«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис, число 7, 2010-2011. стор. 80.
«Німа» Оля Вручила «грипс» в селі боївкарям. Лиш їхні псевда їй були відомі. В станичної й заночувала там, Ще до зорі верталася додому.
Місцеві звали край села Кути. Її отам і заарештували. Але зуміла спритно утекти. Німої роль зіграла дуже вдало.
До вечора шукала солдатня, Та не знайшли – в очеретах сховалась. Чотири довгих роки з того дня В глибокому підпіллі працювала.
Ходила від села і до села. Завжди у русі: справи, справи, справи... До всього здібна, все вона могла: Зв'язок і розвідка. І навіть бій кривавий.
Але в сорок дев'ятім (треба ж так), Коли вночі зайшла в село із лугу, На тій же вулиці, у тих самих Кутах Її арештували знов, удруге.
Підступна зрада у фатальну ніч. Ту зрадницю в машині заховали. Як підвели на зустріч віч-на-віч, Сказала: «Вибач... люто катували...».
Її ударили, штовхнули за кущі І там уже продовжували бити. Вилоги зрізали у Олинім плащі, Гадали, що отруту в них зашито.
Сержант ретельно нишпорив, шукав. Напевно, здогадавсь. Та був безсилий: Вона до рота піднесла рукав І ампулу миттєво розкусила. |
Рубрики > Поетична сторінка >