Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

В своїй хаті – своя правда. (1)

опубліковано 4 жовт. 2016 р., 09:00 Степан Гринчишин   [ оновлено 29 лист. 2016 р., 08:16 ]


Голові Львівської обласної адміністрації

п. Олегові Синютці,

Копія:

Директору Інституту

національної пам'яті України

п. Володимиру В’ятровичу

 

Про належне виконання у місті Львові вимог Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

 

З В Е Р Н Е Н Н Я.

 

Постановою Львівського обкому Комуністичної партії України від 01 квітня 1968 року, протокол № Б-6 (Держ. архів Львів. обл., фонд № п-3, оп.10, справа №115), вирішено спорудити «Монумент в честь збройних сил радянського союзу» в м. Львові у горішній частині Парку культури і відпочинку, на перетині вулиць Стрийської та Гвардійської, на місці колишнього цвинтаря.

 

Як убачається з тексту цієї постанови, метою встановлення даної споруди є "необхідність посилення виховання трудящих, особливо молоді, на революційних і бойових традиціях".

 

Присвячення цього монумента подіям, пов'язаним з діяльністю Комуністичної партії Радянського Союзу, спрямованої на встановлення радянської влади на території України, в тому числі і в Західній Україні, переслідування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті, підтверджується і зверненням обкому до ЦК КПУ і РМ України від 13.03.1967 року № 3/1-147 (Держ. Архів Львів. обл., фонд № П-3, оп.10, вправа 115).

 

У цьому зверненні також визначається, що "...у монументі передбачається високоідейними і високохудожніми засобами скульптури і архітектури відобразити і возвеличити полум'яний патріотизм радянського народу…, безмежну відданість Комуністичній  партії. Спорудження монумента матиме велике ідейно-політичне значення…».

 

За рішенням цієї комуністичної організації, дана споруда, як символ комуністичної пропаганди обґрунтованості московської окупації наших земель та виправдання терору щодо нашого народу за час окупації, встановлена і відкрита 09 травня 1970 року.

 

В описах тодішніх засобів масової інформації, матеріалах Вікіпедії, туристичних путівниках зафіксовано, що: "Центр ансамблю складає скульптурна група, що складається з алегоричних фігур радянського воїна і батьківщини-матері. Батьківщина-мати приймає присягу вірності воїна і символічно благословляє його меч.

 

Історія радянської армії розкривається в шести багатофігурних горельєфах, розташованих з обох боків стели: "Народження червоної армії", "Громадянська війна", "Звільнення Західної України", "Рік 1941-й", "Велика вітчизняна війна", і "Перемога"."

 

Комуністично-пропагандистська мета цієї споруди також сформульована у туристичних путівниках: "Тут у символічних образах відтворено подвиги нашого народу на фронтах громадянської війни, визвольний похід радянських воїнів на західноукраїнські землі" (Путівник радянським Львовом, Львів, 1974 р.) та у публічних виступах тодішнього комуністичного активу м. Львова і області при відкритті споруди, котрі опубліковані в їхніх партійних газетах "Вільна Україна", "Ленінська молодь" та "Львовская правда" за 12 травня 1970 року.

 

Що ж ця споруда відображає і пропагує фактично?

 

1.                  Народженням Червоної армії та громадянською війною, під проводом Комуністичної партії, пропагується закономірність знищення московсько-комуністичним окупаційним режимом української державної незалежності в 1918-1921 роках, фізичне знищення мільйонів українців та присвячується подіям, пов'язаним з діяльністю КПРС, із встановленням радянської влади на території України, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті".

 

2. Пропагує так зване Звільнення Західної України у 1939 році та закономірність загарбання цим режимом наших земель і, зокрема, м. Львова й фізичне знищення сотень тисяч українців і представників інших народів за етнічними та світоглядними ознаками. Саме унаслідок цього "звільнення", у подальшому цим режимом було заборонено і знищено Українську греко-католицьку церкву та фізично знищено її священиків, проводилося жорстоке переслідування і вбивства учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті.

 

Чотири із шести символів цього пам'ятника упродовж 46 років, формують у громадян України і, зокрема, мешканців Львова та Львівщини думку про те, що загарбання Червоною армією Української Народної Республіки, окупація Західної України, війна проти Української Повстанської Армії та інші вчинені нею злочини – це історична необхідність, що це "наша історія". Формують антиукраїнські погляди і переконання про те, що український народ не є нацією, що ми не маємо своєї історії, не вели визвольної боротьби.

 

Отож, відповідно до підпункту "д", п. 4, ч. 1 ст. 1 Закону України  "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" від 09.05.2015 року, цей монумент є символікою комуністичного тоталітарного режиму, оскільки як пам'ятник "присвячений подіям, пов'язаним з діяльністю Комуністичної партії Радянського Союзу, із встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті", а тому відповідно до п. 6 Перехідних положень Закону України  "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", підлягає демонтажу органами місцевого самоврядування упродовж 6 місяців з дня набрання чинності цим законом. Якщо ж орган місцевого самоврядування упродовж вказаного терміну не прийме рішення про демонтаж таких пам'ятників, то розпорядження про демонтаж повинен прийняти голова міста упродовж трьох місяців.

 

Проте, ні орган місцевого самоврядування м. Львова, ні голова міста Львова дотепер не виконали вимог закону про демонтаж цього монумента, котрий є символікою комуністичного тоталітарного режиму, а тому відповідно до абзацу шостого п. 6 Перехідних положень, демонтаж цієї споруди зобов’язаний здійснити голова обласної державної адміністрації своїм розпорядженням у трьохмісячний термін.

 

Виходячи з наведеного та керуючись Законом України  "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" від 09.05.2015 року,

В И М А Г А Є М О:

відповідно до Закону України  "Про засудження    комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" від 09.05.2015 року демонтувати символ комуністичного тоталітарного режиму "Монумент Слави радянській армії", встановлений у горішній частині Парку культури і відпочинку, на перетині вулиць Стрийської та Гвардійської в м. Львові.

 

Голова Клубу                             Р. Грицевич

 

 

 

 

Голові Верховної Ради України Андрієві Парубію

Президентові України Петрові Порошенку

 

Шановний пане Голово Верховної Ради України!

Шановний пане Президенте України!

 

Після злочинних дій януковицьких песиголовців на Майдані Верховна Рада України проголосувала за відміну закону "Про основи державної мовної політики", званого в народі законом "ківалова-колєсніченка". Проте тодішній Голова ВР та виконуючий обов'язки Президента України Олександр Турчинов його не підписав і цей, з дозволу сказати "закон", не тільки діє дотепер, але й активно сприяє небаченому за останню чверть століття зросійщенню України:

- міністри і депутати замість державної мови часто вживають російську (зважили б хоча на те, що сьогодні це мова підлого, жорстокого, смертельного ворога України і не забивали нею інформаційний простір);

- телебачення перенасичене російською російськомовною кінопродукцією;

- головними телеведучими в Україні стали запрошені із країни-агресора російськомовні журналісти-аналітики;

- музичні теле- і радіоканали "женуть" російську попсу;

- відповіді на вуличних опитуваннях та коментарі спеціалістів зазвичай теж російськомовні.

 

Практично всі телеканали стали двомовними, зросійщення поширюється також через зайшлих міністрів та голів адміністрацій, які не володіють українською мовою (хоча М. Саакашвілі з В. Ющенком чудово спілкувався українською мовою, а тепер, бачиться, необов'язково).

 

Як тут не згадати, що за президентства Януковича навіть Азаров, нехай і з великими потугами, промовляв державною мовою, та й російськомовному міністру внутрішніх справ Могильову Янукович наказав у місячний термін перейти на державну мову – натомість теперішній міністр внутрішніх справ тільки під крики "ганьба" може видушити з себе українське слово.

 

Майже чотириста років Московія докладала зусиль, щоб знищити українську мову:

 

1622 – наказ царя Михайла спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К. Ставровецького.

1720 – указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.

1763 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1863 – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, а наречие, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши".

1876 – Емський указ Олександра про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.

1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1970 – наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.

1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.

 

Логічно і справедливо було б в Незалежній Україні вжити аналогічних заходів щодо російської мови:

 

– заборонити книгодрукування російською мовою в Україні;

– заборонити викладання російською мовою у вищих навчальних закладах;

– пояснювати, що ніякої особливої російської мови не було і бути не може, а є наріччя, яке виникло від змішування староцерковнослов'янської мови, занесеної в країну Моксель священнослужителями-місіонерами з Київської Русі, з наріччями угро-монголо-фінських племен і доповнене десятками тисяч запозичених слів іноземного походження;

– заборонити ввезення з-за кордону будь-якої російськомовної літератури;

– заборонити в Україні виголошення церковних проповідей російською мовою;

– підвищити на 15% зарплатню вчителям української мови порівняно з вчителями російської мови.

 

Однак наша влада почала по-рабськи гратися в демократію та права людини і невідомо чому не вимагала навіть виконувати прийнятий у 1989 році закон "Про мови в Українській РСР", де були й такі статті:

 
Стаття 2. Відповідно до Конституції державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.
 
Стаття 6. Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності – і іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. 
 
Стаття 9.Організація виконання Закону Української РСР про мови в Українській РСР покладається на Раду Міністрів Української РСР. Контроль за виконанням цього Закону покладається на Ради народних депутатів Української РСР. 
 
Стаття 11. В Українській РСР мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова.
 
Стаття 15.Мовою з'їздів, сесій, конференцій, пленумів, засідань, зборів, нарад, інших зібрань державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій в Українській РСР є українська мова.
 
Стаття 17.В Українській РСР у всіх сферах обслуговування громадян вживається українська або інша мова, прийнятна для сторін. 
 
Стаття 26. В Українській РСР виховання в дитячих дошкільних установах, в тому числі в дитячих будинках, ведеться українською мовою.
 
Стаття 27.В Українській РСР навчальна і виховна робота в загальноосвітніх школах ведеться українською мовою. Вивчення в усіх загальноосвітніх школах української і російської мов є обов'язковим.
 
Стаття 28.В Українській РСР навчальна і виховна робота в професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах ведеться українською мовою.  
 
Стаття 33.В Українській РСР мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова. 
 
Стаття 35.Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т. ін. виконуються українською мовою.  

 

Як бачимо, українська мова тут визнана державною і закон вимагає застосовувати її абсолютно у всіх сферах життєдіяльності – діловодстві, з'їздах, сесіях, сфері обслуговування, дошкільних установах, школах, спеціальних навчальних закладах, засобах масової інформації, рекламі. На жаль, ані Кабінет Міністрів України цей Закон не виконував, ані Верховна Рада України не контролювала його виконання, а україножери його просто бойкотували.

 

Паче того, Верховна Рада України VІ скликання дозволила продажним негідникам з порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду прийняти антиукраїнський закон "ківалова-колєсніченка", який, незважаючи на протести громадськості, тут же підписав тодішній голова ВР.

 

Просимо Вас, шановні пане Голово Верховної Ради України і пане Президенте України, долучитися до захисту української мови і винести на розгляд найближчої сесії  Верховної Ради України питання про скасування закону України "Про засади державної мовної політики". 

 

Голова Клубу української греко-католицької інтелігенції                  Р. Грицевич

 

 

 

Президенту Федерації футболу України

п. Андрієві Павелку

(01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 7-а)

Міністру молоді та спорту України

п. Ігореві Жданову

(01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 42)

Генеральному прокурору України

п. Юрію Луценку

(01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15)

Копія: Голові Українського інституту національної пам'яті

п. Володимиру В'ятровичу

(01021, м. Київ, вул. Липська, 16)

9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила 4 закони про декомунізацію, які вимагають заборонити комуністичну та націонал-соціалістичну символіку – знести всі пам'ятники комуно-тоталітаризму та перейменувати населені пункти, географічні назви та назви вулиць і підприємств населених пунктів, що мають комуністичне походження. За неповних півтора року було зроблено дуже багато: Україна позбулася назв населених пунктів, пов'язаних із злочинцями-більшовиками Леніним, Дзержинським, Петровським, Котовським, Орджонікідзе, Кіровим, Артемом та іншими; знесено тисячі пам'ятників Леніну та іншим вождям злочинного комуністичного режиму; перейменовано багато географічних назв, вулиць і підприємств.

 

Проте у Першій футбольній лізі з якогось дива залишилась команда "Іллічівець", названа на честь людини, яка започаткувала винищення десятків мільйонів своїх громадян –злочинця Ілліча-Леніна.

 

Вимагаємо негайно виконати Закон України № 317-VІІІ "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки" та поміняти назву вказаного футбольного клубу.

 

Просимо Генерального прокуратура простежити за виконанням нашої вимоги і вжити належних заходів щодо А. Павелка та І. Жданова за невиконання Закону України № 317-VІІІ, а також щодо власників "Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча (того самого – комуно-більшовика Леніна)".

 

PS: Пропонуємо надати маріупольському футбольному клубу найменування "Азовець" – саме таку назву він мав у 1966–1970 та 1992–1996 роках.

 

Голова Клубу української греко-католицької інтелігенції                   Р. Грицевич