Петро Дмитришин

опубліковано 27 серп. 2012 р., 23:17 Степан Гринчишин   [ оновлено 29 серп. 2012 р., 05:22 ]

Вірним побратимом Володимира Тимчія у боротьбі за свободу України був станківчанин Петро Дмитришин, який згодом став його шваґром. Він зростав і мужнів під впливом свого старшого товариша і земляка Михайла Кравціва – патріота і громадського діяча, члена УВО і ОУН, який вніс великий вклад в становлення і розвиток ОУН на Стрийщині (див. Додатки). Змалечку Петро виявляв великий потяг до навчання, тому батьки віддали його до Стрийської ґімназії. Особливо захоплювався літературою і в ґімназійні роки пробував писати вірші та оповідання. Після матури Дмитришин став постійним співробітником часопису “Стрийська Думка”, до якого подавав передові статті на суспільні й політичні теми, оповідання та новели, навіть вірші.

Петро був членом Юнацтва ОУН, а з 1931 року став членом ОУН. Увесь свій час, сили і здібності віддавав для національного і духовного піднесення Стрийського повіту і рідного села.

Вперше П. Дмитришина за націоналістичну діяльність заарештували 1934 року. Як видно з матеріалів судової справи II Ds 1466/34, прокурор окружного суду в Стрию 13 липня 1934 року вніс подання про порушення і провадження слідства проти Петра Дмитришина, Гриця та Василя Яворівих, Івана Столяра, Олекси Чайки, Маркіяна Зварича. Їх звинувачували в тому, що усі вони “в Стрілкові, Фалиші, Станкові і Довгому, останнім часом, беручи участь в організації під назвою “Організація Українських Націоналістів”, яка прагнула через пропаґандистську діяльність, нагромадження зброї та організацію актів саботажу і терору до відриву від Польської Держави південно-східних воєводств, ввійшли в порозуміння з іншими особами з метою відриву від польської держави частини її території…”[i] Тоді ж Петра Дмитришина звинуватили у складанні, переховуванні та розповсюдженні антидержавних відозв та виголошуванні рефератів антипольського змісту.




Слідство в цій справі затягувалося, і 19 листопада 1934 р. прокурор окружного суду в Стрию звертається до судового слідчого з черговим клопотанням про з’ясування додаткових обставин, зокрема просить здійснити:

“А/ детальний допит звинувачуваного Петра Дмитришина стосовно такого:

1) чи має і які арґументи, що реферат “Воєнні алярми” отримав від Юліана Гошовського, який перебуває в Німеччині;

2) чи звинувачуваний виголосив реферат під назвою “Воєнні алярми”, де і коли?

3) чи звинувачуваний виголосив реферат під назвою “Іван Франко – український Мойсей”, де і коли?…

Прошу про швидке погодження цього клопотання, оскільки Петро Дмитришин перебуває в ув’язненні понад 5 місяців.

Підпрокурор району ІІ-го”[ii].

Невідомо, скільки часу ще тривало слідство, проте після звільнення з ув’язнення в 1935 році П. Дмитришин продовжує активну громадську і політичну діяльність. Він налагоджує роботу ОУН у Стрию та навколишніх селах, багато працює з молоддю, готуючи нове поповнення для організації.

Петро, якому щойно виповнилося 25 років, багато часу віддавав роботі з дітьми і підлітками у своєму рідному селі Станкові. Окрім різноманітних культурних заходів, що проводилися під егідою “Просвіти”, Дмитришин навчав дітей політичної грамоти. Насамперед, знайомив їх з “Устроєм Організації Українських Націоналістів”, в одному з розділів якого подано вимоги до членів ОУН:

1) Членами Доросту ОУН можуть бути українці (-ки) у віці 8-15 років.

2) Членами Юнацтва ОУН можуть бути українці (-ки) у віці 15-21 років.

3) Членами ОУН можуть бути українці (-ки), яким сповнився 21 рік життя.

4) Кожний бажаючий вступити в ОУН подає до одного з відділів писану заяву з порукою двох дійсних членів ОУН.

5) Новий член протягом шести місяців вважається кандидатом.

[…]

10) Обов’язком членів є підлягати приписам Устрою, правильників, постановам і наказам усіх керуючих органів ОУН, ширити ідеологію українського націоналізму, притягати нових членів і своєчасно платити встановлені членськи вкладки.

Серед фотографій, що належали родині Петра та Розини Дмитришиних, збереглася і світлина з тих часів.

Вдруге П. Дмитришина арештували у липні 1936 року, після інциденту на горі Маківці. Однак під час слідства не було підтверджено причетності Дмитришина до вбивств, тож його звинуватили за діяльність в “Організації Українських Націоналістів, яка прагнула до відриву від Польської Держави південно-східних воєводств”[iii]. У матеріалах судової справи збереглося достатньо цікавої інформації про самого Дмитришина, а також про політичні події, що відбувалися в цей період на Стрийщині, тому вважаємо за доцільне подати тут деякі архівні матеріали в перекладі з польської:

 

“З матеріалів судової справи про вбивство Пони Михайла та інш.

в 1936 р.[iv]

Рапорт

Біографічні дані:

1/. Опришко Микита, син Дмитра і Катерини, з дому Опришко, нар. 4. 04. 1911 р. в Грабівцю стрийськім, повіт Стрий, там мешкає, польський громадянин, руської національності, вільний, 4 кл. ґімназійні, греко-католик, робітник, без маєтку, у війську не служив, кат. “А”, засуджений 7-місячним ув’язненням в 1933 р. за політичний злочин.

2/. Дмитришин Петро, син Олекси і Рузі, з дому Шваб, нар. 15. 06. 1910 р. в Станкові, там мешкає, польський громадянин, руської національності, вільний, випускник ґімназії, греко-католик, без заняття, без маєтку, у війську не служив, не судимий.

3/. Тимчій Володимир, син Івана і Марії, з дому Тимчій, нар. 29. 10. 1911 р. в Грабівцю стрийськім, повіт Стрий, там мешкає, польський громадянин, руської національності, вільний, випускник ґімназії, греко-католик, без заняття, без маєтку, у війську не служив, не судимий.

[] Під час обшуку, проведеного в Дмитришина, знайдено 1 револьвер, брошуру під назвою “Боротьба за душу української дитини” видавництва ОУН та багато інших записів, які після опрацювання будуть додатково представлені разом з повідомленням. З вилученого матеріалу випливає, що підозрюваний Дмитришин є членом ОУН [] .

Стрий, дня 19 -го серпня 1936

Аргасінський Сатурнін,

слідчий відділу попереднього розслідування

 * * *

Постанова

Окружний судовий слідчий в Стрию дня 28 вересня 1936 року

згідно з поданням прокурора окружного суду в Стрию

від 28 вересня 1936 II.Ds. 698/36

постановляє

розпочати слідство відповідно до ст. 263 к. п. к. проти:

1)                 Микити Опришка, син Дмитра з Грабівця, за звинуваченням в злочині за ст. 97 § 1 к. к. […]

2)                 Петра Дмитришина, син Олекси зі Станкова,

[…]

9) Володимира Тимчія, син Івана з Грабівця,

[…]

В справі звинувачуваного Дмитришина Петра, який підозрюється в належності до Організації Українських Націоналістів, інформую, що він виявив свою діяльність в 1933 році, коли був арештований за звинуваченням в розповсюдженні листівок ОУН. Від того часу він постійно контактував з чільними членами ОУН, зокрема, на підставі достовірної інформації, в 1935 році він став комендантом відділу ОУН в Станкові. З часу, коли звинувачуваний Дмитришин став керівником Українського Студентського Товариства, як показує інформація, він почав більшою мірою виявляти свої націоналістичні погляди, які збігалися з програмою ОУН.

Зокрема, звинувачуваний Дмитришин під час зібрання, влаштованого 19. 01. 1936 р. усіма українськими легальними товариствами, в якому взяли участь 300 осіб і священик мітрат Базюк зі Львова – виступив від імені націоналістичної молоді з пропозицією, щоб під час банкету не подавати до столу алкогольних напоїв. Ця пропозиція викликала незадоволення серед поважних персон української спільноти, внаслідок чого Дмитришин разом з молоддю націоналістичних поглядів демонстративно покинув залу, в котрій відбувалася зустріч.

Про те, що підозрюваний Дмитришин є членом ОУН, свідчить факт затримання його за звинуваченням в розповсюдженні відозв ОУН в 1933 році, а потім і факт, що під час обшуку, проведеного постерунком в Братківцях у зв’язку з інцидентом на Маківці, знайдено в нього брошуру під назвою “Боротьба за душу української дитини”, видану в 1933 р. Організацією Українських Націоналістів. Брошуру цю подаю як додаток № 4. (Зазначаю, що брошура та була видана в зв’язку з антишкільною акцією, що мала місце в 1933 році.)

Інші записки і реферати, знайдені в звинувачуваного Дмитришина, переконливо характеризують його діяльність і погляди, зокрема, ось що свідчить лист, написаний Дмитришиним до Проця, в котрому звучить думка: “тепер я самітний селюх, запряжений в тяжкий віз поважної народної праці, не мав часу думати про себе … Батьківщина в неволі. Інколи згадав лише, що я одинокий, що немає кому розкрити свого серця … і тоді прилітало дороге ймення – Бронця … Я пізнав її на стрілецьких могилах. Відтоді вона не раз мене поздоровляла … І відтоді щораз глубше, щораз – то глубше отсе золоте кучеряве дівча западало мені в душу.” Лист цей подаю як додаток №5.

Особливо звертаю увагу на наступні реферати, частина яких написана звинувачуваним Дмитришиним, частина – його товаришами, котрі також свідчать про діяльність і погляди звинувачуваного Дмитришина, зокрема: дод. 6/. реферат Дмитришина з 1935 р. під назвою “Значіння школи і освіти в житті народу”; дод. № 7/. – реферат з 1930 р. під назвою “Вс. вечірня звичаєва картина”; дод. 8/. під назвою “Іван Франко – український Мойсей”; дод. № 9/. під назвою “Загальний нарис історії України і другого десятиліття від могутнього зриву української нації”; дод. № 10/. поіменований “Ще як світ світом не бувало у нас тут святенька того” – реферат від 2. 11. 1935 р; дод. № 11/. – від 1. 11. 1935 р. під назвою “Першого листопада”; дод. № 12/. під назвою “Герої чину і посвяти”, від 29. 1. 1935 р.; дод. № 13/. під назвою “В роковини великого пророка”, виголошений 19. 4. 1936 р. у Верчанах і 17. 5. 1936 р. у Жираві; дод. № 14/. під назвою “Українське студенство колись, сьогодні і в майбутньому” з дня 15. 12. 1935 р.; дод. № 15/. під назвою “В 16 роковини геройського безумства” з дня 27. 1. 1934 р.; дод. № 16/., який складає один зошит в зелених обкладинках, в якому знаходяться такі реферати: 1/. починається зі слів “Мова рідна, слово рідне”, 2/. “У Києві дзвонять дзвони” – реферати ті походять з дня 22. 1. 1936 р.; дод. № 17/. складає брошуру під назвою “Короткий нарис націоналізму” автора О. Обуховича.

Окрім того, у звинувачуваного Дмитришина знайдено 2 реферати, написані рукою Юліана Гошовського, зокрема: дод. № 18/. під назвою “Новий середник локомоцій [засіб пересування. – В. Я.] Цепелін на шинах”; дод. № 19/. під назвою “В погоні за винаходами”; дод. № 20/. містить вірші, писані Дмитришиним до дня 20. 9. 1934 р., ймовірно коли він перебував в ув’язненні у зв’язку з вбивством міністра Пєрацького. Дод. № 21 містить текст промови, виголошеної Дмитришиним під час похорону Ярослава Барабаша, котрий помер внаслідок отриманих ран під час подій у Верчанах, що мали місце в дню 12. 7. 1936 р., і саме та промова спричинила інцидент в дню 2. 8. 1936 р.

Також під час обшуку органами поліції в Братківцях знайдено в Дмитришина 1 барабанний револьвер, котрий передано до Повітового Староства в Стрию разом з повідомленням проти Дмитришина щодо нелегального зберігання зброї.

На допиті звинувачуваний Дмитришин Петро пояснив, що брошурку під назвою “Боротьба за душу української дитини” знайшов 3 роки тому перед порогом свого дому, і підкинута вона була йому незнайомою особою. Те, що він є власником брошурки, того зовсім не боїться, оскільки один екземпляр можна йому мати. В процесі його допиту стосовно згадуваної брошурки, в певний момент перед слідчим попереднього розслідування Аргасінським висловився, що її отримав, а на запитання від кого її отримав, він розгубився і відповів, що “отримати і знайти – в тім нема ніякої різниці”. Коли звернуто увагу Дмитришинові, що в 1933 р. у нього було проведено обшук і тоді тої брошурки у нього не знайшли – Дмитришин цього факту не міг пояснити, як і з’ясувати, коли став власником тої брошурки – перед чи після обшуку, здійсненого у нього в 1933 р.

Стосовно знайденого при особистому обшуку Дмитришина револьвера, він пояснив, що знайшов його 13. 8. 1936 р. в кущах коло години 18-ї, коли повертався додому. Кущі ті знаходяться за мостом з правого боку, як веде стежка в напрямі Миртюків.

В процесі допиту Дмитришина щодо револьвера – Дмитришин сміявся, кажучи, що влада й так в те не повірить, бо револьвер знайшов саме тоді, коли після верчанських подій відчуває загрозу з боку комуністів, оскільки доходили до нього чутки, що за промову, яку виголосив у Верчанах, а її текст представлено панові Судовому Слідчому 28. 9. п. р. до верчанської справи – комуністи мають намір його знешкодити.

Стосовно підозрюваного Ключника Василя місцевий Слідчий Відділ володіє інформацією, що він від 1935 року виконує функції коменданта Районової Станиці ОУН в Лотатниках Стрийського повіту і підтримував він тісні контакти з підозрюваним Дмитришиним Петром, і контакти ті відбувалися в домівці Українського Студентського Товариства в Стрию

[…]

Стрий, дня 29-го листопада 1936

Додатків 27,

при цьому дод. 1 і 2 – це два відбитки фотографічні, запропоновані Городянином, а дод. 3 – відбиток фотографічний Мирослава Завицького і тов.

Аргасінський Сатурнін,

слідчий відділу попереднього розслідування

*   *   *

Нр. II.Ds: 698/36.- Стрий, дня 22 травня 1937 р.


Звинувачувальний акт

проти:

1/. Петра Дмитришина;

2/. Теодора Галема;

3/. Василя Ключника, звинувачуваних в здійсненні злочину за ст. 97 §1 к. к. […] в тому, що в часі від початку 1935 року до літа 1936 на терені стрийського повіту, беручи участь в організації під назвою “Організація Українських Націоналістів”, яка прагнула через пропаґандистську діяльність, нагромадження зброї та організацію актів саботажу і терору до відриву від Польської Держави південно-східних воєводств, увійшли в порозуміння з іншими особами з метою відриву від Польської Держави частини її території.

Дії ті складають злочин за ст. 97 §1 к. к.

На підставі ст. 26 §1 к. п. к. і 280 к.п.к., ст. 3 §2 plw. к. п. к. і 20 p. w. k. k. справа підлягає розгляду через Окружний Суд в Стрию за участі присяжних.

Обґрунтування

Організація Українських Націоналістів, скорочено ОУН, є революційною нелегальною організацією, що охоплює своєю діяльністю південно-східну територію Польської Держави.

Завданням цієї організації є виховати українське суспільство в дусі українського націоналізму з погляду ідеологічного, як і в дусі націоналістично-революційному з погляду політичного, а особливо прагнути до відриву від Польської Держави південно-східних земель через терор і організацію актів саботажу.

Висновки проведеного розслідування вказують, що звинувачувані Петро Дмитришин, Теодор Галема і Василь Ключник до часу їх арешту були членами ОУН, доказом чого є зізнання ряду нижче поіменованих свідків, оперті як на опосередкованих відомостях, так і на власних спостереженнях, а також на їх публічній діяльності на терені стрийського повіту та загальній поведінці, а особливо вилучені в звинувачуваних під час обшуку нелегальні брошури, реферати і записки, написані в націоналістичному дусі.

Щодо звинувачуваного Петра Дмитришина, то з зізнань свідків Сатурніна Аргасінського і Евгеніуша Кордиса, опертих на записках і рапортах Слідчого Відділу П. П. в Стрию, випливає:

- що звинувачуваний Петро Дмитришин в 1933 році підозрювався в розповсюдженні листівок ОУН в Станкові, внаслідок чого з того часу підозрювався в причетності до ОУН;

-   що зустрічався з особами, підозрюваними в причетності до ОУН;

- що в 1935 році Слідчий відділ П. П. в Стрию отримав достовірну інформацію з кількох джерел, що звинувачуваний Петро Дмитришин виконує функції коменданта сільського відділу ОУН в Станкові, а також функції заступника районового коменданта ОУН в Стрілкові;

- що звинувачуваний Дмитришин постійно перебував у приміщенні товариства українських студентів в Стрию і брав активну участь в організації студентів, – а праця його полягала у виголошенні ряду рефератів в націоналістичному та антидержавному дусі;

- що звинувачуваний Дмитришин в 1935 році на зібранні студентів прилучився до тої групи, що виступила проти Польської державності;

- що 22 січня 1936 року виголосив він чергову антидержавну промову в зв’язку з святкуванням річниці проголошення незалежної України;

- що 6 лютого 1936 року в приміщенні студентського товариства висловився за бойкот українського спортивного клубу “Скала” через те, що цей клуб увійшов до P.Z.P.N*, що з його ініціативи покарано тих студентів, котрі брали участь в забаві, організованій пізніше цим спортивним клубом;

- що проводив він акції серед студентів щодо протидії “Новій Школі”, стверджуючи, що правління тої школи провадить політику угодовства;

- також, що з його ініціативи в 1931 або 1932 році відбулась панахида на гробі Степана Охримовича – знаного діяча і члена ОУН;

- окрім цього, що всі відповідні промови виголошував він у націоналістичному дусі.

З показів свідка Якуба Новака, коменданта П.П. в Братківцях, випливає, що в листопаді 1935 року, після вступу на свою посаду, свідок довідався від попереднього коменданта Куявського, що звинувачуваний Дмитришин є чинним членом ОУН, а в червні 1936 року свідок отримав конфіденційну інформацію з 2 джерел, що звинувачуваний Дмитришин в 1936 році в Станкові організував сільський відділ ОУН, котрого сам був комендантом. Також з зізнань цього свідка, які грунтуються на власних спостереженнях, випливає, що звинувачуваний Дмитришин часто ходив до Стрия, де перебував в приміщенні студентського товариства, а також, що зустрічався з особами, підозрюваними в причетності до ОУН, зокрема з Грицем Яворівим зі Станкова, Теодором Сунаком з Братківців та Юлією Дудою з Фалиша.

З показів свідка Яна Цисляка, ст. пост. П. П., випливає:

- що звинувачуваний Дмитришин з 1931 року розвинув жваву націоналістичну діяльність;

- що з 1932 року в аматорській виставі, граючи роль Тараса Шевченка в читальні “Просвіти” в Станкові, виголосив не­існуючі в тексті слова “Україна мусить жити і повстати” ;

- що в 1935 році був він підозрюваним в розповсюдженні листівок ОУН.

З показів цього свідка, опертих на секретних відомостях, випливає, що звинувачуваний Дмитришин брав декілька разів участь в урочистостях на Маківці, які проводились на честь полеглих там у війні українських стрільців, і сам керував тими урочистостями; що був комендантом відділу ОУН в Станкові і Фалишу. Також з показів свідка, які грунтуються на власних спостереженнях, випливає, що звинувачуваний Дмитришин часто зустрічався з особами, підозрюваними в причетності до ОУН, зокрема з Олексою Чайкою, Стефаном Щапаком з Фалиша, Василем і Гринем Яворівими та Іваном Столяром зі Станкова.

[…]

Стосовно речових доказів, вилучених у звинувачуваного Дмитришина – експерт Йозеф Хожевський зробив такий висновок:

а/. брошура під назвою “До боротьби за душу укр. дитини” (дод. 4) є офіційним виданням закордонного керівництва ОУН і була випущена в Чехословаччині, звідки до Польщі переправлена нелегальним шляхом. Брошура містить цілий ряд висловлювань антидержавного характеру;

b/. лист укр. мовою до Н. Проця (дод. 5) має інтимний зміст, та характерний зізнанням автора в тому, що заприсягнувся до поважної народної праці, оскільки “вітчизна в неволі”;

c/. реферат за № 6/. містить текст промови перед делегатами повітової централі “Рідної школи” в Стрию 20.10.1935 на святі цього товариства. Реферат містить цілий ряд висловлювань, котрі свідчать, що автор є крайнім українським сепаратистом, не визнає існуючого в Польщі стану і становища українців та закликає слухачів “до науки” з тією метою, щоб стати колись в колі вільних народів.

d/. машинопис українською мовою на 5 аркушах, що містить 2 твори під назвами “В свят-вечір” та “Два нічліги” (дод. 7/.). Зміст другого твору “Два нічліги” намагається викликати відразу до польського народу;

e/. текст реферату на честь українського поета Івана Франка (дод. 8/.) витриманий в народово-українському дусі, а метою референта є нагадування слухачам, що вони перебувають в неволі і їх обов’язком є вишукати всі ті цінності, які повинні поставити український народ в коло вільних народів;

f/. рукопис українською мовою (дод. 8а/.) містить реферат на честь укр. поета Осипа-Юрія Федьковича. В цьому рефераті трапляються висловлювання антидержавного характеру, наприклад: “хоча земля українська давно розчвертована і розділена границями – це одна нероздільна цілість і тому долю кожної її частини відчуваємо усі” – “сьогодні від могили поета відділяє нас границя, сьогодні цей кусок України під чужинським румунським ярмом, однак усі варвари з цілого світу, хоча б їх було хто-зна скільки, не в стані закувати волі – бо воля України в залізі і крові і так як в землі нема ям для пророків, а труни на боже слово, так нема могили для України”;

g/. машинопис українською мовою на 6-ти аркушах (познач. а) становить загальний нарис історії України – містить ряд висловлювань, котрі свідчать про серйозні наміри автора, зокрема пробудження ненависті до Польщі, наприклад вислів “після смерті Юрія ІІ і по те останнє князівство галицько-волинське простягнули свої хижацькі руки мадяри і поляки”;

h/. машинопис українською мовою (дод. 9а/.) на одному аркуші становить відозву якогось осередку “Просвіти” в справі збору пожертв для цього товариства. Відозва витримана в дусі високонаціоналістичному, навіть антидержавному, якщо взяти до уваги вислів “в кожній нашій читальні є книжка і газета, в кожній є “Кобзар” Шевченка та сміливі гасла “Кобзаря”, що закликають мільйони до праці, до боротьби за свою волю”;

i/. рукопис українською мовою на двох аркушах (дод. 10/.) містить промову, виголошену звинувачуваним Дмитришиним 2 вересня 1935 року в Станкові на відкритті та освяченні дому-читальні “Просвіти”. В кількох висловлюваннях автор стверджує, що влада Польщі над східною Малопольщею є тимчасовою, висловлюючись, що “ в друзки розіб’ємо льодові криги, котрі закували та заморозили нам душі, поведемо за собою мільйони і разом, як господар у власному домі, заживемо в колі вільних народів”. “Йде сьогодні жниво…, дай Боже тільки, щоб ми швидко змолотили і провіяли вдосталь здорового зерна, щоб їли власний хліб. І вірю також, як 4 роки тому, що разом здійснимо усі наші бажання і прагнення, здобудемо все, чого прагне наш дух … Вірю, що ще раз зберемося усі і освятимо другу прекрасну будівлю, дах котрої накриє цілу Україну аж до Чорного і Каспійського морів”;

j/. Рукопис українською мовою на 5 аркушах (дод. 11/.) складає реферат, виголошений звинувачуваним Дмитришиним на святкуванні 1-листопадової річниці – на ноті високонаціоналістичній, в цілому присвячується аґітації щодо невизнання українцями існуючого в Польщі правового стану, в якому перебувають українці. Автор висловлює свої думки за допомогою зауважень, цитат різних поетів і порівнянь;

k/. Рукопис українською мовою під назвою “Герої чину і посвяти” становить реферат, виголошений звинувачуваним Дмитришиним дворазово, зокрема в роках 1934 і 1935 і зредагований в дусі не тільки патріотичному, а й антидержавному, внаслідок чого його виголошення є виразно скероване проти Польської держави.

l/. Рукопис українською мовою на 7 аркушах під назвою “В роковини великого пророка” складає реферат про заслуги українського поета Тараса Шевченка, написаний в дусі вкрай націоналістичному і містить ряд висловлювань, що закликають український народ до бою за волю. Реферат було виголошено звинувачуваним Дмитришиним дня 19. 4. 1936 у Верчанах, а 17. 5. 1936 в Слобідці;

l/. Рукопис українською мовою на 11 сторінках під назвою “Українське студентство колись, сьогодні і в майбутньому” (дод. 14) становить реферат, виголошений звинувачуваним Дмитришиним з оказії “тижня українського студента”. Характер реферату виразно характеризує наступна цитата: “Студентство усіх народів, зокрема студенство українське – то цілком окрема група людей, котра має своє минуле, котра живе власним життям і творить майбутнє. Однак історія студентства народів державних є вочевидь відмінною від історії студенства уярмлених народів, до котрих власне і належить наше українське студентство”;

m/.Рукопис українською мовою на 5 сторінках складає копію реферату, зазначеного в додатку як k/.;

n/. зошит в зелених обкладинках за № 16/., містить два опрацювання, зокрема:

А/. реферат на тему значення пісні в житті українського народу. Реферат має відверто націоналістичний характер і містить, наприклад, такі висловлювання: “Вона, тобто пісня, співала про героїчні битви народу в період, коли київські Золоті Ворота стануть на своє місце, тобто коли повернуться часи Володимира і Ярослава Мудрого, коли Україна стане знову вільною і потужною”.

B/. Реферат на тему значення акту 22. 1. 1919 р. для українського народу. Реферат має виключно аґітаційно-патріотичний характер, містить при цьому ряд висловлювань, котрі показують, що єдиною метою автора є спонукання українського народу до пам’яті про боротьбу за здобуття незалежності та приготовлювань до неї. Реферат містить багато думок, котрі відверто називають існуючий в Польщі стан окупацією і заперечують право Польщі до володіння територією Малопольщі.

C/. Брошура укр. мовою на 18-ти сторінках машинописного тексту (дод. 17/.) під назвою “О. Обухович – Короткий нарис націоналізму” є нелегальним виданням нелегально існуючої до 1929 року організації, відомої в житті української громадськості під назвою “Союзу Української Націоналістичної Молоді”. Союз перестав існувати з часу утворення на 1-му конґресі Українських націоналістів, що відбувся у Відні 28. 1 – 3. 2. 1929 р. нелегальної Організації Українських Націоналістів. Така брошюра була неодноразово конфіскована судовими органами.

p/. Реферат українською мовою на 3 аркушах під назвою “Цеппелін на шинах” (дод. 18) для справи не становить інтересу. Важливим є факт, що написаний він Юліаном Гошовським, ув’язненим в Дрогобичі, отже свідчить він про контакти оскаржуваного Дмитришина з особами, покараними за діяльність в ОУН;

Гошовський Юліян, син Миколи (псевд. “Мак”; 2. 01. 1908, с. Фалиш Стрийського р-ну Львівської обл. – 31. 07. 1981, Кергонксон, штат Нью-Йорк, США). Член Пласту – курінь УСП “Червона Калина”. Закінчив ґімназію, здобув вищу технічну освіту. Активний член ОУН у 1930-х на Стрийщині, політв’язень польських тюрем. Технічний керівник підпільної радіостанції “Вільна Україна” (“Афродита”) у 1943-1944, відтак на еміґрації.

s/. Зшиток на 24 сторінках під назвою “Тюремні думи” (дод. 20/.) містить поезії оскаржуваного Дмитришина, написані в часі перебування в ув’язненні. На увагу заслуговують вірші на сторінках 11, 12, 13 і 14 , де автор виразно стверджує, що перебуває в неволі, що його нещасний народ також в неволі. З цілого вірша випливає, що оскаржуваний Дмитришин вважає, що українці перебувають в неволі у поляків, що катами українського народу є поляки.

t/. Реферат українською мовою в 2-х примірниках (дод. 21) є промовою, виголошеною оскаржуваним Дмитришиним на святі “Української […]” -(нерозбірливо. –  В. Я.) 28. 6. 1936 р в Стрию. В рефераті міститься побажання, щоб Союз Українок так працював, щоб його прапор “міг гордо розвіватися у вільній і соборній”, зрозуміло, що Україні.

u/. Рукопис українською мовою на 2 аркушах (дод. 22) містить текст промови оскаржуваного Дмитришина, виголошеної над гробом убитого (ймовірно комуністами) Барабаша Ярослава.

Др. А. Мускат,

віцепрокурор Окружного Суду”


За активну антидержавницьку діяльності, як бачимо зі справи, польський уряд позбавив Петра Дмитришина волі на три роки.

*   *   *

У вересні 1939 року згідно з пактом Молотова-Ріббентропа Польщу захопили і поділили між собою нацистська Німеччина і СССР. Західноукраїнські землі опинилися під владою Радянського Союзу.

Повернувшись з тюрми, восени 1939 року П. Дмитришин одружився з сестрою Володимира Тимчія Розиною. Влаштувався на роботу старшим організаційним інструктором у Стрийську райспоживспілку. Активною політичною діяльністю не займався. Розина завагітніла, і Петро після важких тюремних літ втішався сімейним щастям.

Можливо, цю українську сім’ю й оминули б політичні та воєнні буревії, якби не “благодійники” Галичини – комуністи. Один з них – Самуїл Самуїлович Калімєц – дав НКВД свідчення, що “Петро Дмитришин був керівником ОУН в Стрию з 1936 року. Тоді ж вони робили погроми комуністів з Козаком Дмитром, Гуневичем Михайлом, Гадяком Федем у с. Верчани 12 іюля”[v].

Страшна машина, виконавчим механізмом якої був озвірілий плебс, люмпен-пролетаріат, що допався до влади у великій імперії, позбавлений елементарної порядності, культури і законо­слухняності, без християнської моралі і старозавітньої богобоязливо­сті, поглинула і Петра Дмитришина. 26 липня 1940 року начальник Стрий­ського Управління державної безпеки НКВД УРСР видав ордер № 88 “на арешт і обшук громадянина Дмитришина Петра Олексійовича”. 30 липня у хаті Петра й Розини в с. Грабовець, де вони тоді мешкали, було проведено обшук. Вилучили єдину річ – паспорт, виданий Стрийським міським відділом Р. К. М. НКВД. З анкети заарештованого дізнаємося, що Дмитришин Петро Олексійович народився 1910 року в Дрогобицькій області, Стрийському районі, селі Станків. За професією бухгалтер, в минулому і тепер позапартійний, українець, в контрреволюційних повстаннях і бандах участі не брав, 3 роки відсидів в польській тюрмі за членство в ОУН. Одружений, має сина віком … 2 дні[vi] (!).

Яка немислима жорстокість! Людину, що боролася проти ворожої СССР держави (Польщі), яка ще не встигла нічим завинити перед цією дикою владою, арештовують на другий день після народження сина-первістка. Дмитришина перевели до Дрогобицької тюрми, і Розина розривалася між Грабівцем, залишаючи вдома своє немовля, і Дрогобичем, де мучився чоловік. Вона сподівалася довести невинність свого чоловіка перед радянською владою, просила зглянутися над дитиною, намагалася передати Петрові бодай якісь харчі. Холодної осені через брак материнського молока син ослаб, захворів і помер. Це була перша невимовно важка втрата для Розини.

Справі П. Дмитришина присвоїли № 35989. 10 серпня 1940 року оперуповно­важений 2 відділення 2 відділу УГБ УНКВД по Дрогобицькій області Коршунов видав “Постанову про висунення звинувачення”, в якій записано, що “Дмитришин Петр Алексеевич достаточно изобличен в том, что он является участником украинской контрреволюционной организации ОУН”, про що оскаржуваного повідомили під розписку[vii].

У „Постанові” слідчого Кучеренка від 14 вересня вже сказано, що „по архивным материалам бывшей польской полиции и показаниям свидетелей Дмитришин П.А. изобличается, как активный контрреволюционер против Советской власти”[viii].

Наприкінці жовтня 1940 року слідчий Кучеренко написав „Звинувачувальний висновок” в справі № 35983, де говориться: „Дмитришин Петр Алексеевич, являясь активным деятелем организации украинских националистов, устраивал совместно с другими участниками ОУН разгром коммунистической партии Западной Украины “КПЗУ”.

В период восстановления Советской власти в Западных областях Украины Дмитришин проводил подрывную работу по выборам правления кооператива, куда протягивал кулаков и служителей культа в с. Братковцы.

На основании этих данных 23 июля с/г. Дмитришин Петр Алексеевич был арестован и привлечен к уголовной отвественности”. І завершення: „Следственное дело № 35988 по обвинению Дмитришина П.А. направить через I-й спецотдел УНКВД по Дрогобычской области Облпрокурору на заключение и для направления на Особое Совещание при НКВД СССР” [ix].

Аналіз матеріалів НКВД у справі П.Дмитришина показує, що більщовицькі репресивні органи фабрикували звинувачення на основі неіснуючих злочинів, неправди та юридичної недолугості. Слідчі постійно змінювали мотиви арешту: у серпні 1940 р. – за участь в ОУН; у вересні – за контрреволюційну діяльність проти радянської влади; у жовтні – за розгром комуністичної партії Західної України.

Єдину організовану політичну силу, яка вела збройну боротьбу за незалежність України, названо “контрреволюційною організацією ОУН”. Але ж боротьба підневільного народу завжди називалася революцією і бандерівська ОУН якраз була революційною, що задекларовано на нарадах ОУН в Кракові 9-10 лютого 1940 року.

Ціну радянської демократії розкривають слова із звинувачення, що на виборах до правління кооперативу П.Дмитришин “протягував куркулів і священиків …”. Галичани звикли до вільних виборів. Бідний Дмитришин не знав, що на виборах в більшовицькій державі не має права агітувати за когось іншого, не вказаного зверху,  бо за це його будуть судити.

Зовсім безглуздою є фраза „в период восстановления Советской власти в Западных областях Украины …” . До 1939 року в Західній Україні совєцької влади не було. Про яке відновлення йде мова?

Десь пропало попереднє звинувачення з „Постанови” того ж Кучеренка від 14 вересня 1940 року: „изобличается, как активный контрреволюционер против Советской власти …”. Знову ж таки, активну діяльність Дмитришин проводив проти польської держави. А совєцька влада в цей час морила український народ голодом та винищувала інтелігенцію на Східній Україні.

Інший слідчий у “Постанові” від 17 січня 1941 року додає: “…[Дмитришин]  учинял разгромы коммунистических организаций, повлекшие за собой убийства и ранение чл. КПЗУ”. То ж за який злочин врешті-решт намагалася радянська влада засудити національно свідомого українця, котрий все своє життя прагнув лише одного – щоб його народ мав незалежну державу?

Ось відповідь, якщо її такою можна вважати: “Выписка из протокола № 35 Особого Совещания при Народном Комиссаре Внутренних Дел СССР тл-4 от 29 марта 1941 года. Постановили: Дмитришина Петра Алексеевича за активное содействие в борьбе против революционного движения заключить в исправительно-трудовой лагерь сроком на восемь лет, считая срок с 30-го июля 1940 года”.[x] Вісім років за висмоктані з пальця провини !.. Порівняти хочаб з польським правосуддям: за активну антидержавну діяльність, доведену після тривалого слідства і цивілізованого судового процесу, польський суд позбавиви Дмитришина волі на 3 роки.

Дорогою до табору, недалеко від Стрия, Петрові вдалося через щілинку у вагоні викинути записку. Завдяки щасливому випадку вона потрапила до його дружини, і Розина дізналася, що чоловіка відправили у табір десь на Харківщину. Через багато років Розину відшукав колишній в’язень, що мучився у таборі разом з Дмитришиним. Він розповів як їх там морили голодом. Петро дуже страждав, увесь розпух і помер. Його тіло кинули в яму з трупами інших в’язнів. Коли це сталося і де саме, нам, на жаль, невідомо.

Є в справі Петра Дмитришина ще один документ – від 30 грудня 1989 року, підготований Слідчим відділом УКГБ УРСР по Львівській області і затверджений заступником прокурора Львівської області, в якому сказано: “29 марта 1940 года по постановлению Особого Совещания при НКВД СССР заключен в исправительно-трудовой лагерь сроком на восемь лет. Установить судьбу Дмитришина не представилось возможным. В деле отсутствуют материалы о проведении Дмитришиным П. А. антисоветской деятельности. Дмитришин Петр Алексеевич подпадает под действие ст.1 Президиума Верховного Совета СССР от 16 января 1989 г. “О дополнительных мерах по восстановлению справедливости в отношении жертв репрессий, имевших место в период 30-40-х и начала 50-х годов”.[xi]

Отже П. Дмитришина, безневинно і в жахливих тортурах замученого більшовицьким режимом, реабілітовано. Правда, ніхто в цьому документі не попросив пробачення ні в жертви, ані в її родичів. Вірна дружина Розина, яка ніколи більше не вийшла заміж, дожила до цього часу, але її мало втішив факт реабілітації, бо антиукраїнська влада передчасно звела в могилу її єдиного синочка, брата, чоловіка і маму. Так вона й пішла з життя, не відаючи, коли загинули і де поховані коханий чоловік Петро та молодший брат Володимир.


*  Польський футбольний союз - В. Я.


[i] Держархів Львівської обл., ф. 1062, оп. 2, спр. 181, арк. 3.

[ii] Там само. арк. 6.

[iii] Там само, спр. 31, арк. 48-48 зв.

[iv] Там само, арк. 5-6, 20-22.

[v] Там само, ф. П., спр. П-16509, арк. 11.

[vi] Там само, арк. 6-7.

[vii] Там само, арк. 38.

[viii] Там само, арк. 39.

[ix] Там само, арк. 45-46.

[x] Там само, арк. 49.

[xi] Там само, арк. 55-55 зв.