30 червня 1941 року - день відновлення Української держави (автор: Величко Лев)

опубліковано 30 черв. 2011 р., 05:07 Степан Гринчишин   [ оновлено 30 черв. 2011 р., 05:20 ]

«Contra spem spero!»

«Націоналізм вражає глибоко психологічну субстанцію народу, він здатний стимулювати ентузіазм,

який не легко пробудити іншими чинниками.

Мета поставлена собі націоналізмом не притягає стовідсоткового раціоналіста,

але та мета має в собі глибокий емоційний заклик.»

амер. науковець Армстронг.

 

В чім історичне значення Акту 30 червня 1941 року, коли було проголошено відновлення незалежної України, котра на той час була окупована двома агресорами? Противники цього Акту, противники націоналістичної ідеї та чину, твердять, що це була «романтика» тих, котрі нехтували: слабкістю своїх сил, обставинами і реальністю політичної ситуації в світі. Акт 30 червня був чином, який голосно заявив, що Україна не зрікається свого повного права панувати на своїй Землі, ні своєї Правди, не зважаючи на будь-які жертви.

30 червня 1941 року в приміщенні Львівської «Просвіти» в післяобідню пору почали збиратись громадяни на Національні Збори. Мережа місцевої ОУН покликала понад сто видатних громадян Львова так і тих, хто долею був закинутий до міста. На зібрання прибув представник митрополита Андрея Шептицького - єпископ Йосиф Сліпий. Ярослав Стецько запросив декількох людей у президію. На почесному місці сиділи Йосип Сліпий, Ярослав Стецько, посадник міста проф. Полянський, представник Львівського проводу ОУН та інші.

На початку зібрання виступив Ярослав Стецько. Він окреслив ситуацію в Україні та світі. Вказав, що Україна стає не тільки плацдармом боротьби двох величезних воєнних потуг, але й ключовою позицією у цій війні. Хоча російська армія відступає під ударами німецьких військ, однак остаточне питання перемоги у війні залежить від дій уярмлених народів, в першу чергу від народу України. Німеччину, яка веде війну проти Росії, будемо вважати нашим союзником, якщо Німеччина визнає право українців на державну незалежність. Німецьку армію трактуємо як гостей на нашій землі. Потім Я.Стецько зачитав

 

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ

ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ


1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її творця і вождя ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває увесь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада.

Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння його потреб.

2. На західних землях України твориться Українська Влада, – яка підпорядкується українському національному урядові, що створиться у столиці України – Києві.

3. Відновлена Українська Держава буде тісно співпрацювати з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.

Українська Національна Революційна Армія, що твориться на українській землі, боротиметься дальше спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий, справедливий лад у цілому світі.

Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава!

Хай живе Організація Українських Націоналістів!

Хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів – Степан Бандера!

 

Льва-город, 30 червня 1941р., год. 20.

ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО

Голова Національних Зборів.

 

Під час проголошення Акту відновлення державності усі присутні стояли а потім заспівали національний гімн.

Єпископ Й. Сліпий передав благословення Митрополита Андрея Шептицького присутнім і заявив про підтримку Церквою Акту і Церква впевнена, що створене Правління буде діяти згідно християнських засад.

Від імені українського вояцтва виступив капелан батальйону «Нахтігаль», доктор Іван Гриньох. Він запевнив збори, що вояцтво готове на всякі жертви, щоб тільки досягнути національного ідеалу.

Під час виступу представника Крайового Проводу ОУН, в зал увійшли представники німецької армії: проф. доктор Ганс Кох і майор фон унд цу Айкен. Доктор Ганс Кох пригнався в зал «Просвіти», щоб перешкодити проголошенню Акту. Але було пізно.

Зі спогадів Ярослава Стецько: «Перешкодити не міг би навіть, якщо б прибув на початку Зборів, хіба що силою розганяли б нас, але ми теж мали силу у той час. Було б дійшло до зудару поміж нашими озброєними підпільниками, куренем Р. Шухевича і прикликаними із околиць Львова повстанцями та відділами Легенди, який пробивався з-під Золочева до Льва-города. У кожному разі ми були б стали в обороні того Акту того дня і години і довели до збройного зудару, хай лише розмірно дуже невеликого, але ми були рішені за всяку ціну, за всяких умов Акт проголосити.»

Професор Ганс Кох був у той час найвищим політичним представником для українських справ при німецькому головному командуванню. Ярослав Стецько запросив Ганса Коха в президію. Пролунала відповідь: «Данке, найн!»

Василь Кук прочитав пропозицію Степана Бандери призначити Ярослава Стецька головою Українського Державного Правління. Попередньо ОУН пропонувало на голову Правління беззаперечного авторитета Західної України професора доктора Мар’яна Панчишина. Однак той відповів, що не може прийняти пропозиції але годиться бути заступником голови Правління. Національні збори схвалили пропозицію ОУН і обрали Я. Стецька головою Правління.

Після цього до слова зголосився проф. Ганс Кох. Спочатку німецькою мовою проф. Г. Кох висловився негативно до Акту проголошення державності. Він підкреслив, що в плани німецької держави, в даний час, не входить творення української держави і Німеччина сподівається, що українська нація працею помагати німцям у їх боротьбі. Своє слово німецькою мовою він закінчив заявою про розв’язання Зборів. Перейшовши на українську мову він уникав дразливих висловів, хоча по суті сказав те саме але в делікатнішій формі. Бачачи на обличчях усіх присутніх вороже ставлення до його виступу, він зм’якшував вислови по формі але не по суті. І не закінчив його вже «розв’язанням Зборів».

В заключному слові Я. Стецько сказав, що громадяни різних партійно-політичних переконань будуть мати свободу дій. Перші заходи Правління та української політичної еліти необхідно скерувати на організування державно–політичного життя, перебирання всюди в Україні влади в свої руки, формування адміністрації, відновлення господарської діяльності, розвитку шкільництва, творення міліції але понад усе власної армії. Оскільки без армії немає держави. В Україні буде встановлено такі порядки, які відповідають українській духовності, соціальному і культурному ідеалу. Правління докладе усіх зусиль, щоб через відповідні парламентські інституції усі верстви народу могли свої бажання висловлювати і співвирішувати.

Національні Збори завершились відспівуванням пісні «Не пора,не пора.» До Я. Стецька після завершення зборів підійшов Ганс Кох і попередив: «Ви граєтесь з вогнем.»  

5 липня був проголошений склад Українського Державного Правління: Ярослав Стецько – голова і керівник відділу соціальних реформ; проф. Мар’ян Панчишин (безпартійний) – перший заступник голови і керівник міністерства здоров’я; д-р Олександер Барвінський (безпартійний) – державний секретар у міністерстві здоров’я; д-р Лев Ребет (ОУН) – другий заступник голови Правління; генерал Всеволод Петрів (соціал-революціонер) – міністр оборони; Роман Шухевич і Олекса Гасин (ОУН) – заступники міністра оборони; д-р Володимир Лисий (соціаліст–радикал) – міністр внутрішніх справ; д-р Кость Панківський (соціал–радикал) – заступник міністра внутрішніх справ; Микола Лебідь (ОУН) – міністр державної безпеки; Володимир Стахів (ОУН) – міністр закордонних справ; проф. Олександер Марітчак (УНДО) – заступник міністра закордонних справ; д-р Юліян Федусевич (безпартійний) – міністр справедливості; д-р Богдан Дзерович (безпартійний) – заступник міністра справедливості; д-р Євген Храпливий (УНДО) – міністр сільського господарства; інж. Ілярій Ольховий (безпартійний) – міністр фінансів; інж. Андрій Пясецький (ФНЄ) – міністр лісництва; проф. Володимир Радзикевич (безпартійний) – міністр освіти та віровизнань; Ол. Гай-Головко (безпартійний) – міністр інформації та пропаганди; Осип Позичанюк і Ярослав Старух (ОУН) – державні секретарі міністерства інформації і пропаганди; Іван Климів - Легенда (ОУН) – міністр політичної координації; Н. Мороз (безпартійний) – міністр пошти і телеграфу.

5 липня 1941 року Ярослава Стецька запросив Ганс Кох до митрополичих палат на розмову. Оскільки митрополит Андрей Шептицький рекомендував таку зустріч, то вона відбулась. З українського боку були Ярослав Стецько, Роман Шухевич, Микола Лебідь та Іван Равлик. З німецької сторони були проф. Ганс Кох і барон фон унд цу Айкен.

Німецькі представники вимагали:

 – справу державності та уряду відкласти до здобуття Києва, поклавшися на фюрера і маючи до нього довір’я;

 – армії не творити;

 – передусім працею і господарськими засобами помагати німецькій армії для здобуття перемоги;

 – навіть у мріях українців не існує, яку «великопростірну»Україну їм приготовляє Гітлер, по Каспій і Кавказ після перемоги.

Українське сторона відстоювала:

 – проголошення відновлення державності і створення Уряду не можуть бути відкликані;

 – без армії немає суверенної держави;

 – українці не прагнуть, щоб їх хтось визволяв і за свою незалежність самі постоять, воювали, воюють і будуть воювати;

 – не признають твердження, що лише «германи» можуть носити зброю;

 – негайне партнерство і рівноправність двох суверенних чинників;

 – базою для співпраці може бути лише визнання української суверенності.

Сторони розійшлись так і не порозумівшись. Наприкінці розмови проф. Ганс Кох порадив: «Якщо Ви не розпустити Українське Державне Правління або не відключити АКТ проголошення, то вас чекають концтабори.»

5 липня 1941 року відбулась нарада в головній квартирі Гітлера в справі створення українцями свого уряду та проголошення відновлення Української державності. На нараді були присутні: Гітлер, Койтель, Ріббентроп, Гімлер і Канаріс. Канаріс заявив, що українські націоналісти – це фанатичні борці та ідеєю української державності не можна легковажити. Однак після декількох хвилин Гітлер вирішив, що Гімлер повинен цю банду знищити.

11 липня 1941 року Ярослав Стецько був ув’язнений гестапо.

З членів Українського Державного Правління гестапо замордувало Івана Климова –Легенду, інж. Андрія Пясецького, мгр. Дмитра Яцева, ув’язнила Ярослава Стецька, Льва Ребета, Володимира Стахова, Романа Ільницького, Миколу Лебедя, Олексу Гасина, Ярослава Старуха. Стосовно усіх членів Українського Державного Правління (членів ОУН) був виданий указ Гейдріха – арештувати або розстріляти. Наприклад. Іван Равлик – організатор української поліції, загинув мученицькою смертю з рук Гестапо після кількох місяців тортур. Його арештували у грудні 1941 року разом з дружиною, тещею і сестрою та ще трьома членами рідні. Їх всіх розстріляло Гестапо. Сестру дружини і батьків Равлика вивезли москалі ще в 1940 році в Сибір. Гестапо ставило йому закиди, що він відмовився від співпраці з ними на проти польському і проти єврейському напрямках. Повних два місяці вимагали від нього адрес і списків видатних поляків та євреїв, але він постійно відповідав : Ні!

Арешти, розстріли не спинили український народ, який продовжував боротись за волю, за незалежну Україну.