Його звали Андрій (автор: Величко Іван)

опубліковано 22 серп. 2011 р., 03:44 Степан Гринчишин   [ оновлено 22 серп. 2011 р., 03:45 ]

Ми одне одному симпатизували. Можливо в нього вже було і щось більше ніж симпатія…Увечері, коли сходилась молодь, він завжди старався стати біля мене. Та одного разу припізнився. Напевне мав якусь нагальну роботу. У мене вже у душі наростала тривога. А може не прийде? Я весь час поглядала в той бік, звідкіля він мав появитись. Нарешті і він, поспішаючи, розчервонілий приєднався до нашого гурту. І коли він наближався, і коли став біля мене, я, як і завжди, з деякою прискіпливістю оглянула його всього та й побачила, що напастовані мешти ззаду, так звані каблуки, не почищені та комір сорочки дещо пом’ятий. Мені здавалось, що це дуже кидається у вічі та всі це бачать. Соромлячись за нього, я, непомітно для всіх, декілька раз за вечір залишала його і ставала поряд з іншим. Додому він мене також не проводжав, бо я пішла з товаришкою. Після цього вечора ми почали уникати одне одного. Незабаром я познайомилась з хлопцем із сусіднього села і, в скорому часі, закохалася в нього. Він був завжди гарно одягнутий, надухмянений, приїжджав до нас на новому мотоциклі, у модній, на той час, шкіряній куртці. Невдовзі ми побралися. Андрій через пару років закінчив інститут, одружився з однокурсницею та виїхав з нашого села.

Минали роки. Появились діти. Чоловік мій і далі любить гарно одягнутись, піти в неділю у басейн поплавати, чи поїхати до Львова і там, як він говорить, «культурно» відпочити, але…все це без мене і дітей.

Недавно в нашому селі було весілля і там, після багаторічної розлуки, я зустріла Андрія. Ми були родичами молодих. Андрій запросив мене до танцю, під час якого я довідалась, що у нього, як і в мене, є також дві донечки, що він з дружиною живуть у злагоді та любові. Я не признавалась, що у мене життя не склалось – у житті не було свят, а були лише будні. Коли, після танцю, Андрій провів мене до вишукано одягнутого чоловіка, то я їх познайомила. Я помітила, що він дещо спохмурнів. Зовнішністю він явно поступався моєму чоловіку та не здогадувався – тільки зовнішністю. А мені на душі стало не затишно і був жаль на саму себе.