«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис

 

Боролись до останку, не здалися.

Потрапили до емгебістських лап

Вже мертвими осіннім ранком в лісі.

 

Була криївка там серед корчів.

На вісім чоловік. Та зрадник-гнида

Збрехав, що у село йде по харчі.

В район пішов і ту криївку видав.

 

Їх довго захищав сосновий бір

І в літню спеку, і у зими гострі...

За кіньми приволік їх конвоїр

Для пізнавання і усім на пострах.

 

Три дні уже пролежали вони.

В районнім емгебе, – в чекістських лапах.

Усіх лякав, ну а катів п'янив

Через кватирку тлінний трупний запах.

 

Як ранок наставав, з льохів щодня

Виводили живі наразі жертви,

Щоб залякати й для упізнання

Тих, на подвір'ї, почорнілих, мертвих.

 

Ніхто упізнавати не хотів.

І чули всі щоразу: «Ех, ви, гади!»

І знавіснілі викрики катів:

«Лежать вам завтра здесь же, с німі рядом».

 

І били тут же всіх тупі лоби

(Кат – як вампір, йому б лишень карати).

Стояв побіля мертвих щодоби

І вартовий з новеньким автоматом.

 

Стояв він уночі й посеред дня.

Нахмурена була у нього пика.

Людей він наче звірів відганяв,

Собак же, навпаки – до мертвих кликав.