Зауваження українським журналістам (автор: Кондрат Василь)

опубліковано 2 квіт. 2012 р., 07:05 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 квіт. 2012 р., 07:06 ]

З 29 березня в Інтернеті, а з 31-ого на першому Національному телеканалі проходить телемарафон української пісні «Пісня єднає нас», спрямований, зокрема, на встановлення світового рекорду неперервного звучання національної пісні. Задіяні 2012 виконавців. Проведено величезну організаторську роботу. І це не лише встановлення рекорду. Це – демонстрація української пісні, виконавців, здобутків і можливостей. Зрештою – це реклама української пісні. Відомо,що українських виконавців не дуже охоче показують по телебаченню. А фактично – замовчують. Не даремно деякі провідні співаки все частіше виконують пісні російською мовою.

Дивує факт відсутності повідомлень про телемарафон у таких серйозних Інтернет-ресурсах, як «Майдан», «Українська правда», «Новини від ТСН», «Новинар» тощо. Не видно повідомлень про телемарафон в останніх номерах газет «Україна молода», «День», «Високий замок». Акція «Година Землі» висвітлена достатньо широко. Дебют Ганни Герман в театрі – теж. А телемарафон української пісні – замовчаний. Дивне відношення українських журналістів до українських подій.

І ще одне. Читаю в «Новинах від ТСН» «Прощання з «принцесою»: Оксану Макар в фаті поховали біля героїв». Якось дивно звучить це «принцесою» у лапках. Ця дівчина прожила важке життя. Неблагополучна сім’я. Нестатки. Зрештою – жахлива смерть. Недаремно люди стали на її захист. Таке дивне відношення до реалій, на жаль, властиве журналістам «Новин від ТСН». Пам’ятаю, журналісти «ТСН» чи не єдині у повідомленні про смерть Івана Дем’янюка використали слова «нацистський злочинець» (Назва їхнього повідомлення: «У Німеччині помер нацистський злочинець Іван Дем'янюк. 17 березня, 14:09 Дем'янюк помер у віці 91 року у будинку для людей похилого віку.»). Дем’янюк не дожив до апеляції. Тому невідомо, чи не був би виправданий німецьким судом, як раніше був виправданий ізраїльським. Іван Дем’янюк прожив жахливе життя. Уродженець Вінницької області, у 12-13 років пережив голодомор. Працював трактористом. Пішов на війну. В Криму поранений попав у полон до німців і цілу війну провів у концтаборах. Засуджений до страти в Ізраїлі 6 років ждав страти, після чого був виправданий Верховним судом Ізраїлю. І от Німеччина, батьківщина нацизму і гітлеризму, яка багатьох німців виправдала тільки тому, що «вони виконували накази», засуджує безправного полоненого, в’язня за нацистські злочини (!). Якщо журналісти висвітлюють якийсь матеріал, вони повинні добре володіти фактажем. Крім того, вони повинні десять разів перевірити інформацію і суть повідомлень про українця, якого (а з ним і нас) хочуть очорнити перед світом. Мені добре відомі казки про «ксенофобію», «антисемітизм» українців. Хочу зауважити, що землею українців завжди проходили торгові шляхи «Схід-Захід», «Північ-Південь». Українці вміють, життя їх навчило, жити в мирі з іншими народами. Особливо це стосується мешканців Західної України. Зрештою, Україна стала батьківщиною для багатьох вірмен, євреїв та людей іншої національності. У селі, де я виріс, поряд жили українці, поляки, євреї, німці. Мирно жили. Коли євреїв забрали у гетто у 1941 році, сусіди-українці часто носили їм передачі. Зауважу – ризикуючи життям. Якби охоронці-німці побачили таку передачу, це грозило розстрілом на місці. Передачі перекидали через огорожу, ховаючись від охоронців. Яке моральне обличчя повинен мати той, хто цих людей називає антисемітами?