«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис, число 7, 2010-2011. стор. 80. Відпустили Чекали хлопці слушного моменту, Коли впаде прибулий в сплячий стан. В шинелі мав зашиті документи І був то держбезпеки капітан.
Він документи мав не паперові. У своїм кабінеті, в місті – туз, А тут, у схроні, у жорсткій розмові Повівся, як звичайний боягуз.
Засуджував начальства авантюру. Його примусили до «праці», запевняв. Він рятував, річ ясна, власну шкуру. Врахують, думав, щире зізнання.
І врахували. Бо нащо карати? Хоча війна, та зайві жертви – гріх. Його чекають допити і грати. І то на довгий термін, від своїх.
Назвав і псевда, й прізвища сексотів, І графіки: коли, і з ким, і де Мав бути у контактах, у «роботі», Як у довіру хлопців увійде.
Йому сказали: «Вільна ви людина». Він якось недовірливо зітхнув, Напевно, думав: вистрелять у спину. Коли ж цього не сталось, обернувсь,
Вклонився всім присутнім на всі боки, Приклавши руку до грудей своїх. Спочатку йшов гостинцем звичним кроком, А потім вже, на радощах,
побіг. |
Рубрики > Поетична сторінка >