«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис
Хутір Вірля коло села Гнилиці (1948). Східняк вийшов з хутора і ніс із собою кільканадцять кілограм запрацьованого зерна. Коли побачив емгебістів, що їхали підводою, почав тікати. Мабуть, боявся, щоб не відібрали збіжжя. Емгебісти його вбили, а труп закопали в полю. (З Озерянського архіву УПА)
Убили просто так
До краю від горілки очманілі,
Без крапельки олію в голові, Вони стріляли по «рухомій цілі». Самим би їм так корчитись в траві.
Він опинивсь у стороні нерідній, Чого ніколи й не передбачав, Бо вдома, там, на Україні Східній Свої жнива знав голод розпочав.
Ніхто не спинить і не скаже: «Досить!» Як з гір вода, так суне з краю в край, Холоднокровно цілі села косить. Від нього порятунку не благай.
У рідному селі бідося чорна. Ніс із зерном той невеликий міх І міркував: як змеле це на жорнах, То від кістлявої врятує всіх своїх.
Могли б легенько втікача догнати. Чи б він далеко із мішком забіг? Та кожен з них був професійним катом А трупи й кров – то насолода їх.
Якщо якийсь мав документ при собі, То вірні слуги беззаконня й зла Не повідомлять, що «...при втечі спробі Застрелений такого-то числа».
Не повідомлять, де його могила. Щоб там, на Сході, викликати лють, Напишуть, що бандерівці убили. А місця, де убили, не назвуть.
Щоб потім хтось, від голоду вцілілий, Коли б в село указане пробравсь, Не розшукав, бува, його могили І правдоньки гіркої не дізнавсь. |
Рубрики > Поетична сторінка >