Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Війна без перемир'я. (Автор: Костюк Петро)

опубліковано 22 черв. 2015 р., 10:24 Степан Гринчишин   [ оновлено 13 лип. 2015 р., 06:07 ]

 

70 річницю закінчення Другої світової війни в Європі Україна зустріла у стані збройної боротьби за Незалежність і територіальну цілісність. Один із основних смислів цієї боротьби – оволодіння думками людей, їхньою свідомістю. Це, зокрема, наочно продемонстрували спроби Москви накинути українцям такий суто пропагандистський витвір, яким є концепція «Новоросії».

 

Усупереч провокативним московським теоріям про ледь не цивілізаційні розлами між українськими регіонами України, її громадяни демонструють відчуття причетності до єдиного державного простору, єдність у захисті своєї Батьківщини, національної гідності та свободи. Водночас чергова російсько-українська війна оголила  проблеми національної ідеології та державницького фундаменту історичної пам’яті. І роль істориків тут вирішальна.

 

В Україні, як і скрізь, де нація втрачала свою державу, потуга-переможець удавалася до інтелектуального поневолення, щоб паралізувати здатність до осмисленого та ефективного спротиву. З позиції сили і влади Москва взялася нав’язувати нам свою версію української історії, обґрунтовуючи «природне» право Росії на довічне володіння українськими землями. Кінцева ж мета полягала в тому, щоб змусити самих українців дивитися на світ загалом і свою історію зокрема московськими очима, мавпуючи моделі, розроблені в імперському центрі. (Віктор Брехуненко. Спершу свідомість, потім зброя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/History/126502.)

 

І сьогодні, в  умовах неоголошеної війни з боку Росії та її спробах розколоти Українську державу, історія використовується агресором як ідеологічна зброя, засіб впливу на свідомість українців.

 

В Росії перемога СРСР над нацистською Німеччиною перетворилась на фундамент світської релігії, на яку опирається ідеологія держави. Відомий британсько-польський історик Норман Девіс, на лекції в Москві (в лютому 2015 року, в польському посольстві) розповів про продуковані і поширювані  Росією міфи. Тему лекції Нормана Девіса організатори визначили як: "Хто виграв Другу світову війну?". Сам історик  на початку підкреслив, що він тему формулює дещо по іншому: "Хто виграв Другу світову війну? Не Британія". Присутні на лекції російські історики були здивовані, адже для них відповідь відома – СРСР, Червона армія, а британці, хоча і брали участь в битвах з нацистами, але їх роль була незначною. Отже, нема про що говорити.

 

Більшість нинішніх російських істориків, для опанування свідомістю людей, готові сперечатись про те, що у них називається Великою Вітчизняною війною тільки одним способом. Для них кожна вказівка на те, що в історії війни і її наслідків СРСР належать не тільки білі аркуші – це образа цінностей. Саме тому в Москві продукують ідеї щодо запровадження кримінальної відповідальності для тих, хто спростовує вирішальний вклад Радянського Союзу в перемогу чи звинувачує членів антигітлерівської коаліції в тому, що між вереснем 1939 і травнем 1945року вони здійснили військові злочини, і тих, хто сумнівається в справедливості постанов Нюрнбергського суду. (Норман Дэвис: Мифологизация войны – инструмент Кремля по управлению народом. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.charter97.org/ru/news/2015/2/11/139199/)

 

16 грудня 2010 р. тодішній Прем'єр-міністр Росії Володимир Путін "нічтоже сумяшеся" заявив, що Росія перемогла б у Великій Вітчизняній війні, навіть, якщо б Україна не входила до складу Радянського союзу. Мовляв, і без України росіяни "все одно перемогли б, тому що ми країна переможців". Це зухвалий і цинічний виклик гідності українській нації та зневаги до тих мільйонів українців (за різними підрахунками – 12-14млн.),  які загинули у Другій світовій війні.

 

9 січня 2012 року на офіційному сайті президента Росії було розміщено указ «Про проведення в Російській Федерації року російської історії». Ще раніше (в травні 2009 року) при президенті Росії було створено комісію з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії. Задля цього сьогодні РФ намагається продовжувати окупацію свідомості людей імперськими міфами.

 

Російська Федерація, спадкоємиця СРСР, яка разом із нацистською Німеччиною розв’язала світову бійню і вчинила незчисленну кількість злочинів проти людства, приписує ці злочини українцям, заперечує їхній внесок у розгром нацизму. Ці дії є інструментами спецоперації, що є складовими інформаційної війни проти України в гуманітарній сфері.

 

У Москві Норман Дейвіс говорив, між іншим, і про такі міфи, як те, що Друга Світова війна почалася для СРСР не з німецького нападу 22 червня 1941 року, а з 17 вересня 1939 року, коли Сталін був союзником Гітлера (для українців Друга світова почалася ще раніше – 15 березня 1939 року з нападу союзника нацистської Німеччини – хортистської Угорщини на Карпатську Україну, а 1 вересня 1939 року українці, які служили у польській армії (майже 150 тисяч ) вступили в бій уже з нацистами. Україна зазнала величезних жертв, її солдати, включно з УПА, з самого початку і до кінця війни боролись з нацизмом на всіх фронтах – авт. ).

 

А стосовно воєнних злочинів, то історик нагадав про сотні тисяч жертв повітряних нальотів союзників на німецькі міста в кінці війни і про 20 тисяч польських офіцерів (а серед них були і українці – авт.), взятих в совєтський полон у вересні 1939 року і закатованих  НКВД.

 

Міфами є також те, що Україна була звільнена в 1944 році. Насправді на її території утвердився совєтський тоталітарний режим. Про Велику вітчизняну війну треба говорити, як про міф термінологічний, бо насправді треба говорити про Другу світову, яка тривала довше ніж "велика вітчизняна". Цей термін чітко закріплений за подіями 1941-45 рр. Він є втіленням совєтських стереотипів і уявлень про війну.

 

Цей термінологічний міф спотворює правду про Другу світову, зокрема, про радянсько-фінську війну (30 листопада 1939 р. – 13 березня 1940 р). – неспровокована агресивна загарбницька наступальна війна СРСР проти Фінляндії з метою окупації та подальшої анексії цієї невеликої скандинавської країни у рамках зовнішньополітичної доктрини Сталіна та у низці окупацій та анексій країн Балтії за  таємним радянсько-німецьким Пактом Молотова — Ріббентропа.

 

Поняття початку німецько-радянської війни 1941 року для мешканців Західної України має дещо інше значення, ніж для більшості українців. За тиждень часу тут було вбито 22 тисячі в'язнів. Вбито руками не нацистського, а комуністичного режиму. Ця операція відома під назвою "Разгрузка". На початок німецько-радянської війни часу евакуювати в'язнів, які не були засуджені до смертної кари, вже не встигали. Не було часу і для почергового винесення та виконання смертельних вироків. Потрібна була оперативна і масова ліквідація ідеологічних ворогів.

 

Відтак, останні дні перебування більшовиків на західноукраїнських землях ознаменувалися масовими вбивствами, жорстокість яких нічим не поступається злочинам нацистів. Указ про розвантаження в'язниць видав нарком держбезпеки СССР Меркулов. Як результат, сучасні дослідники нарахували тридцять вісім місць убивств в Західній Україні. Це були не лише члени патріотичних організацій, а й студенти, вчителі, священики, колишні підприємці – тобто українська еліта. Серед знищених в'язнів виявляли і дітей.

 

Кількість убитих в'язнів у Західній Україні в період з 22 по 30 червня: Львів (три тюрми) – 4000, Дрогобич – 1000, Добромиль – 1000, Золочів – 749, , Стрий – 1101, Самбір – 1200, Дем'янів Лаз – 2500 , Чортків – 800, Тернопіль – 1000, Луцьк – 2754, Дубно – 1500, Перемишль – 1000. У решті міст кількість жертв вимірюється десятками і сотнями.

 

На інших теренах України також творились подібні злочини. Так, у Вінниці, перед відступом Червоної армії 1941 року, в місцевій в'язниці НКВД здійснило масові розстріли мирного населення, а почалися вони ще влітку 1937 року і здійснювалися впродовж декількох років перед початком Другої світової війни. Згодом було виявлено 91 масове поховання. Вважається, що загальна кількість репресованих за цей період у Вінниці й області сягає близько 20000 осіб.

 

21 травня 2015 р. набрав чинності пакет законів, прийнятих Верховною Радою ще 9 квітня 2015 р., про історичну пам’ять, або ж про «декомунізацію» (про заборону радянської символіки, засудження комуністичного режиму, відкриття архівів радянських спецслужб та визнання вояків УПА борцями за незалежність України тощо).

 

Під час зустрічі з російськими науковцями Норман Девіс нагадав, що всупереч тому, про що сьогодні говориться в Росії, українці, у порівнянні з іншими, взагалі не співпрацювали з гітлерівцями. Він звернув увагу на той факт, що хоча українці є великим народом, німці змогли створити із них тільки одне військове формування Waffen SS, тоді, як з інших, менш чисельних народів  створювали  навіть декілька. На боці Німеччини було більше росіян – хоча б в бригаді SS «Русской освободительной народной армии», яка придушила Варшавське повстання, чи в армії генерала Андрія Власова. (Там само.)

 

Міфологія війни для Кремля, як тепер з'ясувалось, є дуже корисною. Це ефективний інструмент для управління народом. Завдяки йому, без великих зусиль, вдалося переконати росіян у тому, що в Україні панує фашизм, підтримуваний ворожим Заходом. Завдяки міфології можна мобілізовувати людей і переконати їх в тому, що заради боротьби з фашизмом треба погодитись на жертви, зниження життєвого рівня, а якщо треба буде то і гинути на фронті. (Там само).

 

У листопаді 2014 року, в Москві пройшла чергова PR-акція за участю Путіна. Президент зустрівся з провідними молодими істориками країни і розповів, як правильно «кодувати» російське населення і не тільки. (Віктор Тимошенко, Гітлер? "А що в ньому поганого?". [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.blitz.if.ua/news/23614).

 

З багатьох рекомендацій, порад, рецептів, які Путін висловив «молодим історикам Росії», найбільш важливими для нас, українців, є такі:

 

«Радянський Союз підписав договір про ненапад з Німеччиною, а що ж тут поганого?»

 

Треба, мовляв, по-новому, виходячи з нинішніх російських інтересів, поглянути на «Пакт Молотова – Ріббентропа». Це твердження цілком корелюється з іншою скандальною путінською фразою: «Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, дарована нами!».

 

Насправді все навпаки. На думку професора Панфілова Росія – штучна країна, яка була створена в результаті окупації та завойовницьких війн за останні 300 років, трохи більше, яка на величезній території об’єднує народи, нічим абсолютно не пов’язані. (Росії загрожує розпад – професор Панфілов.[Електронний ресурс].–Режим доступу:http://www.radiosvoboda.org/content/article/26810079.html.)

 

Навряд чи нинішній господар Кремля не знає про «секретні протоколи територіального перевлаштування Європи» і мапу, на якій Ріббентроп і Сталін у серпні 1939 року поставили свої підписи, які розділили народи і країни. Ці «мирні ініціативи» стали причиною вибуху Другої світової війни, в якій загинули десятки мільйонів людей. Але Путін упевнений, що в серпні 1939 року в Кремлі «нічого поганого не сталося». Він переконаний, що закони джунглів у міжнародних відносинах були, є і будуть. Тому сьогодні Росія  ігнорує право і міжнародні традиції.

 

Дивним чином, у сьогоднішній Росії, де тільки дуже ледачий мешканець не називає Україну «фашистською державою», популяризують нацизм на найвищому державному рівні. Для Путіна, особа Гітлера і фашизм – ледь не зразок політика і політичної влади. «Улюблений пропагандист Кремля», політолог Андранік Мігранян нещодавно назвав Гітлера «політиком високого класу, найбільшим збирачем німецьких земель». (Віктор Тимошенко, Гітлер? "А що в ньому поганого?" [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.blitz.if.ua/news/23614.).

 

Досягненням В. Путіна є вказівка переписати історію Криму. Але зрозуміло, що його не цікавить історія, історичні знання як наука. Він поставив завдання «скласти об'єктивну історію Криму» на користь Росії. Російський президент розуміє історію тільки в прикладному значенні. "Сьогодні Кремлю треба зруйнувати післявоєнний світ, післявоєнну систему Ялтинських міждержавних відносин. В ім'я однієї мети: дати зелене світло агресивній політиці Росії, старт новому переділу світу, розмовам про можливий початок нової світової війни, посіяти страх і невпевненість серед своїх громадян." (Там само).

 

Важко уявити, щоб президент США Барак Обама, або королева Великобританії Єлизавета II зібрали істориків і почали вчити їх, як «правильно висвітлювати минуле країни». Зазвичай такими справами займаються лідери тоталітарних держав.

 

Правда про трагедію Другої світової війни в Україні потрібна для розуміння теперішніх подій, коли на нашій території російські війська та підтримувані ними терористи знову чинять воєнні злочини.

 

За твердженням американського історика Тімоті Снайдера, наприкінці 1941 року найбільшу кількість смертей на рахунку нацистів становили радянські полонені. Драматизм ситуації полягав у тому, що нелюдською була і позиція радянського уряду у ставленні до цих людей. Міжнародну угоду про військовополонених СРСР не підтримав. Й. Сталін заявив, що ці люди зрадники батьківщини. Сьогодні, завдяки дослідженням сучасних істориків вже відомо, що саме через рішення та дії сталінського керівництва більшість з них потрапила в полон. Йдеться, зокрема, і про наших земляків, які бачили жахи голоду і репресій, які не могли вважати Радянський Союз своєю батьківщиною, вартою того, щоб проливати кров за її захист.

 

Найбільше – близько 3,5 мільйони людей потрапило в полон впродовж перших місяців війни 1941 року. Як наслідок з 5,8 млн. радянських полонених, що потрапили до рук німців, загинуло близько 3,3 млн., із них майже 1,3 млн. українці. Зокрема, через концтабір "Шталаг 328" у Львові, пройшло понад 280 тисяч полонених, з них 142 тисячі (із них четверта частина – українці) було розстріляно або померло від голоду і хвороб. Пекло концтабору пізнали українці, бельгійці, білоруси, голландці, євреї, італійці, поляки, росіяни і французи. Полонені піддавались жорстоким катуванням – на будівлі було написано: «Звідси тільки один шлях – на цвинтар». За домаганням Глави УГКЦ  Андрея Шептицького до листопада 1941 року з концтабору було відпущено 30 тис. українців, а після цього було його звернення "Не убий" та капеланська опіка військовополоненими.

 

У СРСР, очевидно, намагаючись зайвий раз не згадувати про вражаючу кількість фронтовиків, які потрапляли в полон, замовчували ці жахливі злочини. Лише після 1991 року, у незалежній українській державі, було започатковано вшанування пам'яті в’язнів «Коnzentrationslager der Standarte 328». У Львові на території комплексу «Цитадель» було встановлено Меморіальний хрест, біля нього відбуваються заходи щодо вшанування пам'яті тих, хто загинув у війні, яку розв’язали Сталін з Гітлером. В обох режимах – радянському і нацистському спостерігалися прояви геноциду і злочини проти людства.

 

Збереження історичної пам'яті є тією життєствердною основою, на якій ґрунтуються цінності нової Європи. Пам'ять про жертв Другої Світової війни має стати застереженням для всіх націй і народів та вберегти Європу і світ від повторення подібних катастроф.

 

Сьогодні, 70 років по завершенню Другої світової війни в Європі, російська пропаганда, знову відроджує радянські міфи. Міфи, які дуже потрібні їй саме сьогодні для відновлення втраченого після Євромайдану впливу на нашу країну.

 

Але зараз маємо добру нагоду, щоб почати говорити про неї правду. Навіть, якщо ця правда важка і не така урочиста, як міфи, якими ми жили десятки років. Говорити про Другу світову війну, як одну з найбільших трагедій в історії України. Справжнє вшанування пам'яті полеглих – це справедливе ставлення до вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни.

 

24 березня 2015 року вийшов Указ Президента України № 169/2015 "Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни". Цим Указом в Україні встановлено День пам'яті та примирення, який буде відзначатися щороку 8 травня.

 

Вперше, цього року, на державному рівні про День перемоги намагались говорити виходячи з української точки зору – соборної: про українців та їх участь у Другій світовій війні, про нашу роль в перемозі над нацизмом, про українських вояків, які боролись не тільки в Червоній армії, але і у лавах УПА та армій союзників. Вперше таке відзначення проходило в новому форматі.

 

Правда про трагедію Другої світової війни в Україні потрібна для розуміння теперішніх подій, коли на нашій території російські війська та підтримувані ними терористи знову чинять воєнні злочини. Про нинішню війну потрібно говорити як про війну за Незалежність та територіальну цілісність України. Російський імперіалізм представляє загрозу не тільки для нашої держави.  Він загрожує і всім іншим пострадянським і посткомуністичним країнам, а на загал всій Європі. Україна захищаючи сьогодні Незалежність – захищає і свободу Європи. Президент України видав в минулому році указ, яким встановив 14 жовтня Днем  захисника України, а також видав відповідний указ, яким також відмінив святкування радянського свята 23 лютого.

 

У фільмі "Крым. Путь на Родину", який демонстрував телеканал "Россия 1" Путін розповів, що в ніч на 23 лютого він проводив нараду з силовиками, яка звершилася біля сьомої години ранку. На цій нараді Президент РФ В.Путін поставив завдання щодо повернення (анексіїавт.) Криму Росії. «Документальний фільм, в якому йдеться про анексію Кримського півострова, є свідченням  "брехливого підходу" Москви до подій в Криму і на сході України» – заявила представник Державного департаменту США Джен Псакі.

 

Верховна Рада України прийняла Постанову "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", якою визначила дату початку збройної агресії Російської Федерації проти України – 20 лютого 2014 року. Саме тоді відбулося порушення Збройними силами Росії порядку перетину державного кордону України і незаконне знаходження на українській території, з метою подальшої окупації півострова Крим. ([Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/462-viii.). Фактичне захоплення Верховної Ради було здійснено ЗС РФ 26 лютого 2014 року.

 

Показово, що майже всі країни-союзники по Антигітлерівській коаліції відмовились їхати до Москви на Парад перемоги 9 травня на честь 70-річчя закінчення Другої світової війни. Росія – країна, що визнала себе правонаступницею Радянського Союзу, сама форсованими темпами перетворюється на той режим, який коаліція перемогла в 1945 році. Згадаймо, наприклад, нещодавній так званий "Міжнародний російський консервативний форум" у Санкт-Петербурзі за участю представників Європи. Його західні ЗМІ одразу ж прозвали "зльотом неонацистів". А методи і поведінка Кремля під час агресії проти України багато в чому нагадують методи і поведінку нацистів під час Другої Світової війни. (Іван Капсамун. Кремль принизив Перемогу. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.pressreader.com/ukraine/den-ukrainian/20150409/2818056924466986/TextView.)

 

В Україні сьогодні знову війна і знову загарбники чинять військові злочини. Здавалось, що міжнародна спільнота повинна була негайно допомогти Україні відстояти територіальну цілісність, яку гарантує статут ООН (однією із засновників якої є Україна), Гельсінський Акт і підписаний у 1994 році Будапештський Меморандум, згідно з яким нашій державі гарантовано суверенітет і територіальну цілісність.

 

І хоча, за час війни, з'явилось багато різних форматів урегулювання ситуації, позитивного результату немає. Беззаперечного припинення вогню і війни назагал неможливо досягнути ні в нормандськом, ні в женевському, ні в мінському, ні в будь-якому іншому форматі до того часу, допоки Захід не оцінить війну Росії проти України як власну небезпеку.

 

Але політичне співтовариство на Заході й досі не розуміє повноту загрози  режиму Путіна, його кінцевої мети – перегляду світового порядку. Кремль вже  пропонував повернутися до Ялтинської системи безпеки та до утворення біполярної системи безпеки між Заходом та Росією з чітким розподілом сил в Європі. А Путін висунув доктрину обмеженого суверенітету країн пострадянського простору. Росія розв’язала глобальний конфлікт проти існуючої системи світового порядку, який склався після закінчення «Холодної війни» та розпаду СРСР. Україна сьогодні – основний театр воєнних дій цього конфлікту.

 

Росія веде гібридну війну, складова якої – інформаційна війна. Створюються новітні міфи задля інформаційного прикриття злочинних планів Кремля. Міністр закордонних справ РФ Лавров “раптово” забув про існування “Новороссии”. Проголошені так звані "ДНР" і "ЛНР" повинні залишитись частиною України – заявив він в інтерв'ю "Российской газете". "На всіх рівнях – вустами президента Росії, в інших форматах – говоримо, що ми – за те, щоб вони стали частиною України" – сказав міністр. (Хунты в Киеве нет, а Новороссия – не помним такой. – Лавров". [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.eizvestia.com/news_politics/full/615-hunty-v-kieve-net-a-novorossiya-ne-pomnim-takoj-lavrov.).

 

Кремль хоче послати сигнал про свою миролюбність: ось бачите, ми не маємо намірів більше наступати на Україну. Ми навіть ліквідуємо “проект”, який мав стати плацдармом для такого наступу. Можливо, це є результатом серії інтенсивних консультацій західних лідерів з керівниками Росії і України. Очевидно, що насамперед до Росії поставлена єдина вимога – не вбивати, не вбивати тих, хто поза її кордонами.

 

Проте відмова Кремля від "Новоросії" – не доказ вирішення проблеми окупованих українських територій. Вона ще більш її загострює. Під контролем Росії залишився сам плацдарм дестабілізації в Україні – окуповані райони Донбасу. Плацдарм агресії консервують до більш вдалого моменту. (Виталий Портников. Отступление от Новороссии. Что означает тактическая пауза Путина. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.liga.net/opinion/235520_otstuplenie-ot-novorossii-chto-oznachaet-takticheskaya-pauza-putina.htm)

 

Насправді, негласний "план" Путіна: нейтралітет України, федералізація (хай навіть вона називатиметься інакше, наприклад децентралізацією, але суть її має залишатися такою, як її розуміє Путін) і особливий статус Донбасу. Кремль наполягає на їх фіксації в Конституції України. Путін хоче паралізувати Україну з допомогою Донбасу, блокувати геополітичний вибір України. Ключові пункти для Кремля – це передача всіх економічних і соціальних зобов'язань стосовно Донбасу Україні та легітимізація нинішніх режимів так званих" ДНР" і "ЛНР".

 

Незговірливість Києва приймати окуповані території назад на російських умовах викликає роздратування у лідерів бойовиків, оскільки Кремль не збирається фінансувати квазідержави "терористів". Зараз у Росії залишаються два варіанти, і жоден не влаштовує Кремль: або повісити собі терористичні "держави" на шию, або в черговий раз продемонструвати, що "Росія кидає своїх". Саме тому Кремль і терористи шантажують Київ новим наступом. До цього зараз готуються "об'єднані російсько-сепаратистські сили". Зброї і техніки нагнали достатньо, а втрати серед бойовиків Москву взагалі не турбують. Їх і свої вбиті не надто засмучують, а вже донецькі "ополченці" взагалі – гарматне м'ясо. (Бойовики шантажують Київ новим наступом. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://uazmi.org/article/2200981144693464))

 

16 травня 2015 року в місті Щастя Луганської області було поранено та затримано двох спецпризначенців Головного розвідувального управління Генштабу Міноборони РФ.

 

Після затримання на території України російських спецпризначенців, та пошуками інших, які загинули на Донбасі, президент РФ видав указ, яким забороняється оприлюднювати дані про втрати під час проведення спецоперацій. (Путін заборонив оприлюднювати втрати російських військових у спецопераціях. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://ostannipodii.com/a/201505/putin_zaboroniv_oprilyudnyuvati_vtrati_rosiyskih_viyskovih_u_specoperaciyah-100007205/).

 

Кремль тепер тисне на Київ через наживку збереження "територіальної цілісності" України, вдаючи з себе миротворця та благодійника України. Він закликає Захід вплинути на Україну, щоб та погодилась на московську інтерпретацію мінських угод. Інакше чергова ескалація, а західні партнери цього не хочуть, бо тоді змушені будуть надати Україні більш суттєву допомогу.

 

І поки, на 71 році Перемоги над нацизмом, Україна в центрі Європи, спливаючи кров’ю, воює за свою Незалежність і європейські цінності та принципи, Захід вирішує "Хотят ли русские войны? "

 

Ніякого миру та припинення вогню на Донбасі немає. Наші бійці під постійними атаками противника. Кремль спробує добитись нових переговорів і більш сприятливих для себе умов. Наразі Україні треба вести власну самостійну політику, готувати країну до оборони і вести активно інформаційну війну. Війна за свідомість і думки людей і політиків триває, і не тільки в Україні. Тут перемир'я не буває…

 

Петро Костюк, полковник, Голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України