«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис
Виплакала очі
Матуся рідна виплакала очі. Їй скрутно у селі самій жилось. Чекала стукоту в віконечко щоночі. Не стукав син. Чи з вірних друзів хтось.
Були донька і син. Жило їх троє. Хатина вбога – три малих вікна. Дочка хворіла, вмерла ще малою. Тепер в хатині тій сама вона.
В душі – надії свічечка єдина, Крізь паволоку сліз – усе в імлі, Бо дуже часто думала про сина, Молилася, щоб Бог його вберіг.
Кріпилася і не втрачала віри, Що син живий і не поліг в бою, Коли в п'ятдесят п'ятім зі Сибіру Вернулася в хатиночку свою.
Коли ж у шістдесятім приїжджали Чини якісь до їхнього села, Про нього все прискіпливо питали, Живий синочок – впевнена була.
Була тим візитерам дуже рада. Чекала звісточки від сина день при дні. Америка, гадала, чи Канада – Його нова адреса по війні.
Не вірила, що безвісти пропалий: «Таке не може бути, він – живий». Із року в рік чекала й сподівалась, Аж поки очі не склепили їй. |
Рубрики > Поетична сторінка >