Висновки

опубліковано 27 серп. 2012 р., 22:51 Степан Гринчишин   [ оновлено 28 серп. 2012 р., 23:56 ]

Володимир Тимчій-“Лопатинський” увійшов в історію як один з найвидатніших діячів ОУН, співтворець Революційного Проводу і тієї політичної лінії, яка згодом вилилася у всенародну боротьбу ОУН-УПА в 1940-1960 роках.

Народився і виріс у великій національно свідомій українській родині. Його мати Марія рано залишилася вдовою із сімома дітьми на руках, проте завдяки енергійності й працьовитості не тільки зуміла їх належно виховати, а й допомогла здобути пристойну освіту.

Ще у шкільні роки В. Тимчій долучився до громадсько-політичного життя: був активним у Пласті, “Просвіті”, “Рідній школі”. У Стрийській гімназії, яку закінчив 1932 року, став українським націоналістом і пов’язав з ОУН своє життя. Очоливши у 1929 р. перше звено Юнацтва Організації Українських Націоналістів, розпочав важку, але таку потрібну йому і всім українцям підпільну працю. Тісно співпрацював із визначними діячами націоналістичного руху: Степаном Бандерою, Олексою Гасиним, Петром Мірчуком, Степаном Охримовичем, Мирославом Турашом. Згодом – організаційний референт повітового, відтак окружного проводу ОУН Стрийщини. Завдяки праці В. Тимчія та його друзів стрийський реґіон став одним із провідних в Краю: навіть Крайова Екзекутива ОУН Західних Українських Земель формувалася переважно із стриян.

Польська поліція кілька разів ув’язнювала Володимира Тимчія (1933, 1934-1935, 1935-1936, 1936-1937, 1938 рр.), через що він був змушений залишити навчання у Львівському університеті, яке поновив лише у листопаді 1938 р. Близько сімнадцяти місяців був ув’язнений у концентраційному таборі в Березі Картузькій на Берестейщині. Проте репресії польської влади не припинили підпільної діяльності ОУН, як і участі у ній Володимира Тимчія. Він далі продовжував розбудовувати підпільну мережу, вишколювати все нові й нові кадри революціонерів. Багато праці у популяризацію націоналістичних ідей на Стрийщині вклали його двоюрідні брати Степан і Теодор Тимчії, Микита Опришко, а також чоловік сестри Розини Петро Дмитришин, якому в цій книзі присвячено окремий розділ.

Активізація українського національно-визвольного руху у 1938-1939 рр. співпала із покликанням Володимира Тимчія до роботи у Крайовій Екзекутиві ОУН Західних Українських Земель. У червні 1939 р. після загадкового зникнення Крайового Провідника Мирослава Тураша Організацію в Краю очолив В. Тимчій-“Лопатинський”. На його плечі лягла відповідальність не лише за долю організації, а й усього українського національно-визвольного руху. В умовах назрівання воєнної ситуації було проведено зміни в роботі мережі, розпочалися інтенсивні військові вишколи серед членів ОУН, підготовка їх до повстанської збройної боротьби.

Початок Другої світової війни у вересні 1939 р. Володимир Тимчій зустрів на чолі масштабного збройного повстання, у якому взяло участь майже вісім тисяч націоналістів. Українці засвідчили готовність вести самостійну політику, а ОУН виступила єдиним виразником українського народу. В ряді місцевостей захоплено владу та проголошено державність (кілька десятків сіл Бережанщини, м. Миколаїв та околиця, м. Володимир-Волинський, с. Верхнє Синьовидне та Корчин на Сколівщині, с. Стинава на Стрийщині, села Галицького повіту та Лемківщини). Це, без сумніву, – один із етапів державотворення і як такий повинен трактуватися в курсі української історії у школах та вищих навчальних закладах. Повстанські відділи захищали українське населення від грабунку та терору деморалізованих вояків польських військ, що відступали і звичайних мародерів. Участь у повстанні українського населення і підтримка його засвідчили високу національну свідомість та готовність до революційної боротьби за свободу і державність. Це, разом із набуттям значної кількості зброї та досвіду, створювало сприятливі можливості для подальшої роботи. Успішне ведення повстанських дій силами ОУН у вересні 1939 р. згодом позитивно вплинуло на творення і розбудову УПА.

Вступ у війну СССР і окупація Галичини змусили, на жаль, згорнути повстанську акцію. Крайова Екзекутива ОУН на чолі з Володимиром Тимчієм змінила методи роботи, ставши на шлях боротьби з ще жорстокішим і сильнішим окупантом. Усі виявлені польською поліцією націоналісти отримали наказ перейти на нелеґальний спосіб життя і йти або у підпілля, або за кордон. Це дало змогу ОУН врятувати своє членство від непоправних втрат. Крайова Екзекутива взяла курс на підготовку збройного повстання проти більшовицьких окупантів.

Після трагічної загибелі Провідника ОУН Євгена Коновальця новий Голова ПУН Андрій Мельник не зміг належно оцінити важливість ситуації і не виявив особливої активності. Виправити ситуацію взялися Володимир Тимчій як Крайовий Провідник і Степан Бандера як незаперечний авторитет для всіх націоналістів та речник крайового активу на землях, окупованих Німеччиною. Спочатку вони намагалися переконати Андрія Мельника у необхідності змін у діяльності організації, зустрівшись з ним у Римі в січні 1940 р. Коли переговори не дали результату, С. Бандера і В. Тимчій ініціювали скликання 9 і 10 лютого 1940 р. у Кракові нарад провідного націоналістичного активу, на яких було створено Революційний Провід ОУН. Він перебрав керівництво організацією та визначив основні напрямки діяльності у новій дійсності.

Незабаром після нарад Володимир Тимчій вирушив до Львова продовжувати підпільну роботу, готувати повстання. При переході кордону наприкінці лютого або на початку березня 1940 року Крайовий Провідник разом із вірними побратимами Теодором Оленьчаком, Микитою Опришком та Зеновією Левицькою зіткнулися з прикордонниками-енкаведистами, відбивалися, а відтак у безвихідній ситуації підірвали себе останньою ґранатою. Невдовзі у Львові були заарештовані інші керівники підпілля – Осип Грицак, Володимир Гринів, Степан Ніклевич. Але їхню справу продовжили Дмитро Мирон, Лев Зацний, Іван Климів та тисячі й тисячі націоналістів у Краю і за кордоном.

Обставини героїчної загибелі В. Тимчія та його друзів оспівані у пісні “Як Лопатинський з-за кордону…”. Вшановують пам’ять Крайового Провідника його земляки на Стрийщині і в рідному Грабівці, де на його честь насипано символічну могилу і щороку проводяться меморіальні заходи.

Вічна пам’ять героям, які загинули у боротьбі за Українську Державу!

Слава Україні!