«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис

 

Виплакала очі

 

Матуся рідна виплакала очі.

Їй скрутно у селі самій жилось.

Чекала стукоту в віконечко щоночі.

Не стукав син. Чи з вірних друзів хтось.

 

Були донька і син. Жило їх троє.

Хатина вбога – три малих вікна.

Дочка хворіла, вмерла ще малою.

Тепер в хатині тій сама вона.

 

В душі – надії свічечка єдина,

Крізь паволоку сліз – усе в імлі,

Бо дуже часто думала про сина,

Молилася, щоб Бог його вберіг.

 

Кріпилася і не втрачала віри,

Що син живий і не поліг в бою,

Коли в п'ятдесят п'ятім зі Сибіру

Вернулася в хатиночку свою.

 

Коли ж у шістдесятім приїжджали

Чини якісь до їхнього села,

Про нього все прискіпливо питали,

Живий синочок – впевнена була.

 

Була тим візитерам дуже рада.

Чекала звісточки від сина день при дні.

Америка, гадала, чи Канада –

Його нова адреса по війні.

 

Не вірила, що безвісти пропалий:

«Таке не може бути, він – живий».

Із року в рік чекала й сподівалась,

Аж поки очі не склепили їй.