«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис

 

Хутір Вірля коло села Гнилиці (1948). Східняк вийшов з хутора і ніс із собою кільканадцять кілограм запрацьованого зерна. Коли побачив емгебістів, що їхали підводою, почав тікати. Мабуть, боявся, щоб не відібрали збіжжя. Емгебісти його вбили, а труп закопали в полю. (З Озерянського архіву УПА)

 

Без крапельки олію в голові,

Вони стріляли по «рухомій цілі».

Самим би їм так корчитись в траві.

 

Він опинивсь у стороні нерідній,

Чого ніколи й не передбачав,

Бо вдома, там, на Україні Східній

Свої жнива знав голод розпочав.

 

Ніхто не спинить і не скаже: «Досить!»

Як з гір вода, так суне з краю в край,

Холоднокровно цілі села косить.

Від нього порятунку не благай.

 

У рідному селі бідося чорна.

Ніс із зерном той невеликий міх

І міркував: як змеле це на жорнах,

То від кістлявої врятує всіх своїх.

 

Могли б легенько втікача догнати.

Чи б він далеко із мішком забіг?

Та кожен з них був професійним катом

А трупи й кров – то насолода їх.

 

Якщо якийсь мав документ при собі,

То вірні слуги беззаконня й зла

Не повідомлять, що «...при втечі спробі

Застрелений такого-то числа».

 

Не повідомлять, де його могила.

Щоб там, на Сході, викликати лють,

Напишуть, що бандерівці убили.

А місця, де убили, не назвуть.

 

Щоб потім хтось, від голоду вцілілий,

Коли б в село указане пробравсь,

Не розшукав, бува, його могили

І правдоньки гіркої не дізнавсь.