Наші герої із Грабовець і Славська (автор: Дем`ян Григорій)

опубліковано 22 трав. 2012 р., 23:22 Степан Гринчишин

Матеріал підготував Григорій Дем’ян

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ № 242

Прикро про це говорити, але до цього часу майже не маємо таких сіл і міст, у яких були б зібрані і належно вивчені вичерпні відомості про тих їхніх мешканців, що полягли у багаторічних змаганнях за нашу державну самостійність Щойно тепер створено відносно сприятливі умови для такої праці, і поки не пізно необхідно максимально використати наявні можливості, щоб зафіксувати бодай короткі відомості про всіх, кому окупанти вкоротили віку, в тому числі дітям, жінкам, старшим людям, за їх активну участь у боротьбі за волю України, чи принаймі причетність до неї.

Багато можуть розказати про таких людей їхні близькі, але з кожним роком таких стає менше, особливо друзів по підпільно-повстанській роботі. Отож треба поспішати. Інакше ж ніколи не заповнимо цієї болючої прогалини в нашій історії. Мусимо усвідомити, що далеко не все збереглося і в архівах. Тільки взаємоуточнююче використання документальних джерел та мемуаристики дасть бажані результати.

Тут подаємо підготовлені таким чином анотовані списки полеглих за незалежність України мешканців окремих сіл Сколівського району Львівської області, починаючи від осені, 1938 р., тобто з часу утворення Карпато-Української держави. До списків вводяться також відомості про людей, які походили з інших місцевостей, але загинули на території вказаного населеного пункту.

Село Грабовець Сколівського району

1. Галема Лук'ян Миколайович (1907-1950), псевдо «Стріла». Родом із села Гребенів того ж району. Довгий час перебував у боївці, яка діяла в околицях села Грабовець. Тут і загинув під час оборонного бою з відділом емгебістів у Триняку над Вільхованею восени 1950 р. І повстанці, і селяни поважали його за продуманість кожного вчинку, сміливість і незламний патріотизм. Тіло вбитого повстанця більшовики забрали до Славського, де тоді перебували урядові установи району, виставили на кілька днів у придорожному рові, а відтак наказали його закопати в Млаці під Голицею.

2. Глушко Василь Петрович (10.01.1929—?) симпатик ОУН і УПА, брат підпільників Івана та Федора. У жовтні 1947 р. разом з матір ю Гафією Глушко та сестрою Ганною був вивезений в Сибір і там незабаром загинув.

3. Глушко Іван Петрович (28. 12. 1823 – 15. 06. 1945). Стрілець самооборонного підвідділу. Лежав важко хворий у хаті селянина Олекси Зеленевича. Побачивши, що будинок оточила більшовицька облава, застрілився. Односельці таємно поховали його на цвинтарі в Грабівці.

4. Глушко Федір Петрович (12. 06. 1926 – 28. 09. 1945) – стрілець підвідділу кущової самооборони. Важко поранений енкаведистами в ноги на Хайчуковому городі в селі Пшанець, тепер Сколівського району, підірвався гранатою, щоб не потрапити живим до рук ворогів. Похований з повстанськими військовими почестями на місці, де по-геройськи загинув разом із стрільцем Іваном Борисом (24. 05. 1920 – 28. 09. 1945) зі Славського на схилі гори Менчіл.

5. Дем'ян Федір Васильович (5.III.1918 – 1948 ?) – стрілець підвідділу кущової самооборони. Загинув у рідному селі за невідомих обставин. Його тіло знайдено на Вільховані уже набагато пізніше після смерті. Місцевий станичний Олекса Дасів (псевдо «Володар») і повстанець Василь Ружалович (псевдо «Грім») навіть у той час не мали про його долю більше ніякої інформації.

6. Дем'ян Степан Микитович (13. 03. 1920 – 1949) – стрілець підвідділу кущової самооборони. Енкаведисти поранили його на Довгані в селі Грабовець. Помер під час тортур, які застосували до нього «сталінські діти». Похований у Млаці під Голицею у Славському.

7. Жолобович Микола Миколайович (4.01.1922 – 30.01.1946) – стрілець сотні УПА. Повернувшись на деякий час до рідного села, помер від випадкового отруєння чадом у криївці під Ялиною разом з дружиною. Похований у Грабівці на цвинтарі біля церкви.

8. Жолобович Ганна Іванівна (3. 12. 1923 – 30.01. 1946). Дружина Миколи Жолобовича. Померла разом з чоловіком з тієї ж причини. Похована в Грабівці на цвинтарі.

9. Карпінський Василь Олексійович (1916 – осінь 1944), псевдо «Вуйко», родом із села Пшанець, тепер Сколівського району. Ройовий, загинув у Зарві під Бозником у селі Грабовець під час бою українських повстанців проти загону «стрибків» із Тухлі та групи більшовицьких солдатів. Ворог втратив тоді двох убитими і кількох полоненими. Через деякий час повстанці забрали тіло полеглого друга і поховали його біля могил Українських січових стрільців на горі Маківці.

10. Миго Іван Олексійович (22.01.1919 – осінь 1950). Псевдо «Лис». Перебував у Службі Безпеки УПА. Багато разів дуже кмітливо і холоднокровно виривався з оточення переважаючих більшовицьких сил. У бою його групи з великим загоном спеціально вимуштрованих і досвідчених емгебистів, яким зрадник показав місце перебування повстанців, виявив особливу мужність, але був важко поранений. Непритомного підпільника після загибелі його друзів Лук'яна Галеми «Стріли» та Василя Микитина «Чумака» в Триняку біля села Грабовець більшовикам удалось схопити. Емгебисти жорстокими тортурами намагалися вирвати в нього інформацію про криївки з повстанцями. Однак, поранений нікого не видав, а показав пусту криївку за Перениззю в Тухлі, добре знаючи, що там ніхто не живе, бо саме його боївка, яка вже загинула, мала намір у ній зимувати. Туди його то везли, то несли: сам він іти не міг. Роздратовані більшовики знову почали по-садистськи мучити повстанця. Від тих катувань він помер. Тіло його забрали й закопали згодом на Млаці у Славському.

11. Миго Матвій Іванович (17.03.1917 – кінець червня 1941) – симпатик ОУН. Був мобілізований до більшовицької армії. Під час її відступу з Галичини комісар військового підрозділу застрілив його в той момент, коли він, знемагаючи від спраги, вийшов на пару кроків з похідної колони і нахилився, щоб із придорожнього рову набрати в котелок води. Точне місце смерті і поховання невідоме.

12. Миго Микола Іванович (13.12.1910 – 24.04.1947). Стрілець самооборонного кущового підвідділу. Загинув поблизу рідного села в лісі. Був заскочений емгебистами, коли робив ґонти разом з Іваном Уличем. Тіло вбитого забрали до Славського і закопали в Млаці під Голицею.

13. Миго Микола Іванович (29.03.1927 – 1960) – симпатик ОУН і УПА. У 1946 році заарештований і підданий витонченим тортурам на допитах у Славському МГБ. Засуджений на 10 років ув'язнення. В ході слідства, а відтак у тюрмі йому настільки знищили здоров'я, що після відбуття строку покарання через короткий час помер в Усатовому біля Одеси. Там же похований.

14. Микитин Василь Михайлович (1926 – 1950). Псевдо «Чумак» родом із села Тухлі. Перебував у останній період своєї повстанської діяльності в боївці «Лиса» (Івана Мига) у Грабівці. Загинув під час нерівного бою з емгебистами в Триняку над Вільхованею в тому ж селі разом із «Стрілою» (Лук'яном Галемою). Похований на Млаці у Славському.

15. Ружалович Олекса Миколайович (12.02.1930 – 1948) – брат повстанця Василя (псевдо «Грім»), старанно допомагав підпільникам. У жовтні 1947 року разом з матір'ю Ганною, малолітніми братами і сестрою був вивезений до Сибіру, де незабаром загинув.

16. Улич Іван Карольович (16.06.1922 – 24.04.1947) – стрілець самооборонного кущового підвідділу. Загинув в селі Грабовець разом з Мигом Миколою за тих же обставин. Похований на Млаці у Славському.

17. Фурів Григорій Іванович (29.09.1927 – 24.04.1947). У підпіллі не був, але повстанцям допомагав, як і всі інші односельці. Під час сутички загону емгебистів з підпільниками Мигом Миколою та Уличем Іваном він разом з Олексою Ружаловичем орав на протилежному схилі. Почувши стрілянину хлопці припинили роботу і поволі погнали коней з плугом через верх до села. На нещастя, Г. Фурів забув на ораниці камізельку і повернувся забрати її. По ньому більшовики сипнули кулями з автоматів, але вони не досягли його. Тоді командир групи старший лейтенант МГБ Воронов взяв від одного з солдатів снайперську гвинтівку, добре прицілився і вбив хлопця. Очевидно, це було зроблено для того, щоб одержати більшу нагороду, бо за кожного знищеного бандерівця такі посіпаки преміювалися. Розмір грошових нагород коливався тоді від 700 до 1200 крб. за одного вбитого. Г. Фуріва відвезли до Славського і викинули на Млаці. Убивцю не тільки не покарали, а навіть не дозволили батькові забрати тіло сина і поховати за християнським звичаєм.

Місто Славське Сколівського району

1. Барна (дівоче прізвище Онаць) Марія Михайлівна (? – 1946) – симпатик ОУН і УПА. Усвідомлено і старанно допомагала підпільникам харчами. Уже була старшого віку. Її енкаведисти заарештували, мучили в тюрмі і вона там померла, залишивши четверо дітей сиротами.

2. Борис Іван Михайлович (24.05.1920 – 28.09.1945) – стрілець кущової самооборони. Разом з Федором Глушком загинув на схилі Менчела у селі Пшанець під час сутички з військовою частиною більшовиків. Похований повстанськими почестями на місці смерті.

3. Брюх Василь Васильович (26.02.1923 – ?) – перебував в українському підпіллі ще з часів німецької окупації і загинув, але невідомо коли і за яких обставин.

4. Брюх Михайло Васильович (20.07.1927 – ?) – рідний брат Василя. Брав участь у визвольному русі. Час, місце і обставини смерті невідомі.

5. Винник Ганна Іванівна (14. II. 1925 – березень 1944). Під час каральної екзекуції проти членів ОУН у Славському німецькі фашисти вбили її біля рідної хати. Похована на сільському цвинтарі.

6. Винник Григорій Іванович (1913 – 1956). Національно свідомий селянин, щиро допомагав підпільникам. У червні 1950 р. більшовики заарештували його, судили і вивезли в Караганду. Там він і помер у 1956 р.

7. Гальович Лука Федорович (1922 – 1949) – стрілець кущової самооборони. Загинув у завзятому бою двадцяти п'яти повстанців проти спеціально підготовлених більшовицьких військових частин, стягнутих із сімох гарнізонів (Сколівського, Славського, Тухольківського та інших) у Гнилому. Петришин Антін Олексович зі Славського, якого емгебисти змусили везти тіла полеглих повстанців, згодом розповідав, що підпільники, а між ними були й брати Василь і Степан Свердуни, знищили тоді багатьох московських карателів. Два місяці потім емгебисти шукали в лісі за трупами своїх солдатів і нишком вивозили. Група повстанців, до якої входили Лука Гальович, Григорій Кіраль, Параска Кіраль та Іван Онаць, вогнем прикривали пробій інших підпільників і цим допомогли їм вирватися з оточення, а самі вони, витративши гранати і набої, останніми пострілялися. Тіла їх спочатку завезли в двір Славського МГБ, а звідтіля забрали у Сколе.

8. Гашпар Іван Іванович (? – 1946) активно допомагав українським повстанцям харчами, одягом, виконував їхні доручення. Емгебисти заарештували його в полі біля плуга, яким орав весною 1946 р. Обставини і місце смерті для родичів і знайомих залишились невідомими.

9. Гашпар Юрій Іванович (? – березень 1944) – рідний брат Івана. Арештований гестапівцями за приналежність до ОУН. Вивезений до Дрогобича. Там, у тюрмі на Бригідках, його жорстоко катували. Навіть важко покаліченим не занепадав духом, а підтримував своїх друзів. Коли його вели на розстріл, співав сам, а за ним інші славчани пісні українського націоналістичного підпілля. Його життя обірвалось зі співом Гімну «Ще не вмерла Україна».

10. Греб Марія Петрівна (1928 – 1947). Допомагала українським підпільникам. Працювала в редакції районної газети прибиральницею. Секретарка редакції комуністка застрілила її з пістолета в приміщенні. Ніхто й не думав «заслужену» вбивницю покарати за злочин. Похована на сільському цвинтарі в Славському.

11. Гребович Федір Михайлович (? – 26.01.1946) – стрілець кущової самооборони. Загинув у бою з емгебистами у Вишному Кінці в Славському разом з Іваном Намастерником, Михайлом ІІронем і Олексою із села Кального (прізвища не вдалося встановити). Поховані всі на цвинтарі на Голиці в Славському.

12. Дронишинець Агафія Ільківна (21.01.1928 – 1945). Допомагала повстанцям харчами. Дружина Бориса Івана, який був у «стрибках» у Славському. Принесла чоловікові їжу до будинку, де він служив. Потім поверталася додому, а була на останньому місяці вагітності. Один з емгебистів наздогнав її і почав нахабно обмацувати жінку. Вона його відштовхнула. Цей садист випустив автоматну чергу в лоно жінки таки на дорозі в селі. Померла разом з недоношеним сином, коли її люди везли до лікарні, надіючись, що ще вдасться жінці врятувати життя. Після цього нещастя чоловік її покинув «стрибки» і вступив до озброєного загону підпільників.

13. Кінаш Михайло, син Марії (1928 – 1945) – стрілець кущової самооборони. Місце і обставини смерті поки що встановити не вдалося.

14. Кінаш Петро Васильович (? – 1946). Псевдо «Калина». Працював господарчим Славського районного проводу ОУН. Енкаведисти заарештували його, довго і жорстоко катували в Славському районному відділі своєї каральної організації. Під час тортур помер. За одним свідченням, його тіло вкинули до криниці, що перед церквою у Славському. За іншими – його закопали вночі на Попівщині в городі біля плоту з дощок, яким тоді був обведений будинок і подвір'я районного МВ і МДБ.

15. Кіраль Григорій Михайлович (1910? – 1949) – стрілець кущової самооборони. Загинув разом із сестрою Параскою, її чоловіком Онацем Іваном та Гальовичем Лукою під час бою з емгебистами в Гнилому біля Славського.

16. Кіраль Ганна Олексіївна (14.07.1922 – 6.01. 1946) – сестра підпільника Кіраля Олекси. Поранену в живіт енкаведисти кинули у вогонь запаленої хати і вона згоріла.

17. Кіраль Марія Василівна (дівоче прізвище Іваникович, родом із сусіднього села Тернівки, 28. 11. 1916 – 7. 01. 1946). Дружина підпільника Кіраля Олекси Олексовича. Справжня великомучениця за національну ідею.

Важко знайти слова, якими б можна адекватно передати пекельні муки, що їх витерпіла ця мужня бойкиня та її родина на Святий Вечір 6 січня 1946 р. А було так: чисельний загін «сталінських дітей», які закладали основи «світлого комуністичного майбутнього» в Галичині, йшов на чергове полювання за людьми. Під горою Менчіл, у Таборівськім, сім'я вечеряла в хаті. Якось помітили небезпеку і підпільник Кіраль Олекса мусів зникнути. Більшовики щось запідозрили. Почалося найжахливіше. Наведу лише одну із найдостовірніших розповідей, які з часу тієї трагедії поширилися мало не по всіх бойківських гірських селах.

«Кіраль Марію Василівну спочатку облавники на Святий Вечір взяли допитувати: «Де чоловік?» Тота не признавалася. Знову:

– Кажіть, бо спалимо хату!

– Не знаю.

Тоді вхопили дідуха (святковий сніп)) зі стола і підпалили серед хати. Далі на вогонь кидали із грядки (воринки) одяг. Дим став душити. Солдати вийшли надвір. Випустили худобу з стайні. Жінку забрали з хати., а маму й сестру Кіраля Олекси лишили в тім вогні. Хату підпалили й від стріхи ракетницею. Як стала стеля обвалюватися, мама із дочкою втікли до сіней. їм попрострілювали животи. Вони попадали і згоріли в страшних муках.

Малий хлопчик Микола, мав 13-й рік, заховався під купою дерева, потім пересунувся під пень. Скочив помагати мамі й сестрі. Енкаведисти поранили його в плече і в вухо. Вогонь падав зверху далі і він не міг щось зробити. Був лише в сорочці. Впав і відкотився під пень.

Він видів, як енкаведисти мордували братову жінку. То було жахливо: люто, скажено били... На лівій руці обрізали шкіру, задерли аж до плеча і завернули поза шию. Тогди пекли її на запаленій соломі. Далі багнетами сверлили голову. Від тих мук, обсмалена, вона в страшенних муках померла. Я її виділа таку покатовану. Їх усих там, у Таборівськім у Менчелі поховали». Цю страхітливу розповідь записано 1991 р. у Славському від Павкович Параски Луківни, 1928 року народження.

18. Кіраль Марія Іванівна (1885 – 6.01.1946) – мати підпільника Кіраля Олекси. Обставини її мученицької смерті викладено вище.

19. Кіраль Микола Федорович (1920?– 1945?). Псевдо «Звийний». Один з активних повстанців. Був у Службі Безпеки. Поліг у бою з більшовицьким військовим підрозділом на Згарі під Припором. Похований на цвинтарі у Славському на Голиці.

20. Кіраль Михайло Миколайович (1914? – ?). Псевдо «Вишня». Загинув у бою з більшовиками на Чорній Рипі біля Новоселиці. Там і похований під вишкою. За іншими свідченнями, похований на горі Оса в Закарпатті.

21. Кіраль Михайло Михайлович (18.11.1927 – 1.01.1945) – стрілець самооборони. Загинув під час бою з більшовицькими військами, які напали на повстанську криївку в Соколищах за Погар ю у Славську. Там і похований.

22. Кіраль Параска Михайлівна (16.04.1922–1949) – дружина повстанця Онаця Івана. Була вагітною. Мала ось-ось народити дитину... Про обставини її смерті було вище. Першого її сина Михайла виховала родина Клочаника Михайла Прокоповича в селі Грабовець.

23. Кіраль Федір Іванович (? – березень 1944). За активну працю в ОУН у березні 1944 р. його схопили німецькі фашисти, заарештували, відправили до Дрогобича і після жорстоких катувань у тюрмі на Бригідках розстріляли.

24. Кіраль Юрій Васильович (1924? – 1946 ?) – активний учасник збройної боротьби за незалежність. Загинув на Поломі. Похований на цвинтарі в Славську

25. Кравчишин Михайло Іванович (1932 – 1950) – молодий підпільник. У бою з більшовиками був поранений, але ще міг перебігти й заховатися в кущах Потім там знайшли його неживого. Сталося це в Головечанці в Тухлі. Тоді ж садисти з Дрогобицького МГБ захопили живим Миколу Нагорного з Тухлі і спекли його на вогні недалеко від місця смерті Михайла Кравчишина.

26. Луців Іван Михайлович (? – 1. 01. 1945) – стрілець місцевої самооборони. Загинув захищаючи повстанську криївку від більшовицьких карателів у Соколищах за Погар'ю з Михайлом Кіралем. Там обидва і поховані.

27. Марцун Григорій Григорович (? – березень 1944) – один з енергійних і діяльних членів ОУН у Славському. Після смерті К. Штанглявера його заарештувало гестапо, допитувало й катувало в тюрмі на Бригідках у Дрогобичі, а відтак за членство в ОУН розстріляло.

28. Мицик Омелян (? – березень 1944). Родом із Вижнього Синьовидного За освітою – вчитель, працював директором школи у Славському. Наполегливо виховував у молоді почуття національної свідомості і готував її до боротьби за українську державність. Після арешту гестапівцями групи членів ОУН у Славському він зібрав між людьми деякі кошти і поїхав до Дрогобича сподіваючись вирвати патріотів із рук фашистських катів. На жаль, не лише не зміг допомогти ув'язненим, а й сам загинув під час сміливої суперечки з гестапівським нелюдом. Умер по-геройськи, прийшовши безпосередньо до тюрми на Бригідках у Дрогобичі.

29. Мізунський Григорій Васильович (1900? – 1947) – активний симпатик і помічник ОУН та УПА. Його син Іван розповідає: «Як батька замучили я ходив до другого класу. Тата забрали з торговельної бази споживспілки у Славську На енкаведе завели мотор, щоб не чути, як люди кричать, і мучили, з рук позривали всі нігті, з голови зовсім здерли волосся. У кухні запікали дріт і прикладали до грудей, до плечей. Так усю шкіру попекли. Післали за мамою, щоб приїхали забирати. Ми думали, що додому, а вони його кинули на фіру і повезли ніби на Пустару до лікарні. Але він уже був мертвий. Там його скинули з воза і лишили. Маму з конем завернули додому. Лише через десять років потім нам сказав Антін Петришин, де його з лікарняного двору чи трупарні відвезли. Везли в якийсь окоп. Ми позбирали кістки і поховали на Голици на цвинтарі. Замучили його в 1947 році (записано 14 квітня 1991р. у Славському). За свідченням Греб Марії Петрівни із Славського, Григоріи Мізунський після катувань у приміщенні торговельної бази, куди його привели, проковтнув отруту, щоб уникнути дальших мук.

30. Мізунський Степан Іванович (1920? – 1945?) – стрілець місцевої самооборони. На межі Славського і Рожанки в Долині під час бою з більшовицьким військовим загоном прикривав відступ українських повстанців. Бився доки вистачало набоїв. Там і загинув. Облавники заставили двох жінок – Марію Улинець і Марію Пушкар тягнути його тіло вниз до дороги. Потім виставили, як це робили енкаведисти майже завжди, на показ у придорожному рові біля Млаки під Голицею. Опісля там наказали закопати його.

31. Мізунський Федір Федорович (14.10.1920 – 20.03.1949). Разом з Петром Намастерником загинув у бою проти більшовиків, які напали на їхню криївку. Похований у Млаці під Голицею у Славському.

32. Намастерник Іван Петрович (? – 7.02.1946) – стрілець кущової самооборони. Загинув у Дебрі в Боклаговім у криївці. Вистрілявши набої, останнім убив себе. Там і похований. З ним у криївці були неповнолітні діти, двоюрідні – брат Павло і сестра Ганна. Енкаведисти забрали їх, судили і відправили в Сибір. Павло помер 1982 року в Херсоні, а Ганна – 1966 р. в Омську.

33. Намастерник Іван Федорович (26.05.1926 – 26.01.Г946). Загинув у бою з емгебистами у Боклаговім разом із Федором Гребовичем, Михайлом Пронем і Олексою з Кального (прізвище не встановлено), який перед тим служив у Івана Свердуна в Славському. Похований на цвинтарі в тому ж селі.

34. Намастерник Палага Федорівна (? – 20.03.1949) – активна підпільниця, дружина Петра Намастерника. Загинула разом з чоловіком у нерівному бою з емгебистами.

35. Намастерник Петро Павлович (28.09.1921 – 20.03 1949). Псевдо «Крук», «Грім». Належав до Славського районного проводу ОУН. Був близьким другом Федора Онаця і одним з найдіяльніших націоналістів, вів велику роботу з молоддю навіть тоді, коли опинився в глибокому підпіллі. Загинув у важкому бою з емгебистами. Похований на Млаці під Голицею в Славському. Родичам П. Намастерника в Омськ написали, що він загинув 5 травня 1949 р., твердить Намастерник Марія Федорівна, 1931 року народження, яка була виселена і живе в згаданому місті.

36. Олекса із Кального (1921? – 26.01.1946) – стрілець кущової самооборони.

37. Онаць Іван Іванович (8.04.1922 – 1949) - стрілець самооборонного підвідділу. Загинув у бою в Гнилому.

38. Онаць Федір Михайлович (4. 02. 1919 – червень 1947). Псевдо «Вітер», «Борис». Навчався у Стрийській гімназії, але закінчити не зміг через передчасну смерть батька в 1938 р. Ґрунтовні знання з історії та культури України здобув самоосвітою. До літа 1944 р. був районним провідником юнацтва. Потім його призначено референтом пропаганди й інформації при Славському районному проводі ОУН. Весною 1944 р. його завзято шукали гестапівці й хотіли арештувати, але, на щастя, не заставали вдома. У червні 1947 р. був важко поранений у селі Кам'янці біля Сколього. Емгебисти, намагаючись вирвати тортурами від нього потрібні їм відомості, перев'язали й мучили його. Одначе повстанець мовчав. Закатованого привезли в Сколе. Там тримали деякий час під муром разом з трьома іншими підпільниками, яких убили тоді в бою. Два з них були з села Кам'янки, а третій – зі Сколього. Місця їх поховань невідомі. Всі вони загинули під час великої облави, що її влаштували сталінсько-сабуровські карателі після того, як молодий підпільник Василь Шимків (1928 – 1947) із Кам'янки 12 червня 1947 р. в місті Скольому на відплату за люті знущання над людьми застрілив відомого своїми підступами і надзвичайно жорстокими діями супроти українців, організатора псевдо повстанських груп начальника районного МГБ майора Белоусова.

39. Плечій Іван Васильович (18. 09. 1922 – 20. 03. 1949). Загинув, обороняючи криївку під Тернавкою, разом з Петром Намастерником, його дружиною Палагою та Федором Мізунським. З полеглих постягали одяг, привезли голих і поскидали біля будинку МГБ у Славському, по фотографували, а відтак відтягнули на Млаку під Голицею. Деякий час тримали виставленими на схилі придорожного рову, потім закопали.

40. Пронь Михайло Михайлович (24.06.1922 – 26.01.1946). Емгебисти вбили його під час збройної сутички в Боклаговім. Похований на цвинтарі в Славському.

41. Пушкар Василь Петрович (? – 1947?). У Сможі над Озером, чи на Озері, десь у 1947 р. (?) емгебисти вистежили зв'язкову «Дарку» (це псевдо) і непомітно підійшли за нею аж до криївки. Там у бою вбили 8 повстанців-хлопців, «Дарку» і ще одну жінку. Усім повідрубували голови, поскидали в плащ-палатки і принесли спочатку до Орявської школи. Там переночували, а потім забрали це до Славського. Очолював групу емгебистів офіцер Курілов. Ймовірно, що саме тоді загинув і Василь Пушкар.

42. Пушкар Іван Іванович (? – 7.02.1946). Один із найпослідовніших повстанців із Славського, перебував у Службі Безпеки. Загинув у Дебрі в Боклаговім під час важкого бою з емгебистами. Витративши запас гранат і набоїв, останньою кулею сам поставив крапку на свойому героїчному житті. Його тіло так і залишилося в криївці.

43. Пушкар Михайло Іванович (? – 1944). Сумлінно й ініціативно працював у Славському осередку ОУН. За це був заарештований гестапівцями і після тортур розстріляний у тюрмі на Бригідках у Дрогобичі. Рідний брат Петра.

44. Пушкар Петро Іванович (? – 1944). Разом з братом Михайлом та іншими славчанами за членство і працю в ОУН заарештований гестапівцями, а потім розстріляний. Вмирав, співаючи український національний Гімн.

45. Пушкар Федір Петрович (1926? – ?) – учасник збройного підпілля. Загинув у бою проти емгебистів у селі Либохора, тепер Сколівського району. Тіло вбитого повстанця забрали до Славського, викинули на Млаку під Голицею. Там же й закопали.

46. Радевич Ілько Олексович (1915 – 1946). Псевдо «Ярий». Родом із с. Головецького, того ж району (Сколівського). Загинув під час сутички з більшовиками у Славському. Батько зумів нишком забрати вночі тіло сина-повстанця з Млаки у Славському, перевезти до Головецького і там поховати на цвинтарі.

47. Ріжнів Петро Іванович (? – 1944). Родом із Волосянки. Виділявся зразковим почуттям відповідальності і дисциплінованістю, глибоким патріотизмом і активною працею в осередку ОУН у Славському. За це був заарештований гестапівцями і після катувань у Дрогобичі на Бригідках зустрів по-геройськи смерть, співаючи «Ще не вмерла Україна».

48. Саноцький Яким Олексович (6. 06. 1917 – ?) – стрілець сотні УПА, правдоподібно з куреня «Бойки» ім. Хмельницького. Загинув у бою з більшовиками десь біля Рожанки.

49. Свердун Василь Іванович (22. 10. 1920 – 8. 01. 1950). Псевдо «Заруба». Один з найактивніших повстанців із Славського. Загинув у відчайдушному бою з переважаючими в десятки разів військами емгебистів, які напали на криївку під Тростяном. Коли ж йому та братові Степанові, певні своєї чисельної більшості, карателі зухвало закричали: «Здавайтесь!», хлопці з гідністю відповіли: «Українці не здаються!» і продовжували бій. Перед смертю знищили злобного сталініста й карателя старшого лейтенанта МГБ М. Сидоренка. Похований на Млаці під Голицею.

50. Свердун Єва Миколаївна (1930 – 1949). Симпатик УПА. На Святу неділю йшла до церкви в Нижню Рожанку. На Погарцях, її наздогнав «стрибок» Зелик Федір і вимагав, щоб вона йшла на роботу в колгосп. Дівчина відмовилася. Тоді він її там же застрілив. Похована на цвинтарі в Славському.

51. Свердун Іван Григорович (1908 – 1953) – активно допомагав українським повстанцям. Деякий час працював крамарем і навіть головою сільської ради в Славському. Заарештований емгебистами, зазнав жорстоких знущань і був засуджений. Не припинив боротьби і в таборах. Взяв участь у повстанні в'язнів у Норильську. Після придушення виступу його розстріляли.

52. Свердун Михайло Федорович (1917 – ?) – учасник збройного підпілля. Підступно спійманий емгебистами, після жорстоких допитів був засуджений. Загинув у Сибіру.

53. Свердун (дівоче прізвище Пушкар) Параска (1924 – 8. 01. 1950) – дружина повстанця Степана Свердуна, учасниця збройного підпілля. Загинула разом з чоловіком та його братом Василем у бою під Тростяном. Всі троє поховані на Млаці під Голицею у Славському.

54. Свердун Степан Іванович (18. 05. 1923 – 8. 01. 1950) – один з найдіяльніших повстанців. Загинув у героїчному бою разом з братом та дружиною під Тростяном.

55. Свердун Федір Миколайович (? – ?) –національно свідомий селянин, брав активну участь в роботі читальні «Просвіта» у Славському. У 1941 р. його заарештували енкаведисти, відвезли до Стрийської тюрми разом з іншими його односельчанами і там їх замучили.

56. Тарнавський Юрій Миколайович (1916 – 1948). Псевдо «Тур». Перебував у збройному підпіллі. Потрапив до рук емгебистів, від побоїв, знущань та голоду помер у тюрмі.

57. Улинець Василь Миколайович (? – осінь 1945). Стрілець місцевої самооборони. В сутичці із сталінськими карателями був важко поранений. Емгебисти везли його до села, знущаючись над своєю жертвою. На сани поклали так, щоб голова тягнулася і товклася по дорозі об каміння. Люди, що були недалеко, чули як він кричав: «Кати! Кати! Добийте мене, а не катуйте!» На Славському цвинтарі, куди його приволокли, для певності ще вистрілили йому в голову і залишили. Похований разом із Миколою Кіралем.

58. Улинець Іван Васильович (1923 – 1946?) – стрілець місцевої самооборони. Загинув у сутичці з більшовицьким підрозділом на Божому Гробі на Погарі в Славському. Похований на сільському цвинтарі.

59. Харів Микола Михайлович (1915 – ?) – національно свідомий селянин. Емгебисти заарештували його, забрали до районного відділення своєї каральної інституції і більше про нього жодних вісток не було.

60. Шпан Ізидор Олексійович (6.02.1919 – 1944). Активний учасник громадського життя в селі. Заарештований гестапівцями за членство і працю в ОУН. Після катувань і допитів у Бригідках в Дрогобичі його розстріляли.

61. Штанглявер Кароль Карлович (14. 10. 1916 – березень 1944). Псевдо «Хмара». Селянин. Працював районовим провідником ОУН у Славському. Відзначався організаційними здібностями і великою любов'ю до України, прагненням вибороти для неї державну самостійність. Брав участь у визвольних змаганнях 1939 р. на Закарпатті. Під час спроби заарештувати українського самостійника за працю в ОУН, у березні 1944 р., гестапівці важко поранили його біля хати. За одними свідченнями, фашисти кулями з автоматів пересікли йому руку, за іншими – прострілили живіт і так залишили. Місцевий лікар-поляк, якого приводили до пораненого, навіть не пробував врятувати йому життя. Похований на сільському цвинтарі. Ганна Кравчишин, активна учасниця нашого національного руху, рідна сестра Федора Онаця так розповідала про К. Штанглявера: «У нього все на устах була українська пісня. Він крився від німців. Був патріотом на ціле село. Коли помер, то у Славську так за ним сумували, якби в кожній хаті був небіжчик. Він просив, щоб на його похороні заспівали «Ще не вмерла Україна». І так зробили. Я також собі тільки того бажаю. І дуже прошу, щоб хтось спом'янув мого брата Федора Онаця на моїм похороні, бо він дуже любив Україну».

62 Щадий Петро Михайлович (1904 – 1947). Був членом ОУН, потім вступив і до УПА. Загинув за Щитом у селі Волосянці, тепер Сколівського району. Похований на Млаці під Голицею в Славському.

63 – 68. Шість невідомих патріотів, прізвища яких досі не вдалося встановити. Їх повбивали поляки під час закарпатських подій 1938—1939 років. Селянка Палій Настя Миколаївна розповідала: «Десь у березні тридцять дев’ятого року коло теперішнього готелю «Верховина» вони застрілили якогось чоловіка Затягнули туди, де тепер конюшня сільради (запис зроблено в лютому 1974 р ) а вже потім відти люди його поховали в окопі коло цвинтаря наГолици. То була якась інтелігентна людина, але не з наших сіл. У нас його ніхто не знав»

Ще чотирьох хлопців, що поверталися із Закарпаття десь наприкінці березня того ж 1939 р., поляки убили в Лужку, де в річку Опір впадає Боклагівський потік. Четвертого з них привели останнім і заставляли впізнавати перших трьох Він лише нахилився над ними, а поляки в той час застрілили його. У Славському розповідають, що цей хлопець був сином священика із Заліщиків. Вночі наші люди перевезли їх на цвинтар і там поховали. На могилах стоять два березові хрести, але без написів.

Шостого учасника боротьби за незалежність Закарпаття польські окупанти вбили в Гнилому потоці. І таке діялося майже вздовж усього польського кордону в Українських Карпатах.

69. Невідомий юнак із Долинівки. Настя Палій із Славського згадувала: «Тоді я робила листоношею на пошті. Принесла газети до енкаведе... Відхилила двері до якоїсь кімнати, а там на стіні підвішений за підборіддя на такий костиль, яким рейки прибивають до шпал, молоденький хлопчина, фінагент з Долинівки Два енкаведисти залізними ломами б'ють його по хребті і коло нирок. З рота хлопця булькає кров. Енкаведист мене скоро випхав за двері, забрав газети і пригрозив, аби я ніколи нікому про то не говорила. А перед вечором того хлопця за ремінь, затягнутий на шиї, відволокли по дорозі на Млаку... З того дня я більше пошту не носила».

70. Невідомий хлопець із Закарпаття, мав близько 20 років. Високий, русявий. Федір Синовудський із Славського свідчить: «Це спеціально зробили. Він сидів у Славському енкаведе. Різав дрова з другим арештованим, а я дивився через шпару між дошками огорожі. Охоронець крикнув до нього: «Беги!» І цей послухав. А з будинку, з балкона інший енкаведист убив його з кулемета».