Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

В єдності сила народу... (Автор: Грицеляк Юрій)

опубліковано 20 вер. 2015 р., 12:35 Степан Гринчишин   [ оновлено 8 жовт. 2015 р., 10:45 ]

 

Для досягнення нами омріяної мети нам потрібна єдність.

 

Для прискорення досягнення єдності нам треба працювати над зближенням різних гуртів, які і без того є нашими, але слухають кожен свого керівника, а ті гарно виступають, але видно не мають таланту до зближення.

 

Погляньмо на стан українських традиційних церков. Українська Християнська Володимирова Церква розколена на чотири частини (конфесії)

- УГКЦ (Святослав, Українська греко-католицька Церква);

- УПЦ КП (Філарет, Українська православна Церква Київського патріархату);

- УАПЦ (Ігор, Українська автокефальна православна Церква);

- УПЦ МП (Онуфрій, Українська православна Церква Московського патріархату).

 

Історично так склалося. Україна тривалий час була окупована і Польщею, і Росією, а у воєнні часи й іншими народами. І, ясна річ, що кожен володар намагався закріпити своє панування навічно і тому всіляко старався опанувати в першу чергу душу (Церкву), а тоді народ. Тепер маємо ніби незалежність.

 

Після десятків років безбожного більшовицького панування почала в муках відроджуватись наша Церква. І, очевидно, люди пішли відповідно до церков таких конфесій, що відповідають їхнім переконанням. «Волиняни» і «лемки» – до православної, «галичани» – хто до греко-католицької, а хто до автокефальної православної, «східняки» – до православної Київського патріархату або й до Московського. А усі, за винятком безбожників, молимося : «Вірую в єдину, святу і апостольську Церкву...».

 

Тож чи не пора нам об’єднатися справді в оту єдину, соборну і апостольську Церкву»?!

 

Але перед тим об’єднанням потрібно провести всенародний діалог. Якщо поглянути в суть наших церков, то виявиться, що всі вони вірять «в Отця і Сина і святого Духа, в трійцю Єдиносущу і нероздільну».

 

Справа в тім, що ми всі вихідці з Радянського Союзу, думаємо категоріями, яким нас навчали в ті часи. А навчали нас, починаючи з садочку і закінчуючи вищими навчальними закладами, що матерія – первинна, а ідея – вторинна.

 

А Церква наша християнська, як відомо каже: «Спочатку було слово, і Богом було слово, і слово було – Бог» (Євангеліє від Йоана). Тобто Церква опирається на ідеалістичне твердження, що ідея – первинна, а матерія – вторинна.

 

То кому ж, як не нам, колишнім політв’язням підняти в народі оцей діалог про мислення.

 

А уже загально відомо, що до 1939 року в Галичині щезло пияцтво, всюди працювали «Просвіти», в кожному селі зав’язувались кооперативи, за народні гроші будувалися читальні, всюди силами самодіяльності ставались Шевченківські концерти, а також п'єси «Наталка Полтавка», «Назар Стодоля», «Москаль чарівник» та інші. І діяло гасло (С. Бандери) : «Ані сотика на розбудову власного ярка!» Народ перестав пиячити і став збагачуватися.

 

І так усе йшло аж до визволення нас «братами зі Сходу».

 

Юрій Грицеляк в’язень Норильських концтаборів