Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Зродились ми великої години…. (Автор: Данилиха Ігор)

опубліковано 22 лют. 2017 р., 08:31 Степан Гринчишин   [ оновлено 25 бер. 2017 р., 06:44 ]

 

І настане час ,коли один скаже: Слава Україні! І мільйони відповідатимуть: Героям Слава!

 

Ці слова Провідника ОУН Степана Бандери стали пророчими. І з мільйонного Майдану ця традиція поширилась не лише по Україні.

 

Цього ,нажаль, замало. Адже так хотілося ,щоб український порядок запанував у різних ділянках народної господарки, суспільного життя. Щоб державною мовою послуговувалися усі урядовці, посадники,обранці. Хотілося,щоб усі й решта зрозуміла, що державний статус української мови є обов’язковим атрибутом держави,яка плекає єдність. І це є гарантією розвитку та існування мов національних меншин. Як в усіх нормальних державах.

 

А тепер про національне мистецтво. В більшості поважних держав мистецтво має належні умови для розвитку. Воно ж є невід’ємним фактором розвою тієї ж держави, бо продукує засоби виховання майбутнього покоління. Причому, опікуватися цією галуззю варто не лише за рахунок бюджетних асигнувань. Давно назріла пора ухвалення закону про меценатство, що дозволить диверсифікувати інвестиції в мистецький сегмент, звільнить його з багатолітнього полону залишкового фінансування.

 

 В очікуванні коштів гуманітарна сфера розвивається в умовах самопорятунку. Але вимоги до неї не зменшуються, а навпаки зростають. Мистецтво – багатогранне. Та героїко-патріотична тематика в ньому не є останньою.

 

Література, образотворче мистецтво, музика й досі не можуть похвалитися масовістю значних звитяг у втіленні образів героїв Українського Національного Пантеону. Власне самого Пантеону, матеріалізованого, ще нема. Здавалося б, що принаймні Героям Небесної Сотні от-от постане гідний монумент. Але, нажаль, натомість масово ростуть лише аматорські знаки цвинтарного штибу.

 

Народ хоче!.. А влада не може забезпечити створення чогось гідного. Тому й плодить маскульт здебільшого неякісні варіанти, заповнюючи прогалину.  

 

Власне монументальне мистецтво якось ще намагається забезпечувати запити народних мас. Відтак, пам’ятні знаки, меморіали зростають попри нестачу грошей. Ще б якість наздоганяла кількість. В цих умовах звучать голоси припинення монументального будівництва, накладення мораторію тощо. Це хибна думка , адже кожна епоха продукує такі твори, на які здатна. Якщо будуть паузи, то це спричинить пробіли в процесі самореалізації, вдосконалення покоління митців.

 

У Львові тривалий час не могли обрати гідний пам’ятник Степанові Бандері не тому, що впродовж майже десяти турів не припинялася тяганина. Сьогодні монумент стоїть і «пускає корені». До нього потрохи звикають після шквалу критики.

 

Кілька проектів з цього конкурсу заслуговують на увагу, а може і на втілення. Хоча б узяти проект пам’ятника Степанові Бандері хмельничан, батька й сина Мазурів, шевченківських лауреатів, який пропонувався Львову.

 

Львів’яни обрали інший, і відкинули його через амбіції місцевих скульпторів. Якби зазбручани спорудили монумент Бандері у місті Лева, це мало б яскраве політичне забарвлення. Отже, згаданий проект після виготовлення проекту архітектурної адаптації, міг би прикрасити якесь українське місто. Принаймні портретна схожість дуже висока. Заслуговує на порівняння з прижиттєвим скульптурним портретом роботи Михайла Черешньовського.

 

Живопис, графіка, література, театр, кіно помітно відстають.

 

Свого часу в рамках традиційного Львівського художнього Осіннього Салону Конгрес Львівщини чинив спроби стимулювати митців, заснувавши премію «За втілення Національної ідеї в образотворчому мистецтві». Сам і нагороджував після консультацій з фахівцями учасників виставки впродовж десятка літ.

 

При Салоні, разом з групою однодумців, було зорганізовано Всеукраїнський конкурс плакату, в якому КУН був співорганізатором та ініціатором аналогічної премії. Приємно,що особливими успіхами у плакатному конкурсі традиційно відзначалися представники київської графічної школи (молода художниця Оксана Мажуга). Так з’явилися плакати-портрети С.Бандери , Є.Коновальця, С. Петлюри, В.Симоненка тощо. Згодом деякі з них були опубліковані.

 

Вагомий внесок у створення графічного українського пантеону зробив визначний сучасний графік Іван Крислач, який створив цілу галерею портретів національних героїв, відомих широкому загалу. Ці твори витримали кілька перевидань.

 

Значний внесок зробив Орест Скоп, який поміж іншим невтомно втілює свій задум намалювати 300 козаків Мамаїв у пам'ять кобзарів, знищених НКВД біля Харкова. Це серія епічних полотен, які стали окрасою багатьох виставок, а згодом і приватних колекцій. Свого Мамая отримала в подарунок Г. Клінтон,в часи правління чоловіка. Як відомо, сюжет про загибель кобзарів ліг в основу фільму – бестселера «Поводир» Олеся Саніна.

 

На театральній сцені значних творчих успіхів у героїко-патріотичній тематиці досяг Володимир Петранюк із своїм Театром Української Традиції «Дзеркало», котрий поставив кілька вистав, у тому числі про Майдан, АТО і Бандеру. При чому ризикнув зобразити Провідника не «бронзовим», а людиною, яка жила, кохала, снідала-обідала, ходила до крамниці. Разом з тим любила Україну і боролася за неї. Через це стала жертвою знавіснілої ворожої пропаганди, яка триває ї досі. Хтось мав би захищати провідника ОУН від нападок недругів. Шкода,але й досі немає цілісної наукової праці про його життя й діяльність.

 

Серед поетів варто відзначити Богдана Стельмаха, який написав солідні вірші про Коновальця, Бандеру, драматичні поеми «Тарас» і пенталогію поем під загальною назвою «Атентат». Серед них драматична поема з тією ж назвою про Романа Шухевича. Про сценічне втілення цих творів не повідомлялося, хоча сучасних п’єс взагалі не вистачає.

 

Поет Микола Петренко видав невелику поетичну збірку з промовистою назвою «Я – дух одвічної стихії». У прозі серед інших творів, за які став Шевченківським лауреатом, Роман Іваничук написав і «Вогненні стовпи» про боротьбу УПА на Коломийщині. Більше,шкода, не встиг.

 

Василь Шкляр, Андрій Кокотюха, Василь Кожелянко, Оксана Забужко теж зробили свій вагомий вклад. Може вартує згадати ще«Танго смерті» Юрка Винничука ?..

 

У кінематографі треба сказати про братів Іллєнків та Олеся Янчука з «Атентатом», «Осіннім вбивством у Мюнхені», « Залізною сотнею», «Владикою Андреєм».

 

Не забути б і Тараса Химича. Останній «кінопостріл» якого під назвою «Жива», «розсікає» екрани кінопалаців.

 

В галузі доступної історії активно працюють В’ячеслав Липовецький, Володимир В`ятрович.

 

Шкода, але нікого не надихнули досі Українські Січові Стрільці до мистецьких ремінісценцій. Про УНР, Петлюру ,Скоропадського знаємо лише за Булгаковим. Та й то нічого доброго він не сказав.

 

Героїчних сторінок в історії України багато. Отже, шановні митці, творіть,шукайте! Наші діти й онуки чекають.

 

Байрон і Пушкін оповіли про Івана Мазепу по-своєму. А хто напише по-нашому,по-українськи ?!

 

Можливо, автор цих рядків не настільки обізнаний про існування інших творів. Можливо викладені судження є суб’єктивними, але,якщо я про них не знаю, то про них невідомо й багатьом іншим.

 

У музиці деякі поп-музиканти намагаються творити щось патріотичне, епічне. «Кому вниз», наприклад.

 

Тарас Чубай наспівав альбом «Наші партизани», яких ми полюбили і заспівали на Майдані «Пливе кача» з цього диска, щоправда устами «Пікардійської терції».

 

Джамала цілу Європу переконала своєю патріотичною піснею, бо не боялася. Тому перемогла.

 

А загалом до наведених вище думок мене спонукала новина з «YouTube» про урочисте відкриття пам’ятника героям УНР в Січеславі-Дніпрі. На цьому заході Олег Скрипка заспівав марш націоналістів «Зродились ми великої години». Знакова подія. І монумент є, і марш прозвучав. Вражає подвижницька творчість О.Скрипки, який постійно перебуває в пошуку. І собі,і людям відкриває радикально різні скарби. То українські романси Богдана Весоловського, то знаходить разом з Тарасом Компаніченком «Йде Січове Військо».

 

Згадалося трохи, але цього так мало. Бо уміщається в рамках однієї статті.

 

Драматурги й художники, піснярі й скрипалі, режисери й скульптори, творіть Національний Пантеон, надолужуйте згаяне особливо у тоталітарному минулому. Кожна епоха має залишити свій відбиток на сторінках і площах, екранах і сценах!