Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Заклади освіти в умовах повоєнного терору: сучасна історіографія. (Автор: Крайнік Роман)

опубліковано 16 груд. 2016 р., 07:18 Степан Гринчишин   [ оновлено 26 груд. 2016 р., 07:32 ]

 

Проаналізовано сучасну вітчизняну історіографію щодо масових політичних репресій проти працівників закладів освіти, студентів та учнів радянської України в повоєнний час. Ключові слова: вчителі, студенти, учні, історіографія, дослідники, репресії.

 

Починаючи з другої половини 1980-х рр., під час лібералізації суспільно-політичного життя в СРСР, вітчизняні дослідники активізують наукові пошуки щодо висвітлення заборонених за радянської влади сторінок історії.

 

За цей досить короткий проміжок часу з'явилася велика кількість праць наукового, документального, публіцистичного характеру, пов'язаних з українським національним спротивом радянській владі в повоєнний час. Тому сучасна історична наука вимагає від істориків детального, політично незаангажованого аналізу складних взаємовідносин радянської влади з українським населенням, задля уникнення будь-яких політичних спекуляцій.

 

Перед сучасними дослідниками постала нагальна потреба об'єктивної історіографічної характеристики наявного масиву публікацій з цієї проблеми задля точного відтворення історичного минулого та усунення всіх неточностей у взаємовідносинах більшовиків з населенням повоєнної України.

 

Очевидно, що сталінський політичний режим застосовував до власного народу масовий політичний терор.

 

Українська інтелігенція, як активна категорія цивільного населення, не стояла осторонь протидії процесам репресивного наступу на права, свободи громадян та активно брала участь у антирадянській діяльності.

 

У відповідь на це радянська влада розгорнула широкомасштабний наступ на педагогічних працівників, студентів, учнів вітчизняних навчальних закладів.

 

Розвиток сучасної історичної науки вимагає детальної історіографічної характеристики наявних публікацій з теми масових політичних репресій проти педагогічних працівників. Особливий інтерес викликає повоєнна доба, через започаткування нової хвилі сталінського терору в УРСР та насильницьку радянізацію західноукраїнських земель.

 

Роблячи історіографічний аналіз наявних публікацій з цієї проблеми в хронологічній послідовності, необхідно визначити поступову зміну підходів авторів до висвітлення проблеми від обережного припущення застосування репресивних дій влади проти власного народу до аргументованої характеристики терору та, останнім часом, фактичного замовчування фактів репресій або навіть їх заперечення.

 

Розглядаючи в хронологічній послідовності опубліковану літературу сучасних вітчизняних дослідників, слід виокремити декілька праць, виданих за часів існування СРСР, які першими дають об'єктивне уявлення читачам про роль та історичне значення участі педагогічних працівників у антирадянській діяльності.

 

Одним з перших на ґрунтовному науковому рівні розкриває правду про безчинства радянської влади відомий дослідник радянського тоталітаризму – Ю. Шаповал.

 

Зокрема монографія "У ті трагічні роки. Сталінізм на Україні" на основі досить широкої джерельної бази об'єктивно проаналізував сталінську систему державного управління та частково охопив проблему взаємовідносин тоталітаризму з освітянами України, визнавши їх становище одним з найгірших з-поміж соціальних категорій населення(Шаповал Ю. У ті трагічні роки: Сталінізм на Україні / Юрій Шаповал. – К.: Політвидав України, 1990. – 141 с).

 

Дана праця має велике громадське значення, тому викликала широкий суспільний резонанс і послугувала своєрідним прикладом наслідування іншим науковцям для предметного дослідження репресивної політики И. Сталіна.

 

Продовжуючи наукову характеристику злочинів радянської доби, Ю. Шаповал у 1994 р. публікує солідне дослідження "Людина і система: (Штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні)" (Шаповал Ю. Людина і система. Штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні / Юрій Шаповал. – К.: Інститут національних відносин і політології HAH України, 1994. – 270 с.).

 

Метою автора монографії стало висвітлення репресивної політики проти української інтелігенції, зокрема в повоєнний час. Науковець протиставив тоталітарну радянську систему та суспільство, акцентуючи увагу на особистості, яка втрачала будь-які громадянські права. Наукове значення даної публікації збільшується через застосування автором архівних даних, раніше закритих для дослідників фондів.

 

В іншій публікації історик обґрунтовано розкриває нові, раніше невідомі факти злочинів радянської системи у всіх сферах суспільно-політичного життя, безпосередньо торкаючись питання масових репресій у закладах освіти, як невід'ємної частини свідомої державної політики (Шаповал Ю. Політичний терор в Україні у 30-50-ті роки. Стан і перспективи дослідження // Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? / Юрій Шаповал. –К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень HAH України, 2002. – С. 191-238).

 

Одне з найбільш авторитетніших радянських наукових видань "Український історичний журнал", позбавившись жорсткої цензури, піднімає дискусію щодо участі працівників освіти з об'єктивної точки зору. Публікуються аналітичні статті, в яких історики піднімають на розгляд раніше заборонену тематику.

 

Слід відмітити колективну статтю О. С. Рубльова та Ю. А. Черченка "Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-ті – 40-ві роки XX ст.)", де частково порушене питання репресій проти західноукраїнського студентства та вчителів за підозри в злісній антирадянській діяльності (Рубльов О. С. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-ті – 40-ві роки XXст.) / О.С. Рубльов, Ю. А. Черненко // УІЖ. –1991. – № 7. – С. 3-15).

 

Дослідники здебільшого на сторінках публікації намагалися пояснити суть репресивної політики проти високоосвічених людей.

 

На початку 1990-х pp. науковці, щоб не бути голослівними, активно роблять науковий аналіз розсекречених документів, спогадів очевидців терору та інших матеріалів. Так, в 1993 р. опубліковано збірник "Літопис нескореної України", який має велике наукове, громадське значення через доступ широкого загалу до раніше невідомих фактів репресивної діяльності влади, зокрема в закладах освіти в повоєнний час(Літопис нескореної України: документи, матеріали, спогади / редкол.: Лялька Я. (відп. ред.) та ін., Ін-т українознавства АН України та ін. – Львів: Просвіта, 1993. – Кн. 1. – 800 с.).

 

Логічним продовженням публікацій актуальних документальних матеріалів, присвячених боротьбі влади з народом, став вихід другої книги "Літопис нескореної України" в 1997 р. (Літопис нескореної України: документи, матеріали, спогади / від. ред. Я. Лялька. – Львів: Галицька Видавнича спілка. – 1997. – 786 с.)

 

В публікації матеріалів та документів йдеться про активну агітаційну роботу ОУН-УПА серед педагогічних колективів, студентства в повоєнний час через переконання не вступати до піонерських, комсомольських організацій, не вживати російську мову. В документальних матеріалах зазначений мирний характер акцій через переконання молоді, розповсюдження листівок та іншої літератури ОУН-УПА.

 

Репресивна політика влади проти працівників закладів освіти частково проаналізована в монографії І. Винниченка "Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання (Винниченко І. Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання / І. Винниченко. – К.: Рада, 1994. – 124 с.).

 

Дана праця є загальним науковим дослідженням і включає перші з часів проголошення суверенітету України незалежні оцінки ганебних явищ примусового переселення українців, серед яких було чимало педагогічних працівників та студентів.

 

Автор наводить статистичні дані кількості переселенців та соціальний склад знедолених. Однак точних характеристик, кількісних показників І. Винниченко у своєму дослідженні не подає, зазначивши необхідність продовження наукового аналізу даної проблематики в подальших наукових розвідках.

 

У 1994 р. науковець І.Г. Білас у власному солідному творчому доробку охарактеризував роботу радянської репресивно-каральної системи, яка діяла ціленапрямлено проти окремих соціальних категорій радянського суспільства (Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні, 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Кн. 1 / Іван Григорович Білас. – К.: Либідь: Військо України, 1994. – 432 с.; Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні, 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: Кн. 2. / Іван Григорович Білас. – К.: Либідь: Військо України, 1994. – 686 с.).

 

Історик зробив комплексний аналіз карної системи та судочинства, виокремивши типові звинувачення для різних соціальних категорій населення.

 

Привертає увагу в контексті дослідження праця Б. Яроша (Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30-50-ті роки XX століття. Історико-політичний аспект / Б. Ярош. – Луцьк: Надстир'я, 1995. –176 с.).

 

Вона має узагальнюючий характер, однак включає аналіз репресій радянської влади проти західноукраїнської інтелігенції. Автор розкриває причини та наслідки багатьох складних явищ, в тому числі політичну складову взаємовідносин влади з націоналістичним рухом на Західній Україні.

 

Також у вітчизняній історіографії тривалий час доволі суперечливим залишалося питання висвітлення ролі ОУН-УПА в освітньому процесі. В цьому контексті певні напрацювання зробив історик В. Сергійчук (Сергійчук В. Трагедія українців Польщі / В. Сергійчук. – Тернопіль: Гроно. –1997. -440 с.).

 

Дослідник наголошує на протиправності дій та провокацій з боку радянської влади проти західноукраїнських педагогів та студентів. Аналізує діяльність таємної поліції ОУН – Служби Безпеки, яка зводиться до широкого кола питань, пов'язаних з навчальним процесом, пропагандою ідей боротьби проти радянської держави.

 

У 1998 р. В. Сергійчук опублікував солідний збірник документальних матеріалів "Десять буремних літ: Західноукраїнські землі в 1944-1953 роках. Нові документи і матеріали" (Сергійчук В. Десять буремних літ: Західноукраїнські землі в 1944-1953 роках. Нові документи і матеріли / В. Сергійчук. – К.: Дніпро, 1998. – 944 с.)

 

Дана праця допомагає реконструювати історичну правду з урахуванням залучених до наукового обігу нових фактів про сталінський терор в Західній Україні, пов'язаний з репресивними діями влади в закладах освіти. Наукова цінність праці підтверджується достовірними розсекреченими даними з архівосховищ України.

 

Велике наукове значення в контексті характеристики піднятої проблеми має публікація С. Сворак "Молодіжний націоналістичний рух у школах та вузах західних областей України (1944-1953 рр.)"(Сворак С. Молодіжний націоналістичний рух у школах та вузах західних областей України (1944-1953 рр.) / С. Сворак // Галичина. (Івано-Франківськ). – 1998. – № 1. –145 с.).

 

У 2000 р. побачила світ монографія відомого вітчизняного дослідника злочинів сталінізму М. М. Шитюка "Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-ті роки XX століття" (Шитюк М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-ті-50-ті роки XX століття / Микола Шитюк. –К.:Тетра, 2000. – 532 с.).

 

Використавши широку базу, яка включала щойно розсекречені дані архівних фондів, періодики, спогадів очевидців терору та інші джерела, М. М. Шитюк першим опублікував монографію про сталінські репресії на регіональному рівні.

 

Автор проаналізував доволі широке коло проблем, виокремивши терор проти інтелігенції і не оминувши увагою заклади освіти Півдня України. Зокрема цій проблемі присвячений підрозділ монографії, де на конкретних прикладах охарактеризований терор влади проти педагогічних працівників, студентів, учнів шкіл на Півдні УРСР.

 

У контексті дослідження проблеми масових репресій значущою є книга "Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси" (Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси. – К.: Наукова думка, 2002. – 950 с.).

 

Вона є комплексним дослідженням терору в українській державі. Зміст праці ґрунтується на окремих аспектах боротьби радянського керівництва проти різних соціальних груп населення. Тому авторами чітко та обґрунтовано викриваються злочинні дії генсека в усіх сферах суспільно-політичного життя. Публікація має великий науковий інтерес, як одна з перших, що комплексно та ґрунтовно викриває злочини влади проти українського суспільства.

 

Значима публікація "Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст.: Історичні нариси", яка побачила світ у 2002 р. (Архієрейський Д. В. Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст.: Історичні нариси / Д. В. Архієрейський, О. Г. Бажан, Т. В. Бикова та ін. (Відп. Ред. В. А. Смолій). –К., 2002. – С. 744-772).

 

Авторський колектив поставив за мету проаналізувати процеси репресій в Україні.Зокрема в ній містяться дані щодо боротьби радянської влади з педагогічними працівниками після закінчення війни. Заслуговує на увагу проблема проявів терору і тероризму у протистоянні радянської влади та ОУН і УПА в західноукраїнському регіоні післявоєнної доби. В контексті піднятої проблеми дослідження відкриваються способи протистояння українських націоналістів з радянськими правоохоронцями.

 

Також відомості щодо наукової інтелігенції у повоєнний час містяться у статті, опублікованій на сторінках "Українського історичного журналу" М. В. Ковалем (Коваль М. В. Політика проти історії: українська історична наука в Другій світовій війні й перші повоєнні роки / М. В. Коваль // УІЖ. – 2002. – № 1. – С. 18-25).

 

Дослідник зупиняється на характеристиці репресивних заходів проти викладачів-істориків, які не бажали розпочинати ідеологічну боротьбу з ОУНу повоєнний час. М. В. Коваль на сторінках публікацій акцентує увагу на наслідках репресивної політики, зокрема атмосферу підозріливості, чвар, взаємних звинувачень у підтримці так званого "буржуазного націоналізму", що негативно впливало на весь навчально-виховний процес у повоєнній Україні.

 

Важливим для характеристики історіографії терору в навчально-виховному процесі є доробок вченого М. Т. Безосотного, який неупереджено та об'єктивно проаналізував антинародну діяльність радянської влади, назвав конкретні причини її утвердження та діяльності на теренах української держави (Безосотний М. Т. Україна в добу сталінщини: історія опору / Безосотний М. Т. – К:HAH України Інститут політичних і етносоціальних досліджень, 2002. –128 с.).

 

Викликає науковий інтерес творчий доробок відомого українського історика В. Нікольського. Своєрідним підсумком його дослідницької діяльності попередніх років стала солідна монографія, яка побачила світ у 2003 р. (Нікольський В. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження / Володимир Нікольський. – Донецьк : ДонДУ, 2003. – 624 с.).

 

У ній систематизовано та узагальнено каральні заходи, дана кількісна характеристика репресованих, наведено конкретні цифри знищених владою громадян за різними соціальними та національними групами, в тому числі педагогічних працівників.

 

Також відомий дослідник доби тоталітаризму охарактеризував становлення підпілля ОУН(б) серед молоді. Науковець на основі архівних даних проаналізував діяльність українських націоналістів у повоєнний час, зосередившись на кількісних характеристиках підпільників та соціальній приналежності молоді.

 

Інший відомий дослідник українського національного підпілля В. Сергійчук опублікував п'ятитомне видання "Український здвиг" (Сергійчук В. Український здвиг 1941-1955 рр. Наддніпрянщина / В. Сергійчук. Київ, 2005.840 с.).

 

Зокрема в п'ятому томі видання автор аналізує націоналістичний рух в закладах освіти Наддніпрянщини в повоєнний час.

 

На основі достовірних документальних даних В. Сергійчук опублікував нові, невідомі раніше факти про діяльності ОУН(б) в закладах освіти через широку антикомуністичну пропаганду.

 

Актуальність наукової характеристики терору радянської влади в закладах освіти повоєнного часу підтверджується захистом кандидатської дисертації О.Іщуком, тема якої безпосередньо торкається проблеми боротьби радянської влади проти національного руху в вітчизняних закладах освіти (Іщук О. Молодіжні структури ОУН як складова українського національно-визвольного руху у 1939-1955 pp.: автореф. дис. канд. іст. наук.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 "Історія України" / О. Іщук. – Київ, 2005. –18 с.).

 

На науковому рівні дослідник доводить взаємозв'язок ОУН зі студентською молоддю. Також О. Іщук зосереджується на поступовому спаді активності націоналістів у закладах освіти на Сході та в центральній частині української держави.

 

Важливі фактичні матеріали про протистояння українського націоналістичного руху з радянською владою містяться у збірнику матеріалів та документів "ОУН-УПА. Правдивая история". (ОУН-УПА. Правдивая история. – К.: Соллюкс, 2006. – 230 с.).

 

У публікації доволі широко представлена джерельна база боротьби українських націоналістів з радянським режимом. Подані окремі відомості протистояння у освітній сфері через факти мирної антирадянської агітації серед учнів на уроках не лише місцевими західноукраїнськими педагогами, а й тими, що прибули зі сходу держави радянізувати Захід УРСР.

 

Відомий дослідник націоналістичного студентського руху повоєнного часу Р. Генега в своїй розлогій публікації "Участь львівського студентства в русі опору в другій половині 1940-х – на початку 1950-х рр." охарактеризував взаємодію та співпрацю молоді з ОУН-УПА через чітке усвідомлення студентством пагубності репресивної політики влади на західноукраїнських землях (Генега Р. Я. Участь львівського студентства в русі опору в другій половиш 1940-х – на початку 1950-х pp. / Р. Я.Генега // УЇЖ. – 2007. – № 3. – С. 97-112.).

 

Львівський історик довів, що рух опору в вищих навчальних закладах України став невід'ємною складовою загальноукраїнського національно-визвольного руху. Виокремив не лише загальні риси цього явища, а наголосив на особливостях формування підпільних антирадянських організацій серед молоді Львова.

 

Особливо Р. Генега виокремлює антирадянську діяльність серед студентів, пов'язаних з підпіллям ОУН. Особливістю їхньої діяльності стало те, що вони не об'єднувалися у групи, а діяли самостійно. Їхня діяльність вирізнялася несподіваністю, спонтанністю та зводилася до антирадянської агітації через розповсюдження листівок. Очевидно, що після закінчення війни радянська влада масово заарештовувала студентів за найменшу підозру в співпраці з ОУН-УПА.

 

Про масовість націоналістичного підпілля та недовіру владі всього населення свідчить існування численних випадків антирадянської агітації серед комсомольців на західноукраїнських землях та гонитву влади за планами набору в комсомол молоді.

 

Досить частими ставали випадки активної участі студентів зі сходу в антирадянській діяльності. Певне місце в дослідженні належить незадовільним соціально-побутовим становищем студентів. Досить часто студенти ігнорували лекції з основ марксизму-ленінізму, через що жорстко каралися адміністративними методами.

 

Р. Генега наводить приклади репресивної політики влади через запровадження цензури на приватне листування. При цьому майже кожен лист вважався націоналістичним через опис реального становища на західноукраїнських землях.

 

На думку автора наукової статті, 1948 р. характеризувався спадом антирадянської діяльності через політику масових репресій та марність сподівань на початок нової війни з більшовизмом.

 

Підсумовуючи своє ґрунтовне наукове дослідження, Р. Генега виокремив основні причини невдоволення західноукраїнського студентства, яке підгримувало український визвольний рух, незважаючи на національну приналежність. Акцентує увагу на ненасильницький спротив радянській владі студентства та жорстокість покарань правоохоронних органів проти інакомислення.

 

У науковому збірнику "Український визвольний рух" містяться ґрунтовні публікації з піднятої проблеми. О. Стасюк у статті "Ідейно-політична стратегія ОУН(б) повоєнного періоду" виокремлює заходи поширення націоналістичної пропаганди серед широких мас населення Радянської України (Стасюк О. Ідейно-політична стратегія ОУН(б) повоєнного періоду / О.Стасюк// Український визвольний рух. – № 8. – 2006. – С. 253-275).

 

Спираючись на засекречені матеріали архівів, закордонні видання української діаспори, яка безпосередньо брала участь у спротиві ОУН(б) та інші матеріали, дослідниця дійшла висновку про правильність даної стратегії поширення ідей націоналізму, однак на заваді цього стала жорстка репресивна система радянської влади. При цьому націоналістична пропаганда в закладах освіти розглядалася як першочергова, відкидаючи будь-які методи насильницького спротиву владі.

 

Таким чином, короткий історіографічний аналіз наукової літератури, опублікованої за часів незалежності, засвідчує чітке усвідомлення сучасними науковцями існування ціле напрямленої сталінської репресивної політики в повоєнний час. Чи не основною складовою її став терор проти педагогічних працівників, студентства та навіть дітей шкільного віку.

 

Й. Сталін та його оточення вбачали в цих соціальних категоріях населення України першочергових ворогів, які зазіхали на радянський державний лад.

 

Тому в подальшому необхідно продовжити історіографічний аналіз наявної літератури, пов'язаної з характеристикою сталінізму, адже співставивши різноманітні відомості, можна об'єктивно відобразити одну з найбільш складних проблем вітчизняної новітньої історії.

 

Крайнік Роман кандидат історичних наук, доцент, Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського