Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Відповідь депутату польського Сейму Мечиславу Гольбі

опубліковано 26 серп. 2013 р., 10:54 Степан Гринчишин   [ оновлено 4 вер. 2013 р., 10:52 ]

Про події 1942 року в селі В'язівниця (автор: Васюта О.)

 

Відгук на статтю Сергія Шебеліста «Ігри в патріотів» («День» № 128 від 24 липня 2013 року).

 

У статті, між іншим, ідеться про вбивство поляків у селі В'язівниця, де жили батьки згаданого депутата Мечислава Гольби.

 

Я народилася в селі В'язівниця 1942 року і з розповідей моєї мами та бабусі знаю про події, які відбувалися того трагічного 1945 року. На той час у селі жили і поляки, і українці. Частина сімей була змішана, польсько-українська. Мій батько походив із такої сім'ї – його батько був українець, а мама – полька. За існуючим тоді звичаєм у змішаних сім'ях національність дітей визначалася за принципом: син брав національність батька, а донька – національність мами. Отже, мій батько був за національністю українець.

 

До цих трагічних подій і поляки, і українці жили мирно, по-сусідськи, кожен дотримувався своїх звичаїв та віри. Але знайшлися певні особи, які спровокували польсько-український конфлікт.

 

1 квітня 1945 року, на перший день католицької Паски, ксьондз Міш у костьолі під час відправи сказав сакраментальну фразу: «доки ви дивитиметесь на «кабанув» («кабанів» – це така «дружня» назва українців в устах польських шовіністів) крізь пальці? Беріться до діла!» І частина поляків взялася за «діло».

 

У селі, на колишньому панському фільварку, стояла совєтська військова залога, яка мала не допустити до міжнаціональних конфліктів. Українці, які довідалися про заклик ксьондза до розправи над ними, вирішили сховатися під захист військових і зібралися у згаданому фільварку. Але поляки, які оточили село, щоби українці не втекли з нього, напоїли солдатів і почали вбивати українців, які були у фільварку.

 

Моя бабуся, яка тримала мене на руках, зуміла вискочити з тієї будівлі і сховатися в селі. Моя мама також врятувалася, хоч за нею стріляли й кинулися шукати, але в темряві не знайшли. А батька та інших українців, всього 14 осіб, убили. Поміж загиблими були діти віком від декількох місяців до дев'яти років. Загинула сім'я Антонія та Йосипи Міль і троє дітей – по два з половиною, шість і дев'ять років, Були вбиті 70-річний Піскор Григорій, 18-річні дівчата і молода жінки. Одну жінку вдома вбив її власний чоловік – поляк. Вбили і маму мого батька. Крім того, за декілька днів до описаних подій, загинули від рук поляків українці з В'язівниці у сусідньому селі Нелипковичах.

 

24 квітня 1945 р. загіня УПА оточив В'язівницю і здійснив акцію помсти. Було вбито багато поляків. Але УПА не нападало б на село, якби не було вбивств українців. Одночасно необхідно відзначити, що польська влада і совєтська військова адміністрація навіть не збиралися розслідувати винищення українців у селі, фактично таким чином спонукаючи польські банди до подальшої розправи над українцями, а УПА – до відплатних акцій.

 

А депутатові Сейму Мечиславу Гольбі варто вияснити, хто брав участь у знищенні українців у В'язівниці і хто спровокував міжнаціональний конфлікт.

 

До речі, про відплатну акцію УПА у В'язівниця розповідається в І томі Архіву Закерзоння «Бастіон і Батурин. УПА та підпілля в Ярославщині, Любачівщині й Томашівщині в 1944- 1947 рр., Торонто – Львів, 2012.

З повагою 0. ВАСЮТА, Львівська обл.

Газета «День»№150-151, 23-24 серпня 2013.

 

Чому, власне, тепер?

Таке запитання перед глядачами поставив Савік Шустер на телебаченні. Ніхто йому не відповів, чому поляки питання щодо Волині поставили так гостро тепер, аж через 70 років.

 

Дуже зручний час знищити український визвольний рух, ідею українського національного відродження. Влада Москви в цьому зацікавлена, влада в Україні захищати українців, схоже, не буде.

 

Я родом із Карпат, при Польщі я ходив у школу. Школи були польські, всі чиновники були поляки, роботу можна було дістати, тільки якщо станеш поляком. Пам'ятаю, я ще був малим, Коли батько прийшов із сільради і повідомив, що приїздив із Турки в наше село Комарники староста і поінформував присутніх, хто побажає стати поляком, то їм буде матеріальна допомога. Невдовзі побачили ми в декотрих шляхтичів голландські племінні корови й вівці.

 

У селі було започатковано молодіжну польську організацію «Стшельци».

 

З нашого села був заарештований семінарист, Матківський Анатолій, він ходив у вишиваній сорочці. Сидів у концтаборі Берези Картузької. Із сусіднього села в тій тюрмі сиділи брати й батько Лях. У1939-1941 роках вони також були в тюрмі, чудом врятувалися. При німцях молодшого сина розстріляли німці. За радянської влади всю сім'ю Ляхів було репресовано.

 

При Польщі у цьому ж селі «стшельци» побили хлопців, бо хотіли зняти з них вишивані сорочки. В Комарниках вночі прийшли поляки й побили священика Лопатчака. Поблизу м. Турка, коло хутора Підпетриків, «оброна народова» ловила людей-українців. Вирізали на грудях вишивки й тризуби. Багато людей ходили дивитися на це злодіяння. Це було 1939 року.

 

Ця несправедливість, вічні насмішки (хлоп, бидло), приниження українців викликало ненависть.

 

1942 року до нас в село приносили листівки, де описувалося, що в Грубешівському районі, поряд із Волинню, поляки роблять етнічну чистку українських сіл. Було перераховано села, де армія Крайова знищувала все населення, а українці не мали сили себе захистити.

 

Почали організовувати відділи самооборони. Створенням самооборони, а пізніше УПА можна завдячувати полякам. Українці дуже толерантні й ніколи не були агресивні, якби їх не спровокували.

 

З повагою Йосиф РИК, м. Роздільна, Одеська область