ХХ століття виявилось століттям людського божевілля. Одні утверджували казармову рівність, інші – власну вищість. І перші, і другі хотіли змінити світ на свій штиб і стати його володарями. Людське життя було зведене до ролі дрібної деталі в задуманих ними механізмах. «Єсть чєловєк – єсть проблєма. Нет чєловєка – нєт проблєми». Цей страшний лозунг став основою політичних дій – фізично знищувати своїх політичних конкурентів. Він об’єднує двох тоталітарних монстрів – російський шовінізм і німецький нацизм, які зчепилися у лютій борні за світове панування.

Ареною цієї боротьби у значній мірі була територія нашої Батьківщини. Російсько-німецький договір Молотова-Ріббентропа про поділ Європи відкрив до нас дорогу російським військам і кривавим чекістам.

Чорними круками накинулись вони на наших співвітчизників, вимордовуючи насамперед еліту, освічених людей, священників. Червона машина смерті послідовно нищила всіх, хто хоч трохи не вписувався в їх вихолощений образ «совєтської людини» – українців і поляків, естонців і латвійців, євреїв і литовців. Після відходу, під тиском німців, на схід енкаведисти залишили після себе заповнені закатованими тюрми та братські могили.

На їхнє місце із заходу прийшли німці. Нація, яка дала світові Гьоте і Канта, Гофмана і Лєйбніца, Бетговена і Шіллера, Баха і Шопенгауера та багатьох інших видатних діячів науки і культури. Однак, божевілля торкнулося і їх.

Ізоляція, використання та винищення інакомислячих чи просто інакших, цей метод політики, який характерний як для комуністичної, так і нацистської,  нелюдських політичних систем, процвітав по обидві сторони фронту. Совєтські ГУЛАГи і німецькі Stalag’и були місцем, де людей перетворювали на рабів, використовували їхню працю, а потім знищували.

Були такі табори і у Львові. Один з них – на Цитаделі. Пекло Stalag-328 пройшло більше 280 тисяч чоловік – українців, французів, євреїв, бельгійців та італійців. Більше половини з них навічно залишилися у нашій землі.

Божевілля двадцятого століття скоєні Німеччиною і Росією двома чорними смерчами світових воєн пройшлося територією і нашої Батьківщини, залишивши після себе руйнування, плач, стогін і гори трупів, повинно стати наукою для нас, живих, у ХХІ столітті.

Ми повинні все зробити, аби не допустити подібного божевілля. Стимулом до таких дій буде наша пам’ять про тисячі і мільйони загиблих у концентраційних таборах і на фронтах. Помолимось за них і віддамо шану всім загиблим у цьому страшному світовому протистоянні. Хай 8 травня – день закінчення Другої світової війни стане Днем пам’яті та днем ганьби російського шовінізму і німецького нацизму.

8-го травня 2012 року на місці концтабору Stalag-328 на Цитаделі у Львові, біля пам’ятного Хреста, було проведено Віче-реквієм пам’яті загиблим у Другій світовій війні. На жаль, присутність людей на віче-реквіємі не була численна. Одночасно на Пагорбі Слави у Львові їх було велике скупчення. Виникає запитання – чи замордовані в концтаборі Stalag-328 є менш шанованими, ніж ті, хто похований на Пагорбі Слави? Однак, зрозуміло, що відзначення події «Дня Побєди» у Львові носить повністю політичний характер і перегукується з подіями у Белфасті, де 12 липня відбувається парад протестантів (англійців), які відзначають річницю перемоги армії англійського короля Вільгельма III Оранського над військами поваленого ним ірландського монарха Якова II у  1690 році у битві на річці Бойн та подальшої окупації цих земель англійцями.