Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Життя Львова і Галичини періоду російської окупації 1914-1915 рр.(Автор: Костик Юрій)

опубліковано 16 груд. 2016 р., 07:11 Степан Гринчишин   [ оновлено 30 груд. 2016 р., 01:40 ]

 

Книга «Геноцид України в ХХ столітті», Львів 2014

 

Життя Львова і Галичини періоду російської окупації 1914-1915 рр.: за матеріалами урядових часописів

 

У статті досліджується питання організації життя населення Львова і Галичини в час окупації цих земель армією Російської імперії згідно матеріалів, публікованих легальними часописами Львова 1914-1915 рр. Ключові слова: періодика, Перша світова війна, окупація, Галичина.

 

На сучасному етапі розвитку суспільних відносин, у зв'язку із поширенням Інтернет-комунікацій та цифрового телебачення, друковані періодичні видання поступово втрачають своє монопольне становище в царині формування громадської думки.

 

Хоча, відносно недавно, на початку XX століття, преса була чи не єдиним знаряддям для більшості держав у формуванні та популяризації "правильної" офіційної точки зору.

 

Під час Першої світової війни Львів протягом 9-ти місяців російської окупації був у стані певної інформаційної блокади. Напротивагу забороненим, легально у місті почали друкувати чотири російськомовні урядові часописи та відновили друк москвофільської "Прикарпатської Русі", що не могло повністю задовольнити потребу львів'ян в своєчасному отриманні друкованої інформації.

 

Після поразки австро-угорського війська у битві під Равою-Руською (3-11 вересня 1914 р.) росіяни зайняли Львів, а згодом – і всю Галичину. Найдовше протрималася фортеця у Перемишлі (з 16 вересня 1914 р. до 22 березня 1915 р.).

 

В грудні 1914 року в руках росіян опинилися майже всі землі Австро-Угорщини, населені українцями – Галичина, Буковина та частина Закарпаття. Міським градоначальником Львова став полковник С. Шереметьєв – колишній волинський віце-губернатор.

 

Відразу ж окупаційна влада почала уніфіковувати устрій міського життя відповідно до законів і порядків Російської імперії – були закриті українські школи, гімназії, бібліотеки, різноманітні культурні й громадські організації, у тому числі і Наукове товариство імені Шевченка та Товариство "Просвіта".

 

Також протягом періоду російської окупації було депортовано більшу частину представників української еліти – викладачів, священиків, вчителів, банкірів, кооператорів, всіх тих, хто відігравав більш-менш помітну роль у громадському житті українців Галичини.

 

Нова окупаційна влада вважала, що у Львові живуть три нації: поляки (з якими можливо було співпрацювати), євреї (котрих потрібно було якнайшвидше переселити в далекосхідні губернії імперії через їх відверті симпатії до Габсбургів) та "русская народность" (більшість представників якої потрібно було переконати в тому, що вони є лише невеличкою частиною великого російського народу).

 

Адміністративно Галичину планувалося поділити на польську та українську (тобто російську) частини. Львів, звичайно ж, окупаційною владою безапеляційно було визнано "русским" – "...Львовъ, какъ центръ русской земли, не можеть... не считаться руським городомъ, какимъ он постепенно и сделается, переставъ быть центром польской автономной провинціи" (Печать о Галичинъ // Львовское военное слово. – Львовъ, 1914. – №5. – 2 октября. – С. 2.)

 

Місцеву адміністрацію на окупованих територіях сформували з чиновників, котрі до війни працювали переважно у Київській, Подільській та Волинській губерніях. Прибулі на роботу в Галичину особи, що в основному представляли середню та нижчу ланки поліцейських чиновників, які ні за рівнем освіти, ні за загальною підготовкою не могли стати фахівцями, котрі мали б налагодити повноцінне функціонування російської управлінської моделі на землях, що довший час перебували у складі держави з разюче відмінною (особливо в українському питанні) національною політикою. До того ж на посади керівників повітів прийшли особи, зовсім не знайомі з Галичиною і довоєнним австрійським життям. Звичайним явищем стало хабарництво та громадянське безправ'я.

 

Новоприбулі російські чиновники відразу увійшли в конфлікт з місцевою москвофільською інтелігенцією, яка розраховувала на отримання адміністративних посад у краї, при включенні Галичини до складу Росії.

 

Позиція окупаційної адміністрації в Галичині щодо поширення російської мови проявила себе за посередництвом цензурної політики. Відповідна постанова була опублікована 23 вересня 1914 р. у газеті "Прикарпатская Русь" за підписом військового генерал-губернатора Галичини Г. Бобринського. Вона в основному повторювала принципи цензурної політики Російської імперії для територій, що знаходилися на воєнному становищі. Також постановою заборонявся продаж книг на "малоросійському наріччі", виданих поза межами Російської імперії.

 

Щодо місцевих газет, то російська адміністрація підтримала видання москвофільської "Прикарпатской Руси" "для поширення серед галицького населення повідомлень в бажаному для Росії світлі", а Рада міністрів щомісячно виділяла на її потреби 5 тис. крб. До речі, з часу утворення в Галичині воєнного генерал-губернаторства газета "Прикарпатская Русь" при збереженні попередніх джерел фінансування стала виходити від імені "Русского народного совета" – громадської організації місцевої москвофільської інтелігенції, діяльність якої була дозволена місцевою російською владою.

 

Під час перебування Львова під владою імперських урядовців у місті було введено контроль над роботою друкарень – "Надзоръ за типографіями" (Надзоръ за типографіями / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – № 1. – 1марта. – С. 2)

 

Окрім вищезгаданої "Прикарпатської Русі", виходили лише підконтрольні уряду російськомовні часописи: "Львовское военное слово", завданням якого було "..."зв'язувати" борців за славу Росії з їх батьківщиною, зміцнювати узи об'єднання в армії, а також згуртовувати галичан з їх визволителями"(Передирій В. Львовское военное слово // Українські часописи Львова 1848-1939 рр. Історико-бібліографічне дослідження. Т. 2,1901-1919. – Львів, 2002. –С. 557)

 

"Львовский въстник", що видавався при Управлінні Воєнного Генерал-Губернаторства Галичини та у планах редакції якого було "... висвітлювати різні сторони місцевого життя, щоб полегшити працю російським чиновникам з приєднання Галичини до російської держави" (Передирій В. Львовскій въстник // Українські часописи Львова 1848-1939 рр. Історико-бібліографічне дослідження. Т. 2,1901-1919. – Львів, 2002. – С. 558-559)

 

"Новый край", газета, яка "... висвітлювала найбільш важливі і цікаві події життя як Галичини, такі європейських країн" (Кульчицька Л. Новый край // Українські часописи Львова 1848-1939 рр. Історико-бібліографічне дослідження. Т. 2, 1901-1919. – Львів, 2002. – С. 263)

 

"Червонная Русь", що "...писала про ситуацію на фронті... та про події у Львові як про свою провінцію чи колонію" (Павлюк І. Червонная Русь // Українські часописи Львова 1848-1939 рр. Історико-бібліографічне дослідження. Т. 2,1901-1919. – Львів, 2002. – С. 572)

 

Варто зауважити, що про події місцевого значення вищезгаданими часописами подавалося відносно небагато інформації у таких рубриках, як "Хроника", "Хроника Львова", "По Галиціи", "Мъстная жизнь", значно більше уваги редакції газет приділяли перебігу воєнних дій та вирішенню проблем, які поставали перед тогочасною Російською імперією у загальнодержавних масштабах.

 

Події у Львові та Галичині подавалися у контексті загальноімперських. Нерідко інформаційні замітки про місцеві новини передруковувались одночасно у кількох часописах практично дослівно.

 

Для того, щоб співробітники часописів своєчасно отримували найновішу інформацію, у Львові створили бюро телеграфного агентства (Галицкій почтово-телеграфный округъ / Хроника // Львовское военное слово. – Львовъ, 1914. – № 7. – 4 октября. – С. 4-5),

 

щоправда, працівники цієї установи досить часто нехтували своїми обов'язками, і тому львівська офіційна преса нерідко передруковувала інформаційні замітки європейських, в тому числі і німецьких газет (Непорядки въ местном бюро телеграфного агентства / Местная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – № 24. – 25 марта. – С. 4)

 

Цікавий випадок стався з "Львовским военным словом". Деякий час цей часопис, за порадою галицьких москвофілів, друкувався у друкарні Ставропигійського братства, але у грудні 1914р.".. .продолженіе выпуска нашого изданія ... стало крайнє затрудненнымъ..." (Ставропигійская" топографія / Хроника Львова // Львовское военное слово. – Львовъ, 1914. – № 57. – 4 декабря. – С. 3), через те що робітники друкарні затримували його верстку на користь "Прикарпатской Руси". Між редакцією "Львовского воєнного слова" та керівництвом Ставропигії розгорівся неабиякий скандал, після якого друк часопису перенесли у колишню топографію газети "Діло".

 

Протягом другої половини 1914 р. та першої половини 1915 р. перед окупаційною адміністрацією Львова поставало багато важливих питань, які вимагали нагального вирішення. В першу чергу це стосувалося реформи судової системи з врахуванням місцевих умов. Оскільки Галичина юридично ще не стала територією Російської імперії, тому були збережені норми австрійського "матеріального права".

 

Замість суду присяжних запровадили судову колегію з шести чоловік, рішення якої можна було оскаржити в апеляційному суці. Офіційною мовою суду стала російська, хоча дозволялося тимчасово використовувати також польську і, навіть "малоросійскую какъ наречие". (Профессоръ М. П. Чубинскій о судебной реформъ въ Галиціи // Новый Край. – Львовь, 1915. – № 17. – 1 мая. – С. 1-2)

 

Щоб в перехідний період не залишитись без судової влади, окупаційна адміністрація, за згодою Петербургу, прийняла наступне рішення: "...суды, которые не прерывали деятельности, временно допущены къ функціонированію" (Пріемъ Генерал-Губернаторомъ Галиціи военныхь корреспондентовъ // Львовское военное слово. – Львовъ, 1914. – № 5. – 2 октября. – С. 6)

 

Іншим, не менш важливим, було питання релігійних відносин в такому складному для російської влади регіоні: "...власти намърены проявлять полную въротерпимость во всім въроисповъданіямь, не допуская насильственныхъ обращеній въ православіе" (Во Львовъ // Львовское военное слово. – Львовъ, 1914. – № 1. – 26 сентября. – С. 2)

 

Хоча на практиці все відбувалось трохи по-іншому. На місце греко-католицьких священиків, частина з яких була вимушена тимчасово емігрувати слідом за австро-угорським військом, а інша була заарештована і ув'язнена австрійською владою за їх виразне москвофільство, приходили душпастирі російської православної церкви. У тих парафіях, де ще залишились парохи УГКЦ, практикувався перехід населення у православну віру за бажанням зробити це трьох чвертей прихожан. Хоча в більшій мірі, за словами "Львовского воєнного слова", цей процес більше стосувався сільських парафій: "Паства только по городам пала от части жертвой происковъ польскаго іезуита (митр. Андрея Шептицького. – Ю. К.) на уніасткомь престолъ. Сельское населеніе массовыми переходами въ православне дъятельно высказывало громкій протестъ противъ порабощенія и денаціонализаціи своїй родной русской и православной церкви" (Л. Религіозныя отношенія въ Галичинъ / Галицкое обозрініе // Львовекое военное слово. - Львовъ, 1914. - № 3. - 28 сентября. - С. 2)

 

Наступною проблемою, до вирішення якої влада докладала чимало зусиль, було питання реформування системи освіти. На території Галичини планувалось відкрити 9000 загальноосвітніх шкіл, 70 вищих училищ, 25 чоловічих та 25 жіночих гімназій, 10 учительських семінарій та2 учительські інститути (Проекть всеобщаго обученія въ Галиціи / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – № 26. - 27 марта. – С. 2)

 

Брак необхідної кількості кваліфікованих російськомовних вчителів призвів до відкриття для вчителів-галичан безкоштовних курсів з російської мови та методики викладання загальноосвітніх предметів згідно державних стандартів імперії:

"Новые учительскіе курсы", (Новые учительские курсы / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – № 27. – 28 марта. – С. 2),

 

"Педагогическіе курсы для учителей-галичан", (Педагогическіе курсы для учителей-галичанъ / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – № 47. –17апреля. – С. 2),

 

"Къ устройству Петроградскихъ курсовъ для галицьких учительницъ" (Къ устройству Петроградскихъ курсовъ для галицкихъ учительницъ / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – № 66. – 6 мая. – С. 4),

 

"Результаты учительскихъ курсовъ", (Результаты учительскихъ курсов/ Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – №1. – 1 марта. – С. 2),

 

"Курсы для сельскихъ писарей", (Къ введенію рускаго суда в Галиціи // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – № 4. – 4 марта. – С. 4),

 

"Открытіе русской читальни ім. М. Качковского" (Открытіе русской читальни ім. М. Качковского / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – № 17. –17 марта. – С. 3).

 

Для ефективної відбудови краю, який зазнав чимало матеріальних втрат в ході бойових дій, тимчасовій окупаційній владі вдалось добитись безмитного вивозу галицьких товарів у Росію (Таможенный вопросъ въ Галиціи / Хроника // Новый Край. – Львовъ, 1915. – № 41. – 25 апръля. – С. 4; Русскія таможни в Галиціи / По Галиціи // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – № 13. –13 марта. – С. 4).

 

Щоб стабілізувати фінансове становище у Львові, були надруковані міські асигнації під забезпеченням місцевих підприємств (Выпускь городскихъ ассигнацій / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – №5. – 5марта. – С. 2) та відкрито філії російських банків, зокрема відділення "Азіатскаго банка".

 

Також владі міста доводилось вирішувати чимало поточних побутових проблем: ''Борьба съ дороговизной мяса", (Борьба съ дороговизной мяса / Мъстная жизнь // Львовский встник. – Львовъ, 1915. – № 30. – 31 марта. – С. 2),

 

"Борьба с проституцией" (Борьба с проституцией / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – №3. – 3 марта. – С. 3),

 

"Борьбасъ шинкарством", (Борьба съ шинкарством / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовь, 1915. – № 12. – 12 марта. – С. 2),

 

"Выдача продовольственной помощи" (Выдача продовольственной помощи / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовь, 1915. – №7. – 7марта. – С. 3),

 

"Заразныя болезни въ гор. Львовъ, (Заразныя болезни въ гор. Львовъ / Хроника // Новый Край. – Львовь, 1915. – № 38. – 22 апръля. – С. 3),

 

"Максимальный тарифъ" (Максимальный тарифъ / Хроника // Червонная Русь. – Львовь, 1915.- № 5. – 18 мая. – С. 3),

 

"Отправка продовольственныхъ грузовъ в Галичину", (Отправка продовольственныхъ грузовъ в Галичину // Новый Край. – Львовь, 1915. – № 32. –16апръля. – С. 3),

 

"Охрана безопасности въ городе" (Охрана безопасности въ городе / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовь, 1915. – №8. – 8 марта. – С. 3),

 

"Полицейская хроника", (Полицейская хроника / Хроника // Новый Край. – Львовь, 1915. – № 39. – 23 апръля. – С. 4),

 

"Продовольственная помощь населенію города", (Продовольственная помощь населенію города / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовь, 1915. – № 37. –7 апреля. –С. 1),

 

"Русскія названия улицъ" (Русскія названия улицъ / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. –№ 1. – 1 марта. – С. 2),

 

"Торговля водкой" (Торговля водкой / Хроника // Червонная Русь. – Львовъ, 1915. – № 4. –17 мая. – С. 3),

 

"Львовская антисанітарія" (Львовская антисанітарія / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовь, 1915. – № 28. – 30 марта. – С. 2).

 

Із захопленням західноукраїнських земель і, Львова зокрема, економіка Російської імперії значно розширила ринок збуту своїх товарів і послуг. Про це свідчать численні рекламні оголошення на сторінках часописів (особливо "Львовского въстника"): "Депо русскихъ товаровъ", "Книжный магазин А. С. Суворина", "Россійская торговля", "Русскій базаръ", "Петроградській базаръ", "Московскій базаръ", "Ресторан В.М.Шуина" (на Бернардинській площі) тощо.

 

З підходом до Львова австрійських військ у часописах з'являється все більше публікацій про звірства вояків Четверного союзу над мирними жителями. Ці матеріали покликані були сприяти еміграції населення в російські губернії, де, у зв'язку з війною, відчувалася нестача робочих рук. Також друкуються дані про велику кількість біженців, що прибували до міста із західних земель Галичини і яких відправляли на схід невеликими партіями по 100-200 чоловік:

"Бъженцы-галичане" (Бъженцы-галичане / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовь, 1915. – № 65. – 5 мая. – С. 2),

 

"Беженцы" (Беженцы / Хроника // Червонная Русь. – Львовъ, 1915. – №4. – 17 мая. – С. 3.),

 

 

"Въ русскомъ народному совете" (Въ русскомъ народному совете / Мъстная жизнь // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – №4. – 4 марта. – С. 4),

 

"Отправка беженцев въ Россію" (Отправка беженцев въ Россію / Мъстная жизнь // Львовский въстник. - Львовъ, 1915. – №20. – 20 марта. – С. 3).

 

Безпосередньо перед відступом з міста окупаційна адміністрація оголосила про висилку всіх чоловіків віком від 18 до 55 років на схід, щоб унеможливити їх мобілізацію до складу австро-угорської армії: "Объявленіе" (Объявленіе // Львовский въстник. – Львовъ, 1915. – ;№94. – 4июня. С. 1).

 

22 червня 1915 року до Львова знову повернулись австро-угорські війська. Відступ росіян тривав до середини вересня. Він супроводжувався новою хвилею арештів та депортацією українського населення. Тисячі навернених у православ'я галичан, які небезпідставно боялися репресій з боку австрійської влади, йшли слідом за російською армією. Ці люди часто опинялися без засобів існування, гинули від голоду, хвороб, важких умов проживання.

 

Незважаючи на значну заангажованість російськомовних підконтрольних Петербургу часописів, які виходили у Львові протягом періоду російської окупації 1914-1915 рр., на їх сторінках є чимало цікавої інформації про тогочасне підокупаційне життя населення Львова та Галичини, а також зміни, які відбулись у ньому з приходом нової адміністрації.

 

Костик Юрій молодший науковий співробітник, ЛННБ України іменіВ. Стефаника