Українське село Стежниця зараз перебуває в польській державності. Під час операції «Вісла», яку поголовно підтримували всі поляків, в селі залишилось пару змішаних сімей. Їх мали пересилити на західні землі, які були очищені поляками від німецького населення. Ось розповідь одного з тих, що чекав переселення.

Край дороги, яка проходила через все село, під крислатою липою стояла дерев’яна скульптура Матері Божої. Над нею був дашок зроблений з гонт. Одного дня дорогою їхало три вози, в кожен було запряжено двоє коней. Фірманами були поляки-військові, які їхали в ліс за деревиною. Вони мали гвинтівки перекинуті за плече. Проїжджаючи повз скульптуру зупинились і один з них зняв з плеча гвинтівку та викрикнув: «Юш тутай вєнцей стаць нє бєндзєш» (вже тут більше стояти не будеш) і...   вистрілив у Матір Божу. Вона впала на землю. Декілька кусків деревини розлетілись навкруги. Весело сміючись поїхали далі. Проминуло десь хвилин 15-20 як почувся потужний вибух. Край лісу здійнявся стовп диму і пилу. 

Через півгодини з лісу поверталось тільки дві фіри. Так, той, що стріляв у Матір Божу, разом з кіньми підірвався на міні. Фірмани боялись збирати рештки розірваного, а про деревину вже й не думали. Не доїжджаючи метрів 15-20 до місця, де на землі лежала Матір Божа, скинули свої рогатівки (головні убори) і мовчки проїхали.

Скульптуру було підрихтовано та поставлено на старе місце.

Незабаром село опустіло і Матір Божа самотньо стояла край дороги. В нікого вже не піднімалась рука, щоб її зруйнувати.

Пройшли роки. Нарешті українці могли провідати свої, зарослі чагарниками та травами, обійстя. І при першому ж відвідуванні своєї землі, вони забрали Матір Божу з собою. Тепер вона перебуває в одному з храмів міста Самбора, де проживають нащадки вихідців з українського села Стежниця.