«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис, число 7, 2010-2011. стор. 80.
ВижилаСело було оточене ще зранку,До штабу підозрілих відвели.Забрали і її, міську панянку,Яку в селянську одіж одягли.Усіх їх по-садистськи катували.Долівку глиняну забагрянила кров.Водою непритомних відливали.Ішли на перекур. І били знов.Несамовитів кат і щохвилини,Засапаний, стирав нервово піт.Була з патріотичної родини.І у підпіллі – з гімназійних літ.Вже заглядав у вікна літній вечір.Вже з сили вибився катюга-самодурІ зважилась на відчайдушну втечу,Коли «робив» (вже вкотре) перекур.Не думав, що звестись вона ще зможе.А їй, скатованій, було вже все одно.І, з вірою у допомогу Божу,Втекла через відчинене вікно.Як сніп у кропиву густу звалилась.Підпільниця ж рішучою була.І, де могла котитись, там котилась,Де не могла котитись, там повзла.Її, скривавлену, знеможену, побиту,Вже на межі життєвих людських сил,Сховав поміж полукіпками житаЯкийсь дідусь, що збіжжя молотив. |
Рубрики > Поетична сторінка >