Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Ярослав Богдан – «Всеволод Рамзенко»: підпільник та публіцист ОУН (автор: Ніколаєва Наталія)

опубліковано 24 серп. 2013 р., 02:43 Степан Гринчишин   [ оновлено 30 серп. 2013 р., 10:47 ]

Вивчення біографій керівників українського визвольного руху є одним з найбільш актуальних завдань для дослідників історії України XX століття. Допомогти у з'ясуванні подробиць життя підпільників можуть вцілілі архівні матеріали, які тривалий час були недоступні для дослідників і зберігалися в польських та радянських спецхранах, переважно в архівах каральних органів, які боролися проти українського визвольного руху. Це тим більше актуально, бо чимало людей за участь в українському підпіллі були заарештовані та страчені польською, німецькою або радянською владою, або загинули в боях та збройних сутичках, тому не могли залишити свідчень про свою діяльність. До того ж зважаючи на конспірацію в підпіллі, інформація про подробиці діяльності його керівників завжди була максимально закритою для стороннього ока.

 

Дослідження біографій керівництва ОУН відповідає загальнодержавним завданням щодо вивчення минулого українського народу і вшанування пам'яті репресованих в XX столітті українців, які визначені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій» від 17.04.1991 р., Указі Президента України № 879 «Про всебічне вивчення та об'єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення» від 14.10. 2006 року, Указі Президента України «Про розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів, пов'язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні» № 37/2009 від 23 січня 2009 року, Указі Президента України «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті» № 75/2010 від 28 січня 2010 року.

 

Завданням цієї статті є дослідити досі маловідому науковцям та громадськості біографію підпільного автора, члена осередку пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН, згодом – керівника референтури пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН Богдана Ярослава Васильовича (1915-1953). За час перебування в ОУН він найчастіше користувався організаційним псевдонімом «Всеволод», «Рамзес» та літературним – «Всеволод Рамзенко».

 

Найбільш невирішеними в науці питаннями його біографії на сьогодні є подробиці його життя до 1939 р., діяльність в підпіллі в 1944-1951 рр., арешт співробітниками МДБ та засудження до страти. Також обмаль інформації збереглося про його приватне життя, долю родини. У нашій публікації ми постараємося висвітлити ці питання.

 

Актуальність вивчення біографії Я. Богдана полягає в тому, що він був одним з найбільш відомих підпільних авторів, працював разом з Михайлом Дяченком – «Марком Боєславом», Петром Федуном – «Петром Полтавою» та іншими організаторами видавничої справи ОУН і УПА, його статті та брошури друкувалися багатотисячними накладами в підпільних друкарнях і поширювалися на всій території, де діяв український визвольний рух. Між тим публікацій про нього обмаль і досі лишалося ще багато «білих плям» в його біографії. У нашому дослідженні ми намагатимемось максимально повно показати його життя та діяльність, щоб посприяти оприлюдненню маловідомої інформації про нього.

 

Історіографія питання порівняно невелика. Я. Богдан і його праці згадуються в дисертації (1) та узагальнюючій книзі про видавничу діяльність ОУН(б), підготовленій к.і.н. О. Стасюк (2). Однак в книзі не проаналізовано його життєвий шлях, вказано далеко не всі його праці. Цією ж авторкою згадано про Я. Богдана у серії наукових статей про видання ОУН і УПА в 1940-1950-ті роки (3).

 

Постаті Я. Богдана приділено певну увагу в дисертації (4), монографії (5) та інших дослідженнях (6) к.і.н. В. Ільницького, присвячених кадровому складу та діяльності Дрогобицького окружного проводу ОУН(б) в 1944-1952 рр.

 

Невелике дослідження про життя Я. Богдана і його погляди на завершення Другої світової війни підготував к.і.н. О. Іщук (7).

 

Найбільш повним джерелом інформації про життєвий шлях Я. Богдана є архівна кримінальна справа на нього, яка зберігається в Галузевому державному архіві Служби безпеки України (ГДА СБУ), у фонді справ на реабілітованих осіб під № 75196-ФП (8) (в одному томі). В справі міститься інформація про його біографію, склад родини, підпільну діяльність в ОУН. Є також протоколи допитів свідків діяльності Я. Богдана і його фотографія (9).

 

Частина підпільних праць Я. Богдана згодом була перевидана у різних наукових виданнях. Слід констатувати, що на сьогодні вони все ще маловідомі широкому загалові (більшість з них зберігається в справі № 376 з ф. 13 ГДА СБУ, з 2009 р. вони вміщені в базі даних інформаційно-довідкового залу ГДА СБУ, де їх може побачити та використати кожен бажаючий). Серед праць Я. Богдана слід відзначити його найвідоміший твір – статтю «Чому ми за Українську самостійну соборну державу?» (10). Досить цікавий є також «Міжнародний огляд» (травень 1945 р.) (11). Окремі його статті публікувалися в журналі «Шлях Перемоги» та інших підпільних виданнях Карпатського крайового проводу ОУН.

 

На сьогодні повного списку праць Я. Богдана дослідниками ще не укладено. В першу чергу це пов'язано з тим, що у радянські часи органи МДБ-КДБ переслідували всіх, хто зберігав та вивчав антирадянську літературу, і тому всі видання українського підпілля ретельно, що потрапляли в руки зацікавлених читачів – ретельно переховувалися. Однак, переглянувши матеріали кримінальної справи, можна стверджувати, що у підпіллі було видано більше 15 праць Я. Богдана.

 

З акту проведення операції із затримання Я. Богдана та його подальших допитів видно, що чекісти вилучили у бункері багато написаних ним творів, таких, як: «Демобілізаційний глум», «Тайна атомної бомби», «Дещо про «техніку» большевицьких виборів», «Вільний громадянин чи безправний раб», «Шевченко і Пушкін, два національні генії», «Геть московсько-большевицьке колгоспне кріпацтво з України», «Большевицьке колгоспне рабство», «Нема і не буде колонії, як Україна під москалями-большевиками», «Будь гордий і не встидайся українче, як тебе називають націоналістом», «Що таке нинішній большевицький сталінський соціалізм», «Як розуміти нинішнє міжнародне становище», «Що говорять в світі про Україну, українців і українські справи», «Чим воює більшовицька пропаганда», «Звідки бралася і береться розбійницька імперіалістична завойовницька сила Москви». «Світ проти більшовизму» (дві останні – під псевдонімом Вадим Радич).

 

Я. Богдан був автором організаційної інструкції ОУН «Вказівки в справі ідейно-політичної праці з наддніпрянцями». У справі ці документи, на жаль, не збереглися, однак частину з них виявлено в інших архівних збірках. Навіть їх назви промовисто свідчать щодо того, на які теми намагався писати Я. Богдан.

 

Я. Богдан розповів слідчим МДБ, що він народився 10 грудня 1915 році у селищі Розділ (нині – місто, Миколаївського району Львівської області) в родині ремісника. Мав брата Любомира (1928 р. н.) та сестер Одарку (1923 р. н.) та Оксану (1929 р. н.) (12). Його батько, Богдан Василь Васильович (1888- 1940) ремонтував взуття, працював переважно вдома. З 1921 року Богдан Я.В. навчався в початковій школі, а після переїзду батьків до с. Войнилів на Станіславщині продовжував навчання там (13).

 

Навесні 1930 року Я. Богдан закінчив сім класів народної школи у Войнилові та до 1933 року працював разом з батьком в його майстерні. Окрім того у 1932-1933 рр. він брав приватні уроки та продовжував вчитися, а восени 1933 року вступив до польської гімназії в м. Рогатин. Згодом, в 1934 р., зважаючи на те, що його батьки не змогли оплатити навчання в гімназії, Богдан Я.В. перейшов вчитись в приватну українську гімназію в Рогатині, яку закінчив в 1936 році, після чого ще два роки працював в майстерні у батька.

 

В 1930-ті роки Я. Богдан, як і більшість українців, добре знав про діяльність підпільної ОУН, поширення листівок, збройні акції проти окремих представників польської адміністрації. Однак, судячи з його свідчень, в той час він ще не брав активної участі в українському визвольному русі.

 

Восени 1938 року Богдан Я. В. вступив на філологічний факультет Львівського університету, де навчався до червня 1941 року. Однак закінчити навчання він не зумів через початок війни між СРСР та Німеччиною і окупацію України німецькими військами.

 

З осені 1941 і до березня 1944 року Богдан Я. В. працював викладачем математики та іноземних мов у Войнилівській народній школі, паралельно був головним бухгалтером Войнилівського маслозаводу. Судячи з усього, в цей час він став підтримувати тісні контакти з підпільниками ОУН (14).

 

Після повернення радянської влади на територію Західної України у 1944 році, Богдан Я.В. вступив до ОУН, перейшов на нелегальне становище і з березня до червня 1944 року працював у референтурі пропаганди Калуського окружного проводу ОУН. Керівником цієї референтури був підпільник «Аскольд», який власне і запропонував Богдану займатися пропагандистською та літературною діяльністю в підпіллі. «Аскольд» добре знав Я. Богдана і ще раніше підтримував з ним контакт. Запрошуючи його у підпілля, «Аскольд» розраховував на допомогу у підготовці інформаційних та пропагандистських видань ОУН.

 

До травня 1944 р. Богдан Я. В. переховувався в селі Станьків в будинку одного селянина, де слухав радіо та складав зведення – так звані радіоновини, які розмножувалися та розповсюджувалися серед населення та в підпіллі ОУН.

 

Мати Богдана Я. В. – Богдан Марія Іванівна (1896 р. н.), а також його дві сестри – Дарка (1923 р. н.) та Оксана (1929 р. н.) і брат Любомир (1928 р. н.) того ж року були виселені у віддалені регіони Радянського Союзу, ймовірно через те, що радянській владі стало відомо про його участь в підпіллі ОУН. Їх майно було конфісковане і передане місцевим радянським органам влади.

 

З червня 1944 по травень 1945 року Богдан Я. В. працював у референтурі пропаганди Станіславського обласного проводу ОУН, яку очолив той таки «Аскольд». В цей час він продовжував писати та редагувати різні статті, інформаційні бюлетені, які видавалися підпіллям.

 

З середини 1945 по травень 1950 року Богдан Я. В. працював публіцистом у складі референтури пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН, згодом (з червня 1948 р. до травня 1950 р.) займав посаду заступника референта пропаганди. Тоді ж ним було написано кілька статей і брошур, які масово тиражувалися у підпільних друкарнях та розповсюджувалися серед населення та учасників ОУН. Також він брав активну участь у підготовці та редагуванні журналів, листівок та інших друкованих видань, які готувалися Карпатським крайовим проводом ОУН. Під час слідства в МДБ по Станіславській області він розповів, що у травні 1945 р. був призначений членом редакційної колегії журналу «Шлях перемоги», до літа 1946 р. брав участь в його редагуванні, вміщував свої статті. З січня 1946 р. до жовтня 1949 р. був членом редакційної колегії журналу «На зміну», а з січня 1946 р. до липня 1947 р. – журналу «Український робітник». Статті до цих видань, окрім звичного псевда «Всеволод Рамзенко», підписував ще й псевдонімами «Б. Ярославич», «А. Кожум'яка», «В. Войнович» (15).

 

Треба сказати, що референтура Карпатського краю ОУН пропаганди мала досить сильний кадровий склад. Крім Я. Богдана, до неї також входив один з найвизначніших поетів підпілля Михайло Дяченко – «Марко Боєслав», а також Омелян Кочій – «Левко», Степан Слободян – «Клим», згаданий «Аскольд» та інші. Підготовлені видання друкувались у гарно законспірованих підпільних типографіях Станіславського, Дрогобицького, Калуського та Коломийського окружних проводів ОУН. Порівняно недалеко, на території Сколівщини та Болехівщини у 1945-1950 рр. переховувався і керівник референтури пропаганди ОУН Петро Федун – «Полтава», який підтримував контакти з пропагандистами Карпатського крайового проводу ОУН.

 

Видавничій роботі Карпатський крайовий провід ОУН приділяв велику увагу, вважаючи, що у боротьбі проти німецької і радянської влади друковане слово важить не менше, ніж вогнепальна зброя. Щоб уникнути розконспірації, підпільники часто вибирали місцем перебування підпільних типографій важкодоступні місця в горах та лісах у Карпатах. Наприклад в березні-травні 1949 р. УМДБ по Станіславській області було проведено кілька операцій з розшуку топографії Станіславського окружного проводу ОУН. Під час цих операцій були заарештовані референт пропаганди Надвірнянського надрайонного проводу ОУН Дмитро Черевко – «Промінь», 1911 р. н., заступник керівника Надвірнянського надрайонного проводу ОУН Олексій Байдюк – «Вернигора», 1911 р. н. та вбиті друкарка референтури пропаганди Надвірнянського надрайонного проводу ОУН «Марія», учасники охорони цього проводу «Ліщина» та «Кармелюк», коректор референтури пропаганди «Журба». В процесі розшуку була виявлена та ліквідована типографія Карпатського крайового проводу ОУН та Станіславського окружного проводу ОУН, яка шифрувалася під назвами «Київ», «Київ-Львів», «Львів-Київ-Дрогобич», «Дрогобич-Станіслав-Чернівці» та «Станіслав». У цій типографії було вилучено 4 типографських станка для друкування брошур, 55 кг типографського шрифту, понад 5000 примірників брошур та інше майно (16).

 

Керівник Дрогобицького окружного проводу Володимир Фрайт – «Жар», який приділяв значну увагу друку підпільних видань, влітку 1950 р переховувався у важкодоступних горах південно-східніше від с. Кам'янка Сколівського району Дрогобицької області. Про це стало відомо чекістам і з 29 по 31 липня 1950 р. біля с. Кам'янка була організована і проведена велика чекістсько-військова операція, під час якої було розшукано підземний бункер В. Фрайта та вбитий його охоронець – «Запорожець». У бункері зберігалася підпільна типографія під назвою «За волю України», 20 кліше для виготовлення найбільш розповсюджених підпільних видань ОУН(б), друкарська машинка, велика кількість підпільної літератури і документів (17).

 

Інший приклад. 30 листопада 1951 р. в Болехівському лісі неподалік від с. Велика Туря тодішньої Станіславської області чекістсько-військова група виявила бункер, де переховувались учасники Калуського окружного проводу ОУН. Коли чекісти спробували відкрити бункер, керівник референтури пропаганди Калуського окружного проводу ОУН Богдан Бацян – «Жук» (він же «Тарас», «Ромко»), комендант його охорони «Полтавець», бойовик «Михайло» та друкарка окружного проводу «Ірка», не бажаючи здаватися живими, перестрілялись. З бункеру було вилучено типографію ОУН, до 50 кг. типографського шрифту, чотири радіоприймачі, 3 автомати, 2 гвинтівки, 3 пістолети, набої та велику кількість підпільної літератури (18).

 

У подібних важкодоступних гірських лісових масивах і підземних укриттях переховувався і Я. Богдан. Матеріали для публікацій референтура пропаганди брала зі звітів низових ланок підпілля, де описувались подробиці боротьби проти радянської влади, було чимало цікавих та виразних епізодів. Крім того, підпілля через довірених осіб закуповувало офіційні радянські видання (газета, книги і т.п.). Чимало друкованих матеріалів якраз і мали на меті проаналізувати офіційну радянську інформацію з українськими реаліями тогочасного життя і пояснити населенню, що треба робити за таких умов.

 

Зі свідчень Я. Богдана випливає, що не з усіма підпільниками в нього були рівні стосунки, траплялись і проблеми. Зокрема, робочі стосунки з П. Федуном були куди кращими, ніж з С. Слободяном – «Єфремом», який певний час керував пропагандистською роботою Карпатського краю ОУН. Я. Богдан не хотів працювати під керівництвом останнього і просив П. Федуна посприяти переведенню у іншу організаційну ланку. П. Федун обіцяв розглянути можливість переведення Я. Богдана ближче до себе, адже потребував кваліфікованих помічників. Очевидно, в підпіллі завжди багато важили не лише обов'язки, але й людські стосунки, співіснування людей з різними характерами.

 

Виглядає на те, що Я. Богдану подобалося займатися підготовкою друкованих видань, це в нього виходило добре, і він не думав про якусь іншу організаційну роботу. Але втрати підпілля ОУН в боротьбі з органами МДБ УРСР у 1944-1950 рр. виявилися дуже значними, слід було подбати про ротацію кадрів та заміну загиблим. Саме тому його, як досвідченого підпільника, було вирішено висунути на керівну посаду. З травня (за іншими даними – серпня) 1950 і до жовтня 1951 року Я. Богдан за розпорядженням керівництва Карпатського крайового проводу ОУН виконував обов'язки референта пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН. Водночас він продовжував готувати до друку власні твори.

 

Треба сказати, що чекісти із вилученої підпільної літератури та зі свідчень затриманих учасників ОУН добре знали, хто такий підпільний автор «Всеволод Рамзенко». Його розшук було одним з головних завдань Дрогобицького та Станіславського обласних управлінь НКДБ-МДБ у 1944-1951 рр. Я. Богдана активно розшукували, але до осені 1951 р. ніяк не могли вийти на його слід.

 

19 жовтня 1951 року під час проведення чекістсько-військової операції Богдан Я.В. був заарештований співробітниками Управління МДБ УРСР по Дрогобицькій області. Він був виявлений та затриманий у підземному бункері під час проведення чекістсько-військової операції в лісі біля хутора Лавки та села Новий Кропивник, Підбузького району, Дрогобицької (нині – біля м. Східниця Львівської області). У бункері Богдан Я. В. знаходився з Савчуком Василем Лук'яновичем-«Корнилом», референтом пропаганди Підбузького районного проводу ОУН, який під час операції загинув. У Я. Богдана при затриманні було вилучено: автомат ППС, пістолет "ТТ", 68 набоїв та значну кількість особистих рукописів, записників та підпільної літератури. Весь опис вилученого майна займає в справі 11 аркушів (19).

 

Після затримання Я. Богдан, очевидно, був залучений чекістами до співпраці, брав участь у кількох заходах з виявлення підпільників. Саме тому з 19 жовтня до 15 травня 1952 р. він не сидів у тюрмі, а знаходився, мабуть, під особливим наглядом чекістів. Однак, як свідчить постанова про арешт від 03.05.1952 р., своїх головних обіцянок – допомогти остаточно ліквідувати підпілля на Дрогобиччині – він не виконав, за що і був заарештований 15 травня 1952 р. У документах зазначено, що Я. Богдан не відмовився від своїх поглядів щодо необхідності створення незалежної Української держави, не захотів допомагати органам радянської влади в боротьбі проти українського підпілля (20).

 

Як відзначено у обвинувальному висновку, у 1952 рр. Я. Богдан утримувався у Дрогобицькій тюрмі, де його допитували слідчі УМДБ. На допитах вони з'ясували подробиці його діяльності в 1944-1951 рр., зміст його друкованих праць, подробиці біографій його друзів-підпільників.

 

За вироком Військового Трибуналу Прикарпатського військового округу від 28 листопада 1952 року Богдан Я.В. був засуджений за ст. 54-1 "а", 54-8, 54-11 КК УРСР до найвищої міри покарання – розстрілу (21). Вирок було виконано 10 лютого 1953 року (22).

 

Радянська влада намагалася не допустити того, щоб твори підпільних письменників такого рівня залишались для нащадків. В цьому, мабуть, проявилося роздратування, невдоволення, а також страх перед правдивою інформацією, яка містилась в друкованих виданнях підпілля ОУН. 6 травня 1953 р. всі речі, вилучені у Я. Богдана під час арешту, були знищення шляхом спалення, як антирадянська література (23). Однак знищити всі книги, видані та поширені підпіллям, навіть у радянської влади можливості не було.

 

Відновлення історичної справедливості щодо діяльності українського визвольного руху та посмертна реабілітація для Я. Богдана настали вже після відновлення незалежності України. 29 серпня 1995 року прокуратура Львівської області згідно із ст. 1 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітувала Богдана Я. В. за відсутністю сукупності доказів, підтверджуючих обґрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності (24).

 

Підводячи підсумки, слід відзначити, що Ярослав Богдан (1915-1953), родом з простої української родини, вихованець Львівського університету, у 1944-1951 рр. виконав чималий обсяг роботи для підготовки друкованих видань Карпатського краю ОУН, які інформували українське населення про правдиві події в Україні і світі. Він відіграв важливу роль у налагодженні друку підпільних праць ОУН у повоєнні роки. Серед них були журнали «Шлях перемоги», «Чорний ліс», видання для молоді, різні інформаційні та періодичні видані.

 

Я. Богдан у 1950-1951 рр. став одним з найбільш знаних підпільних авторів ОУН. Окрім редакторської роботи, він особисто підготував більше 15 статей, які вийшли окремими виданнями у підпільних друкарнях.

 

У Я. Богдана був вибір: не йти у підпілля, спробувати виїхати за кордон, де, скоріше за все, він міг би стати відомою людиною в українській діаспорі. Однак він пішов шляхом безкомпромісної боротьби проти поневолювачів України, і поставив своє перо на службу українському визвольному рухові. Мабуть він розумів, що рано чи пізно потрапить до рук МДБ, однак залишився вірним ідеї боротьби за відновлення незалежності Української держави.

 

Після арешту Я. Богдан був вимушений брати участь у операціях МДБ, внаслідок яких загинули кілька підпільників. Однак на повноцінну співпрацю з радянськими каральними органами він так і не пішов. Перебуваючи в тюрмі МДБ, Я. Богдан відмовився від пропозицій чекістського керівництва брати активну участь у виявленні підпільників Дрогобиччини. Саме за це в травні 1952 р. він був повторно заарештований, а згодом засуджений до вищої міри покарання.

 

Творча спадщина Я. Богдан ще чекає на свого дослідника. Найвідомішою ж його працею, що вийшла друком у підпіллі, була брошура «Чому ми за Українську самостійну соборну державу?» (видавалася у різних типографіях в 1950, 1951 рр.). В ній він обґрунтував необхідність створення незалежної Української держави, яка мала гарантувати вільний розвиток українського народу, його економічне, політичне та культурне зростання. Саме це завдання було головним в діяльності ОУН і УПА.

 

Думається, що у відновленій Українській державі давно назріла потреба більш детально вивчити біографію Я. Богдана, видати його праці та належно вшанувати його пам'ять.

 

Література

1. Стасюк О. Видавничо-пропагандистська діяльність ОУН (1941-1954 рр.). Автореферат дис. канд. іст. наук / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Львів, 2004. – 20 с.

2. Стасюк О.Й. Видавничо-пропагандивна діяльність ОУН (1941-1953 рр. ) – Львів, 2006. – 384 с.

3. Стасюк О. Видання ОУН(б) післявоєнного періоду: тематичний огляд публікацій // Український визвольний рух. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2006 – Збірник 6. – С. 148-169; Стасюк О. Підпільні видання ОУН-УПА (40-50 рр.) // Українська періодика: історія і сучасність: Доповіді та повідомлення другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, 21 -22 грудня 1994 р. / НАН України. Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. Науково-дослідний центр періодики. Відп. ред. М. М. Ромашок. – Львів – Житомир, 1994. – С. 70-74; Стасюк О. Підпільні видання ОУН-УПА 40-50 рр. // Історія. Частина II: Тези та повідомлення III Міжнародного конгресу україністів, 26-29 серпня 1996 р. / Міжнародна асоціація україністів та ін. Упоряд. С. Кульчицький, В. Даниленко. Відп. ред. Я. Ісаєвич. – Харків: Око, 1996. – С. 164-168; Стасюк О.Й. Видання ОУН(б) післявоєнного періоду: тематичний огляд публікацій // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів: Видавництво "Мс", 2006. – Збірник 6. – С. 148-169; Стасюк О. Й. Ідейно-політична стратегія ОУН(б) повоєнного періоду // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. – Львів, 2006. – Збірник 8. – С. 253-276; Стасюк О. Й. Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944-1953) // Український визвольний рух. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2007. - Збірник 11.-С. 95-118.

4. Ільницький В.І. Дрогобицька округа ОУН: структура та діяльність (1945-1952): Автореферат дис. канд. іст. наук / Інститут українознавства НАН України ім.. І. Крип’якевича, Інститут народознавства НАН України. – Львів, 2010. – 16с

5. Ільницький В. Дрогобицька округа ОУН: структура і керівний склад (1943-1952). – Дрогобич: "Вимір". 2009. – 368 с.

6. Ільницький В. Керівний склад Дрогобицького надрайонного проводу ОУН (весна 1945 р - 1952 р.) / Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 16. – Рівне, 2009. – С. 207-212.

7. Іщук О С Стаття Ярослава Богдана «Міжнародний огляд» як віддзеркалення поглядів підпілля ОУН на закінчення Другої світової війни // Етнічна історія народів Європи. – № 19. – 2005. – С. 142-148.

8. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП.

9. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. - Арк. 252.

10. ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 6. – Арк. 340-360.

11. ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 37. – Арк. 50-52.

12. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк. 7-8.

13. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк. 28-29.

14. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк. 29-30.

15. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк. 235-236.

16. Іщук О., Ніколаєва Н. Ліквідація органами державної безпеки УРСР підпільних типографій Організації українських націоналістів в 1944-1954 рр. – К., 2007. – С. 16.

17. Іщук О. Розшук органами державної безпеки УРСР керівника головного осередку пропаганди ОУН(б) Петра Федуна в 1944-1951 рр. – К., 2008. – С. 15.

18. Іщук О., Ніколаєва Н. Ліквідація органами державної безпеки УРСР підпільних типографій Організації українських націоналістів в 1944-1954 рр. – К., 2007. – С. 21.

19. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк. 12-22.

20. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк.

21. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк. 313-313.

22. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк.323.

23. ГДА СБУ – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк. 330-333.

24. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк. 348.

 

Наталія Ніколаєва, кандидат історичних наук, науковий співробітник історичного факультету КНУ імені Т. Шевченка.