Виступ громадського обвинувачувана Ірини Калинець по справі вбивства Ігора Білозіра

опубліковано 9 трав. 2012 р., 23:59 Степан Гринчишин   [ оновлено 10 трав. 2012 р., 00:00 ]

Виступ громадського обвинувачувана Ірини Калинець.

8 серпня 2001 року.

В ніч з 8-го на 9-те травня 2000 року було вбито мирного громадянина, Народного артиста України, композитора Ігоря Білозіра.

Ваша честь! Високодостойні народні засідателі!

Тривалий час на судових засіданнях слухалися і вивчалися матеріали справи по звинуваченню кадрового офіцера контррозвідки Дмитра Воронова та його приятеля Юрія Калініна. Я не випадково наголошую на статусі Дмитра Воронова, по скільки український офіцер спецслужб, як пише ректор Академії СБУ України, генерал, професор В.Сідак, «повинен бути провідником національної ідеї, як духовної основи державотворення. Без такого гарту не може бути повноцінного співробітника, навіть якщо він з високою професійною підготовкою, бо невідомо, в чиїх інтересах цей професіоналізм може використовуватись... А справжній патріотизм – це і висока духовність, і повага до загальнолюдських цінностей, і прагнення громадянського миру і злагоди.»

Це не просто красиві слова – на таких засадах мають розбудовуватися спецслужби, а насамперед контррозвідка сучасної незалежної України. Зобов'язує до цього і присяга Україні, яку обов'язково приймав офіцер Дмитро Воронов. Тому сумнівно, щоб Д.Воронов не усвідомлював, які обов'язки і яку відповідальність ніс він як офіцер контррозвідки. Однак підсудний пішов на найтяжчий злочин – він винен у вбивстві мирного громадянина, Народного артиста України, композитора Ігоря Білозіра. Свідомий свого вчинку, Д.Воронов обрав вкрай злочинну тактику – тактику введення в оману слідчих та судових органів. А все це значно обтяжує вину Д.Воронова, оскільки вчинений ним злочин виходить далеко поза межі прикрого інциденту, який закінчився трагічно.

Тому виникає закономірне питання: в чиїх інтересах діяв підсудний? Був його вчинок результатом патологічних рис характеру, рис, абсолютно недостойних офіцера контррозвідки України, чи змовою? Якщо Д.Воронов діяв і діє як  патологічний злочинець, сповнений ненависти до мирних громадян України, зневаги до загальнолюдських цінностей, то треба признати, що він блискучий артист, який довго і вміло скривав свою істинну суть, адже він отримав позитивну характеристику за місцем праці, яка, однак, засвідчує, що або відповідальні вищі офіцери контррозвідки не орієнтуються в кадрах і, отже, не виконують покладених на них завдань, або в самій контррозвідці є якісь сили, що діють проти України. Інакше трудно пояснити таку ялову позицію командування, фактичну байдужість до моральної (підкреслюю: моральної) відповідальності своїх офіцерів у побуті, що дає можливість паразитувати злочинцям. І не випадково громадськість задається питанням: чи не має Д.Воронов якихось однодумців в одному з найважливіших органів держави, органів, що підпорядковувалися колись зловіщому ГРУ СРСР, (розшифрую: Главноє развєдиватєльноє управленіє СССР), відомому своїми злочинними акціями проти національних діячів як в межах СРСР, так і поза ним? Не буду наводити тут відомих з історії фактів убивств видатних українських письменників, митців, композиторів – це тисячі прізвищ! Згадаю лише, що і в останні роки, вже у незалежній Україні, йде невидима і добре зорганізована, фактично, війна проти українців, яку чомусь не в стані припинити силові структури, адже жодне із вбивств відомих політичних і громадських діячів досі не розслідуване. Маю на увазі вбивства – від відомого журналіста Вадима Бойка – до Вадима Гетьмана, В'ячеслава Чорновола та зовсім недавнє, скоєне кілька днів тому вбивство молодого львівського юриста Володимира Жеребецького на відпочинку в Херсоні. Пошесть жахливих убивств і розправ, яка котиться Україною, вже забрала сотні людських життів. Це сотні осиротілих дітей, оплаканих матерів і згорьованих батьків! Я знову за цитую генерала В.Сідака, який зазначив: «Нині Україна зустрілась з потужними і добре скоординованими зусиллями своїх недругів підірвати її оборонний та економічний потенціал, реанімувати бездержавність...». Це абсолютно відповідальні слова офіцера найвищого рангу, людини високопосадової і далекої від мітингової політики. Це – констатація факту, який має місце в Україні. У будь-якій іншій державі при наявності такої кількости вбивств до розслідування були б приєднані всі силові структури та спецслужби, але цього чомусь не робиться в Україні, хоча не є таємницею, що тут насамперед діють україножери, вороги нації і незалежної України, які використовують найменшу можливість, щоб дестабілізувати ситуацію в країнах колишнього СРСР.

Та чи можуть українці в своїй державі сподіватися на захист, якщо ось нині на лаві підсудних офіцер контррозвідки, син високопоставленого офіцера міліції, полковника О.Воронова, який на час вчинення злочину займав посаду заступника начальника Львівського міського управління внутрішніх справ, а нині – на підвищенні у вже згадуваному Херсоні очолює Управління боротьби з організованою злочинністю?

Є достатньо фактів, які свідчать, що вбивство композитора і співака, Народного артиста, людини відомої і у Львові, і в Україні, було не просто наслідком сутички, а наперед спланованим задумом. Слідство встановило, що Ігор Білозір часто відвідував кафе «Цісарська кава» – свого часу місце, де збиралася частина богеми Львова, однак, місце, не захищене так, як кав'ярня, у якій любив сидіти в давніші часи Іван Франко чи львівські молодомузівці.

Відвідував кафе «Цісарська кава» і «сусід» Д.Воронов.

Для повного вияснення картини злочину необхідно вияснити тогочасний політичний фон, адже вбито Народного артиста, а у вбивстві звинувачується офіцер контррозвідки.

Травень 2000 року – це час після обрання Президента України, дальша політика якого, як він обіцяв, мала опиратися на засади національної ідеї та стабілізації політичного життя з подоланням засилля антидержавного чинника в особі реанімованої Компартії. Ми всі добре пам'ятаємо, що Галичина в другому турі одноголосно проголосувала за Кучму, визначившись цим проти компартійного лідера Симоненка, відвертого ворога української нації. Тому цілком імовірно, що ворогами України був задіяний жорстокий тест, який мав на меті виявити, як зреагують галичани на вбивство відомого композитора, щоб таким чином проаналізувати рівень національної відпорности (свого часу саме з такою метою було здійснене вбивство композитора Володимира Івасюка), та щоб дестабілізувати ситуацію в Україні, зокрема, в Західній Україні. Підтверджує це свідомо запущена «мулька» в російській пресі (див. газ. «Факты», 30.06. 2000 р.), що начебто українські націоналісти вбили «русскоязичного композітора».

Перебіг подій, що сталися 8 травня 2000 року, напрочуд прозорий, адже як контррозвідник, Воронов прекрасно знав, як зреагують львів'яни-українці на грубий оклик «прекратите петь!». І тому послав до столика, де сидів з гостями Ігор Білозір свого російськомовного дружка – Калініна. Реакція на шовіністичне зухвальство була цілком закономірна, як на представників нації, яка десятиліттями перебувала в засиллі русифікації, що, до речі, продовжується й досі, тому не дивно, що запротестував пан Гнатовський. Але Ігор Білозір сидів спокійно... І тоді Д.Воронов підходить до столика і б'є Білозіра в обличчя. Отже, Д. Воронов свідомо йшов на конфлікт саме з композитором. Чому? Врахуймо, що Воронов та Калінін були майже тверезі – за їхніми показами та показами свідків вони пили лише каву та пиво. Завжди стриманий, вихований, сповнений внутрішньої гідности, Ігор Білозір відповів по християнськи: що він прощає нападникові, і сказав це Ігор Білозір голосно. Якби на Воронова щось «найшло», як він тут намагався пояснити нам, то слова Білозіра мусили б його отямити. Вони отямили б кожного, навіть кримінального злочинця зі стажем. Я мала змогу бачити і спостерігати злочинний елемент, навіть по можливости вивчати психологію злочинців, і тому говорю з повною відповідальністю: такі слова, сказані спокійно та прилюдно, і простягнена в мирі рука, зупинили б і щонайгіршого з кримінальників. Але не в тому випадку, коли злочинець має завдання вчинити злочин або заздалегідь запланував його. Інакше трудно пояснити, чому вдруге Воронов та Калінін штовхають композитора при виході з майданчика. Ігор Білозір падає. Якщо в задумі було б просто побити Ігоря Білозіра, щоб «проучіть націоналістов», то цього було предостатньо. Однак Воронов і Калінін йдуть вслід за Білозіром і Гнатовським, переганяють їх і виходять назустріч біля будинку прокуратури. І на цей раз стається третя і кривава сутичка. А це вже абсолютно не подібне ні на кримінальні розборки, ні на «найшло» – це явно та холоднокровно сплановане вбивство. І Воронов, і Калінін – виспортовані, сильні та значно молодші від Білозіра та Гнатовського, то ж нападники мали виразні переваги. Але смертельні удари були завдані саме Білозірові! І завдані фахово! Оба нападники, як я вже сказала, мають спортивний гарт, оба, очевидно, знають силові прийоми, особливо Воронов – знання силових прийомів є обов'язковим для кожного контррозвідника. Прошу зважити: ні в першому, ні в другому випадку Ігор Білозір не робив жодної спроби відповісти ударом на удар чи встрягнути в бійку, але смертельні удари було нанесено саме йому. Ситуація настільки алогічна, що не має пояснення, окрім одного: вбивство було задумане заздалегідь! І ця акція мала мати продовження. Яке?

Як не дивно, але відповідь підказує саме російська шовіністична преса, яка по смерті Ігоря Білозіра писала: «убілі русскоязічного композітора». І це далеко не мимовільний ляпсус – це свідома провокація. І знову питання: чому? Або, до якої, фактично, провокації ця преса була готова? Спробуємо відповісти, виходячи з тих фактів, які випливли в процесі судового слідства.

Конфлікт у кафе вимагав втручання міліції – вона мала б діяти вже тоді, коли конфлікт розгорівся біля столиків. Якби Білозіра, Гнатовського і Воронова з Калініним забрали у райвідділ, то згадана преса запевне розпочала б широку акцію дифамації, підтриману російськими шовіністами Львова: яка от, мовляв, українська інтелігенція: п'ють, скандалять, забороняють співати російські та, основне, на афганську тематику, пісні. Підкреслюю: саме на афганську тематику, оскільки під час зустрічі представників громадськості у начальника Львівського міського управління міліції пана Шкаради, де я була присутня, керівництво міської міліції наголошувало, що конфлікт зайшов через т.зв. «афганські пісні». Чому саме такий наголос зробили керівники міліції? Адже слідство показало, що гітарист співав різні пісні! У процесі судового слідства довідуємося, що полковник Воронов, батько звинуваченого, шукав якогось начебто винного в смерті Білозіра афганця. То ж чи не було метою побоїща настроїти саме учасників бойових дій в Афганістані проти львів'ян, а львів'ян – проти афганців. Учасники бойових дій в Афганістані – хлопці гарячі, наговору не потерплять! Але не риб'яча кров тече і в жилах багатьох львівських юнаків. А де двоє сваряться і звинувачують одне одного, де наростає голосна фальш, а злочинці ходять на волі, обов'язково користає третій! І чи не були б під шумок заслані до Львова таємні та озброєні бойовики? Згадаймо, що каже генерал СБУ про добре скоординовані зусилля ворогів України на дестабілізацію та бездержавність! І не мусимо заглядати далеко в історію – згадаймо, як починалася у 1990 році колотнеча у Придністров'ї, зрештою, згадаймо, скільки разів намагалися спровокувати ситуацію у Львові деякі представники русскоязичного общества ім. Пушкіна, що на вул. Короленка, вигадуючи на львів'ян несусвітні речі, що виписують, звихнені на шовінізм, різні російські газетки в Криму, глузуючи з української мови і нації тощо. Та й не мусимо далеко ходити: коли порив галичан пригас після півторасоттисячного похорону, то вже в червні цього року Львів «відвідав» загін бойовиків з т.зв. КПРС, які відверто і вголос погрожували українцям кривавими репресіями і розстрілами – поверненням 1947 року. Такі зухвальства можливі лише в тому випадку, коли злочинці почуваються безкарними, коли вони не бояться ні міліції, ні будь-яких інших силових структур. Та як їм не почуватися безкарними, коли ось уже більше року спіймані на гарячому вбивці відомого композитора крутять слідчими органами, коли й сама міліція чинно прислухалася до злочинних порад свого вищого начальника – батька Д.Воронова, коли навіть на судовому слідстві перед фактом злочину наші правоохоронці виявляють свою бездарність, боягузство і безвідповідальність!

Але повернемось до весни 2000 року. Квітень 2000 року був якраз тим місяцем, коли ворогам української нації у Львові урвався терпець і вони в озлобленні спланували вбивство Ігоря Білозіра. Нагадаю коротко факти (докладніше про це скаже мій колега Віталій Ілик): 9 березня 2000 року відбулося велике львівське віче на тему мовної політики у Львові та збереження української мови, гострій критиці було піддано засилля російського шовінізму та ворожу діяльність комуністів-шовіністів у Верховній Раді тощо. На вічі було прийнято ряд вимог до міської та обласної влади щодо збереження українського статусу міста. По закінченні віча маніфестанти пішли походом до обласної Ради, якраз попри помешкання Воронова. На виконання вимог було покладено місяць. Друге віче, також з маніфестацією до облради, відбулося 12 квітня 2000 року, тоді ж було створено групи українізації, тобто, групи громадян, які мали стежити, щоб у місті були українські вивіски, реклама, щоб звучала українська музика. Львівське Товариство «Просвіта» розклеювало влучні плакати-заклики берегти та шанувати українську мову і пісню. Третє віче мало відбутися в середині травня!

Шановні судді! Прошу звернути увагу – ці політично-просвітницькі акції відбулися в березні та квіті 2000 року! Згадайте, як скаженіли і що виговорювали про ці акції та як погрожували львів'янам комуністи і шовіністи на Верховній Раді! Невже після цього Ви ще можете сумніватися, що вбивство Ігоря Білозіра на початку травня, саме 8 травня, було сплановане? Чи, може, вам невідомі летючки, які поширювала тоді у Львові підпільна компартія з закликами до розправи з «націоналістами» та до реанімації совєтской власті? Цього достатньо, щоб стверджувати – вбивство Ігоря Білозіра було сплановане, а за ним мали йти й інші страшні акції. Адже всі ці «ігри» – з тактики колишнього ГРУ – продумуються на кілька різних ходів наперед.

Помічником Воронова є Калінін. Калінін, як знаємо, на той час звільнився з праці. Чому Воронов, сам на добрій посаді, ще й при ситуованому батечкові, мав позичати валюту у безробітного Калініна? Це свідчення, яке випливло в процесі судового слідства. І щось у цьому є. Чи не планував Воронов влаштувати друга, раніше також військового, на працю у контррозвідку? Сам він уже йшов із штабу, впевнений, що йому світить дальша кар'єра – дипломатична академія та праця за границею. Розгляньмо ці плутані покази про «позичання грошей» – оба підсудні вийшли вслід за Білозіром і Гнатовським не по дешевші цигарки, бо їх не купили. Але Калінін дійсно міг обіцяти гроші Воронову, якщо той обіцяв влаштувати його у контррозвідку. Та замість брати гроші, Воронов вирішив прив'язати Калініна злочином – запланованим убивством І. Білозіра. Ця відома тактика з арсеналу НКВД-ГРУ, як обов'язкова перевірка кандидата на працю в секретних органах, мабуть, відома Воронову, у якого, як бачимо з його поведінки в суді, якась надмірна переоцінка власної персони, зухвальство і почуття вседозволеносте.

Це пояснює, чому, коли Білозір та Гнатовський вийшли з кафе і пішли в напрямку Прокуратури, Воронов і Калінін вийшли вслід за ними, незважаючи на те, що зовсім неподалік, біля Макдональса стоїть міліцейська машина... Отже, план був такий: коли на місце бійки під'їде міліцейська машина, нападники поїдуть у райвідділ як свідки, які начебто бачили якихось «утікачів у білому»... Що ніхто з міліціонерів не бачив якихось утікачів «у білому» , значення не має – свідчення ж дає сам син полковника Воронова, офіцер контррозвідки... І ці фальшиві свідчення підтверджують деякі львівські міліціонери, про що згадували вже і прокурор і адвокат потерпілої сторони.

Сподіюся, що суд зважить на клопотання адвоката і висновки прокурора – такі «міліціонери» повинні бути покарані!

У добре продуманому плані злочинці не врахували одного: несподівано швидкої реакції преси, яка заакцентувала на подіях в кафе і на участи офіцера контррозвідки... Версія про афганські пісні не пройшла – її тут же спростували на згадуваній зустрічі в начальника міліції представники громадськості... Не клюнула на цю версію і преса – зрештою, ніхто: вся увага була прикута до одіозної фігури Воронова-старшого, його сина та Калініна. Якнайдостойніше повелися й львівські учасники бойових дій в Афганістані – вони не піддалися на жодні наговори!

Чи думав Калінін, на що він ішов? І чи розуміє він, принаймні, зараз, у що втягнувся? Калініну дуже не хочеться признаватися у тому, що план вбивства був розроблений заздалегідь. Але добре продуманий план дав збій у тому, що вбивці таки затримані і факт вина наяву. Підсудні мають надію, що цей план буде обернений з допомогою адвокатів просто у кримінальну бійку. Але для громадськості залишиться очевидним, що план був політичним, наслідки якого мали вийти далеко поза межі вбивства відомого Народного артиста, композитора і співака. І громадськість це пам'ятатиме завжди! А час ітиме і мінятиметься, мінятиметься і влада. Справа ж – залишатиметься. І до неї буде повертатися думка і депутатів, і політиків, і громадськості... Рано чи пізно, але буде притягнений до відповідальності і Воронов-старший... Дасть свідчення і «розшуканий» полковником «убивця-афганець», який насправді є підставною особою, який до учасників бойових дій в Афганістані не має жодного відношення. А це свідчить, що Воронов-старший свідомо йшов на протиправні дії!

Зараз Калінін вигідний обом Вороновим – його свідчення на користь версії про кримінальну бійку, яка закінчилася трагічно. І тому він ще живий... А завтра, а післязавтра, а через кілька років, коли все-таки виявляться всі подробиці, всі дійсні настрої у середовищі україножерів з високими титулами? Рятунок підсудного Калініна – лише у повній правді, лише вона його захистить, очевидна для всіх. Нехай думає сам.

На жаль, нині в Україні ще не створене (хоча це всього лиш питання найближчого часу) Національне бюро розслідувань, тому саме Ви, високоповажані судді, маєте врахувати при розгляді цієї справи і традиції національно-державного будівництва, і положення Концепції національної безпеки України. Тому прошу високий суд насамперед і особливо врахувати статус підсудного Воронова – офіцер контррозвідки. Адже саме з огляду на це, як і на вищевикладені факти, будь-які посилання чи намагання з боку захисту переконати суд, що Д.Воронов та Калінін діяли спонтанно, чи що була це просто сутичка, яка закінчилася трагічно, не можуть бути переконливими. Д.Воронов добре усвідомлював вчинений ним злочин, що підтверджується і тим, як він самовпевнено та зухвало веде себе в процесі попереднього і судового слідства, не виявляючи ні найменшого розкаяння чи жалю за вчинене. А це підтверджує, що злочин був продуманий заздалегідь, що саме серед офіцерів контррозвідки, як і у вищих чинах міліції, є ще особи, зорієнтовані на старе совєтське ГРУ та на стару систему, невдоволені становленням незалежної України, зростанням національної свідомості її громадян і, в результаті, готових розправитися зі зненавидженими ними національно свідомими українцями.

Суд визначить міру покарання. Але суд повинен убезпечити суспільство від дальших злочинів. Тому прошу прийняти Постанову про притягнення до кримінальної відповідальности Воронова-старшого та тих працівників міліції, які давали фальшиві покази. Одночасно дозвольте зауважити, що ми, як представники громадськості, будемо звертатися з клопотанням до Президента України та Генерального Прокурора провести докладну перевірку кадрів Управління військової розвідки Західноукраїнського оперативного відділення.