Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Звернення до польських друзів (автор: Сеник Любомир)

опубліковано 23 черв. 2013 р., 00:17 Степан Гринчишин   [ оновлено 1 лип. 2013 р., 08:40 ]

Сучасна Україна та Польща вибудовують сьогодні дружні стосунки між народами і державами, справедливо вважаючи, що шлях взаємного порозуміння відкриває перспективи історичного розвитку обох народів.

 

Наше історичне минуле часто відзначалося взаємним поборюванням, з якого, нині можна про це твердити беззастережно, користала третя сторона, яка нерідко стимулювала і посилювала виниклі в історичному процесі непорозуміння і конфронтації.

 

Гадаю, що українці і поляки розуміють, що найкращий шлях – це взаємна підтримка в змаганні до історичного поступу. І, природно, минуле, часто драматичне чи трагічне, не має затуляти історичної перспективи для всебічного розвитку обох народів – польського та українського.

 

Виходячи, власне, із цих міркувань, вважаю, що повернення уваги польського сенату до трагічних подій на Волині 1943-1944 років і прийняття відповідної ухвали про них як «елемент геноциду», не сприятиме, навпаки, ускладнюватиме найважливішу мету обох народів – розбудову, на базі вступу України в ЄС, демократії, соціальної й національної справедливости і справжнього, не ефемерного добробуту двох народів-сусідів. Зрештою, маємо пам'ятати, що знаходимося в «зоні загроз» від мілітарно сильнішого і агресивного північно-східного сусіда. Близькість чи межування з ним наших кордонів та інші обставини необхідно брати до уваги. Спорадично буваючи на наукових та інших конференціях у Польщі, я з глибоким розумінням сприймав і сприймаю приблизно таку тезу більшості польських вчених: «Вільна Україна – гарантія безпеки вільної Польщі».

 

Що ж сьогодні змінилося в цих стосунках? 70-річчя волинської трагедії українців і поляків наштовхнуло прийняти відповідну ухвалу, за якою стоїть виключно однобічний погляд на ці події. Адже злочин чинився не тільки з боку українців, а й  поляків. І не тільки на Волині, а на більшості етнічних територій України західного регіону. Вершиною цих антилюдських акцій була, звичайно, «Операція Вісла», що стала однозначно актом геноциду українського населення. Не називаю числа жертв з одного і другого боків, не називаю числа депортованих, виселених українців з їх етнічних територій на захід, не називаю числа розстріляних, убитих – все це відомо як полякам, так і українцям.

 

Після цих катаклізмів, Богу дякувати, нарешті прийшло взаємне розуміння, що всіма цими  подіями мають займатися історики – без політичних матриць та ідеології з того чи іншого боку.

 

Тому й годі сприйняти ухвалу польського сенату про волинську трагедію якраз через її однобічність, необ’єктивність, що виникла, можливо, не без впливу тих, нехай і мізерних, псевдо патріотичних сил Польщі, які прагнуть «відповіді».

 

Скажу одразу: це небезпечний шлях, який веде в нікуди.

 

Будьмо мудрі нашим історичним досвідом і творімо нову історію без війн та конфронтацій, як рівноправні народи на новій мапі Європи.

Львів, 22 червня 2013.