кооператив мусів би наперед забезпечити збут, навчити використовувати сою в господарстві, а після цього поширювати продукцію. Помідори в Жовківщині серед селян майже були незнані і не уживані. Мені пощастило впровадити їх і поширити на терені повіту.

 

Як характерний приклад мушу розповісти із каїнітом у селі Любеля. В Жовкві приватні купці досить успішно конкурували з повітовим Союзом кооператив в продажі помічних погноїв. Особливо високу різницю в ціні ствердили кооператори в продажі каїніту. Довший час не можна було зрозуміти, як може приватник продавати цей погній нижче собівартості? Це можна було робити довший час лише при умові ошукування на вазі. Кілька справників купило каїніт і привезли до повітового Союзу кооператив на перевірку ваги. Перевірка показала, що вага добра. Ошуканство на вазі відпало, але як довго можна було продавати каїніт зі стратою майже один злотий на центнері?

 

Справники кооператив довідались, що приватник домішував до каїніту піску. Щоби самому переконатись і переконати селян, я рішив провести демонстраційний дослід зі каїнітом у селі Любеля на сіножаті. Комісія виміряла однакові ділянки, відважила однакову вагу каїніту і розсіяла по ділянках, чергуючи в 4-х повтореннях. Демонстрація аж занадто була переконлива та сягнула багато селян, які хотіли наочно переконатись, як приватники їх ошукують. Цей дослід був переконливим, торги повітового Союзу кооператив подвоїлись, наша ідея скріпилась і поширювалась, а село заощадило поважну суму праці та грошей.

 

Для характеристики початкової праці подаю мій піврічний звіт, що був надрукований в журналі «Сільський Господар» 1 липня 1930 року.

 

Працю розпочав у повіті майже на цілком непорушеному в агрокультурному відношенні ґрунті, хоч тут було вже кілька моїх попередників агрономів, але стан у повіті був такий, що виказатись роботою за короткий час їхньої праці не можна було. Та хто собі здає справу з труднощів початкової суспільно-агрономічної роботи, той і не дивуватиметься. Тим більше це стосується Жовківщини, де суспільно-політичні і навіть національні відносини дуже й дуже заплутані. Атмосфера роботи тут була надзвичайно тяжка, тому й висліди праці замалі. Одначе за півроку пророблена була така праця:

 

1. Відвідав 33 села і зробив 56 викладів, популяризуючи агрономічну науку та з'ясовуючи значення сільськогосподарського знання для селян.

2. Організував трьохтижневий годівельно-ветеринарний курс у селі Бутини та 8-миденний годівельний курс у Волі-Висоцькій.

3. Відбув 9 організаційних поїздок до Львова і одну таксаційну – до Добросина.

4. Зробив 12 поїздок у справі заложення дослідів (заложено 4 точних досліди, 3 з ячменем, а один з буряками та 18 демонстраційних).

5. Взяв участь у 16-ох зборах кооператив і господарських нарадах.

6. Відбув 18 поїздок у справі організації районової молочарні в Жовкві.

7. Організував і провів загальні збори в 9-ох гуртках «Сільський Господар» та виголосив 5 святочних промов.

8. Підготовив у Бутинах грунт до заложення контролі молочності та асекурації худоби.

9. Проводив підготовку в напрямі збуту сільськогосподарських тварин.

 

Як видно, робота проведена невелика, а все ж найголовніше вже було пророблено.

 

Пацифікація

Повільно налагоджуване господарське, культурно-освітнє життя перервала безглузда жорстока руїнницька пацифікація, що її провела польська влада під осінь 1930 р. майже на всіх українських землях під Польщею. Жовківщина не зазнала таких спутошень, як інші повіти. Все ж таки і на Жовківщині було кілька ранених, багато побитих людей і десятки знищених кооператив та читалень «Просвіти». Була паралізована праця в повітовому Союзі кооператив. Проведені обшуки в директорів і службовців ПСК. Був і я заарештований на 10 годин, а в моїй кімнаті поліція переглянула все до нитки. І цим разом комендант поліції стишеним голосом попередив, що це лише формальність та, щоб я не турбувався. З хати ми перейшли до канцелярії, де переглянули моє бюрко, та нічого підозрілого не знайшли. Але страх я мав за свій щоденник, в якому були записані не лише господарські та кооперативні справи, але й імена, прізвища та характеристики активних господарів у кожному селі.

 

Молочарська кооперація

Поглиблення господарської кризи примусило повітовий Союз кооператив і філію Товариства «Сільський Господар» поважніше задуматись над тим, як би то допомогти селянам добути гріш. Особливо підміські села використовувались приватниками, платили низькі ціни, особливо за молоко.

 

Повітовий Союз кооператив і філія «Сільський Господар» скликали нараду представників кооператив і гуртків Товариств. На цій нараді агроном зреферував потребу організації кооперативного збуту молока, а дирекція піддала думку викінчити і пристосувати для молочарні підвал Народного дому в Жовкві. Для урухомлення районної молочарні вибрано управу: інженера М. Каплистого, директора І. Дороту і Ольгу Гумен, а надзірну раду очолив о. Євген Боднар. Тягар організаційної роботи спочивав цілковито на моїх плечах, тому праця в філії «Сільський Господар» послабла.

 

  

Знав я добре, яка завзята буде боротьба з приватниками, але економічні умови вимагали цю боротьбу вести. Треба було остаточно узгіднити план організації районної молочарні в Жовкві з дирекцією «Маслосоюзу» у Львові. Для того я відбув конференцію з директором А. Мудриком і інженером А. Палієм і вирішено скликати в Жовкві нараду, на яку мав приїхати директор А. Мудрик.

 

Нарада відбулась, на якій підтвердили дальшу будову молочарні. Для прискорення закінчення будови молочарні директор Мудрик обіцяв прислати від «Маслосоюзу» інженера-будівельника. Тим часом треба було вже приготовляти села для організації збірень молока. В кожному селі відбувались наради, на яких заохочували господарів і господинь до солідарної достави молока до сметанкових збірень. Через півроку тяжкої праці молочарню вдалось урухомити. Пішки годі було обслужити 18 сіл району. Треба було купити ровер, бо вимагались щоденні поїздки на села.

 

Більше року минуло, поки устаткували молочарню, але труднощі не зменшились, а збільшились, бо прийшли ще фінансові турботи – треба було сплачувати борг «Маслосоюзу» за машини, а при тому ще й вести конкуренцію з приватниками, що навмисне підвищували ціни на молоко і тим баламутили його доставців до сметанкових збірень. Але з часом районна молочарня осягнула свою мету, бо в результаті селянин дістав кращу плату за молоко.

 

Курс для господинь

Краще вивчення умов і потреб сільського життя привело до висновку, який окреслює приповідку: «Господиня тримає три кути в хаті». На мою думку, це окреслення вузьке на сьогодні, бо господиня тримає три кути цілої господарки, має домінуючу ролю в продовженні та вихованні майбутнього покоління. Тож праця в молочарні показала, що лише належно усвідомлена господиня зможе видобути від корови більше і кращої якості молока: Свідома господиня – передумова кращого розвитку кооперативної молочарні. Тому в цій справі відбулось ряд конференцій з повітовим Союзом кооператив, філією Товариства «Сільський Господар» і «Союзом Українок» в Жовкві.

 

Всі однозгідно признали потребу курсу для вишколу, хоч одної господині на село. Такий курс відбувся в Жовкві в приміщенні Народного дому. Відвідувало курс біля 50 господинь і дівчат. Видатки на потреби курсу покрили спільно заангажовані установи. Курс пройшов успішно. На прощання курсантки одержали реферати про чистоту та порядок в хаті, а також спеціально про чистоту і відповідне переховування молока. Кожна курсантка зобов'язана була одержаний реферат відчитати на сходинах жінок у своєму селі. Курс спричинився до піднесення чистоти молока на багатьох збірнях.

 

Вирощування цикорію

Поширюючи кооперативну ідею не лише на постачання селу потрібних товарів, що означає витягнення готівки з села, але й на збут продуктів села, що означає подачу готівки на село, філія «Сільського Господаря» та повітового Союзу кооператив рішили впровадити і поширити на Жовківщині плантацію цикорії. Одного разу директор Гумен повернувся зі Львова і оповів, що чув у правному відділі ревізійного Союзу розмову про потребу забезпечити кооперативну фабрику «Суспільний Промисл» сирівцем цикорії. Я піддав думку, щоби повітовий Союз кооператив зайнявся сушарнею, а філія «Сільського Господаря» займеться вирощуванням та доставкою цикорії до сушарні. Думка директорові Гуменові сподобалась і попросив мене на другий же день виїхати до Львова і докладно обговорити цю справу для її реалізації. Після конференції з головою надзірної ради і директором фабрики Іваном Грищаком рішено, що Жовківщина буде вирощувати цикорію та її сушити.

 

Повернувшися до Жовкви, я зреферував вислід моєї наради у Львові дирекції повітового Союзу кооператив. Дирекція рішила перебрати плантацію та сушення цикорії. Для остаточного рішення цієї справи була скликана спільна конференція під проводом правного дорадника ревізійного Союзу Українських кооператив М. Корчинського з представників «Суспільного Промисла» і повітової Спілки кооператив (заступав директор Гумен) та філії Товариства «Сільський Господар» в особі інженера М. Каплистого з Жовкви. Справу полагоджено в користь Жовкви, хоч був зголошений також і повіт Судова Вишня. Остаточно формальне полагодження справи плантації та сушення цикорії мали затвердити надзірна рада повітового Союзу кооператив та філії Товариства «Сільський Господар». Ухвали обох інституцій перейшли одноголосно і цим самим повіт Жовква став осередком плантації та сушення цикорії.

 

 

Одначе справа плантації цикорії натрапила на поважні труднощі, бо це була незнана в Галичині культура і ніхто не знав, що сирівець виготовляється не з насіння, а з коріння. Для цього був брак відповідної літератури, що потрібна для освідомлення і пропаганди. Виписав я літературу з Чехії з прекрасними ілюстраціями та практичними вказівками. З цієї літератури я виготовив інструкцію для плантаторів, при цьому відразу ж обмежив площу посіву. Насіння давалось даром, а погної купували в повітовому Союзі кооператив за порадою агронома. Праця була нова і важка до проведення, але тут не було конкуренції, тому посівна площа ширилася з року на рік.

 

Радувало мене те, що введенням плантації цикорії замкнули ми, так би мовити, кооперативне коло: наші селяни продукують сировину, наші кооперативи збувають, наша фабрика переробляє і через кооперативи ж перероблений селянський продукт повертається для його споживання. Одначе вищий щабель кооперативної діяльности, це поширення кооперативної продукції на чужому ринку. Кооперативна фабрика «Суспільний Промисл» у свой праці ж вийшла на чужий ринок, як і «Маслосоюз» вийшов на німецький і англійський ринок, але війна і большевицька окупація зруйнували їхній розвиток.

 

Перша спроба хліборобського вишколу молоді

Щоби мати змогу демонструвати найдоцільніший спосіб вирощування цикорії, рішив я провести змагання селянської молоді за кращі результати управи цикорії на приписаних грядках. Отець Є. Боднар відпустив 10 арів землі, а я зорганізував десять хлопців і дівчат, які за моїми вказівками провели управу цикорії. Ця перша спроба не була формально проведена за приписами Хліборобського Вишколу Молоді, бо головною метою змагання була демонстрація. Конкурс був з добрим вислідом. Демонстрація управи цикорії була переконуюча. Молодь зацікавилась працею, а батьки молоді були задоволені працею своїх дітей. Отець Боднар мав моральне задоволення, що був першим опікуном Хліборобського Вишколу Молоді. 

 

 

Виїзд на курс до Янчина

Працю в Жовкві мусів я на деякий час припинити. Централя Товариства «Сільський Господар» у Львові призначила мене управителем сільськогосподарського курсу в Янчині. Курс уже був зорганізований і розпочав виклади. Вибраний на курсі староста тримав зразковий порядок, а тому я мав більше часу присвятити підготовці до викладів і проведення практичних вправ у зразковому господарстві М. Луцького. Панство Луцьких, не лише гостинно приймали мене, але й помагало на господарстві при практичних вправах з курсантами. Дивним дивом і цей курс не міг я довести до кінця, бо староство в Перемишлянах заборонило мені побут в Янчині.

 

Заборона побуту

Хоч в Янчині я був не цілих шість тижнів, але староство в Перемишлянах, правдоподібно, дало погану опінію про мене в Жовкву. Запримітив я це вже при перших поїздках на села. На мої реферати чи загальні збори гуртків «Сільського Господаря» почали приходити поліцаї і тайні конфіденти, а раніше такого не було. Перше село, яке попало під контроль поліції, було село Мокротин. Головою гуртка «Сільський Господар» в Мокротині був свідомий та активний господар Дем'ян Нюнька. Після зборів гуртка «Сільського Господаря» до Нюньки підійшов поліцай і почав розпитувати, як то сталося, що інженер Каплистий вибрав на голову Нюньку, а не русофіла (прізвища не пригадую). На всі запевнення Нюньки, що члени гуртка «Сільський Господар» самі його вибрали, а інженер Каплистий зовсім не втручався до виборів, ніхто не звернув уваги, а коли він рішуче стояв на своєму, то на нього посипались грошеві кари.

 

Так повторилось ще в кількох селах. Мені не залишилось нічого більше робити, як перестати виїздити на села. Коли ж я все-таки не покидав повіту, то референт безпеки покликав мене і в рішучий спосіб наказав, щоб я з повіту негайно виїхав – таке є рішення старости. На особисту розмову зі старостою мені відмовлено. Але за пару днів дістаю телефонічне завізвання, щоб я з'явився у голови філії у Львові полковника О. Кузьмінського. При зустрічі полковник Кузьмінський запитав мене, що я наробив, що поліція і староство в Жовкві хочуть мене викинути до большевиків?

 

Ніколи я не сподівався, щоби щось подібного могло статись. На запитання, чи я належу до ОУН, відповідаю «Ніколи не належав і тепер не належу». Після довшої розмови полковник Кузьмінський зажадав від мене старшинське слово чести, що я всю правду йому оповів. Виявилось, що староство в Жовкві зажадало дозволу від воєводства у Львові на вивезення мене до большевиків. І лише особиста порука полковника Кузьмінського врятувала мене від цього. Історія цікава для характеристики польської влади, але довга, тому я не буду її описувати. Скінчилось тим, що староство таки дало мені дозвіл на рік побуту, але зажадало покинути Жовкву. І я мусів виїхати.

 

Від початку моєї праці я обіцяв повну співпрацю Товариства «Сільський Господар» з кооперацією і обіцянку виконав. Впорядковуючи філію Товариства «Сільський Господар», скріплюючи працю гуртків «Сільський Господар», не забув я й про фахове навчання сільського господарства, уживаючи передусім показу від сіяння, садження, гноєння, сапання, наставлення плуга та сівалки, кошення та кінчаючи обмолотом. Ось цікавий випадок у Волі-Висоцькій, де я змушений був показати господареві Кисілеві, як правильно припасувати косу та правильно при кошенні тримати поставу всього тіла, щоб косар даремно не мучився. Поблизькі господарі запримітили, що агроном щось майструє та косить, тож прийшли подивитись, бо не вірили, що пан уміє виконувати хлопську роботу. А косив я, за оцінкою мого покійного батька, добре, батько був косар-артист. Отож батькова наука мені дуже придалась. Слава про моє кошення рознеслась по повіті і зробила мені добру прислугу.

 

Щоби бути справжнім членом станової організації, я вписався членом і був прийнятий в гурток «Сільський Господар» у Волі-Висоцькій та В'язовій. Був членом 3-х кооператив на селах для закупу й збуту, одної кредитівки, районної молочарні в Жовкві, виробничої кооперативи «Шевська будучність» у Жовкві та кооперативної фабрики «Суспільний Промисл» у Львові. Брав активну участь у налагоджуванні кооперативного збуту сільськогосподарських продуктів, головно в збуті квасолі «ясьок» та яєць, як головних продуктів Жовківщини. Брав участь у загальних зборах низових і повітових кооператив. Дирекція повітового Союзу кооператив дуже радо брала мене на збори москофільських кооператив. Москофіли приймали мене за «свого», бо я приїхав, на їх думку, «з Росії». Вони мої поради радо виконували, а внески на зборах підтримували.

 

Громадська, культурно-освітня і політична атмосфера праці

Не був би мій спогад достатній про працю на Жовкіщині, як би я не згадав про суспільно-громадський, культурно-освітній і національно-політичний клімат. Жовківський повіт невеликий простором і населенням, тож і район праці був невеликий. Економічно район був бідний, мізерні були й інтелігентні сили, щоб працювали активно в різних ділянках життя спільности. Найгіршою недугою спільности був поділ на москофілів і українців. Політична спільнота ділилась: українців – УНДО і їхніх прихильників, сельробів і їхніх прихильників, комуністів, що себе не виявляли а все підтримували сільробів, Українська партія праці (УПП) – невеличка група, що її очолював директор Гумен. Радикали не мали впливу в повіті. Москофіли теж не мали великого впливу, бо молодші перейшли до українців, а частина до сельробів або тихих комуністів.

 

Отака зрізничкованість не давала змоги навіть на чисто господарськім відтинку створити масовий одностайний рух. Тож мали ми в Жовківщині кооперативи, що належали до «Руского ревізійного союзу», але торговельно належали вони до повітового Союзу кооператив. Гурток «Сільський Господар» в Зіболках був у руках москофілів, а в Замочку – в руках УПП, в Двірцях – в руках сельробів і комуністів. Для успішної господарської праці треба мати довір'я селянської маси та її провідників.

 

Здобути довір'я москофілів чи сельробів, то важка, а частіше, безнадійна справа. Лише добрими, цікавими і практичними господарськими рефератами та показами здобувались збаламучені маси. Старо-русини взагалі не визнавали українців і не вживали слова українець, а заступали словом «УНДО».

 

Цей уступ пишу не для того, щоби виправдати малі успіхи моєї 5-річної праці, а для того, щоби прикладом підтвердити правильність науки, яку проголошував професор К. Мацієвич в Українській Господарській Академії в Подебрадах. А він твердив, що суспільно-агрономічна праця буде успішна тоді, коли буде базована на знанні природньо-економічних та грунтово-кліматичних умов району праці та на довір'ї провідної верстви і селянської маси.

 

Мушу сказати, що довір'я селян в основному мені пощастило здобути і я мав вигляди на успішну працю. Натомість провідна інтелігенція повіту розсварилась в боротьбі за впливи. В тій боротьбі активної участи не брав, а боронив своє право на незалежну господарську працю. Директор Гумен вимагав від мене підтримки його групи. Коли я пригадав умову, що давало мені право на незалежну працю, то це трактувалось як відмову від співпраці.

 

Українська група на чолі з о. Є. Боднаром мене повністю підтримувала. Одначе окупаційний чинник – польська влада припинила мою агрономічно-суспільну працю в повіті.

 

Філядельфія, 1963 р.