«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис
Повстанці не здаються
«Повстанці не здаються!» – крикнув «Граб».
Боролись до останку, не здалися. Потрапили до емгебістських лап Вже мертвими осіннім ранком в лісі.
Була криївка там серед корчів. На вісім чоловік. Та зрадник-гнида Збрехав, що у село йде по харчі. В район пішов і ту криївку видав.
Їх довго захищав сосновий бір І в літню спеку, і у зими гострі... За кіньми приволік їх конвоїр Для пізнавання і усім на пострах.
Три дні уже пролежали вони. В районнім емгебе, – в чекістських лапах. Усіх лякав, ну а катів п'янив Через кватирку тлінний трупний запах.
Як ранок наставав, з льохів щодня Виводили живі наразі жертви, Щоб залякати й для упізнання Тих, на подвір'ї, почорнілих, мертвих.
Ніхто упізнавати не хотів. І чули всі щоразу: «Ех, ви, гади!» І знавіснілі викрики катів: «Лежать вам завтра здесь же, с німі рядом».
І били тут же всіх тупі лоби (Кат – як вампір, йому б лишень карати). Стояв побіля мертвих щодоби І вартовий з новеньким автоматом.
Стояв він уночі й посеред дня. Нахмурена була у нього пика. Людей він наче звірів відганяв, Собак же, навпаки – до мертвих кликав. ![]() |
Рубрики > Поетична сторінка >