«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис
Народилась у тюрмі
Мар'яна народилась у тюрмі У час зимової, морозної негоди. «Ліпило» п'яний в камері брудній Приймав у мами-арештантки роди.
Вродилося малесенька дівча В тюремному отому шумі-гулі. «Ліпило» по-зміїному сичав: «Ви все, хахли, достойни только пулі».
Хіба то лікар? – Згусток люті й зла. Була недовго з матір'ю дитина. А як ходити стала, підросла, У табірний забрали дитбудинок.
Коли бабуся внучку привезла (А звільнення – то не легенька справа). Було ганьби тоді на півсела: Онучка «штокала» і матюкалась.
В худенькім тілі злютувався гнів. Була і неохайна, і ледача. Надіставалась,бідна, стусанів Від посіпак – чекісток-доглядачок.
Як їй, бабусі, з тим боротись злом? Не криком, звісно. І не кулаками. Любов'ю, ласкою щоденною й теплом, Їх не зазнала дівчинка роками.
Відтаювало серце сироти, Бабусиною ласкою зігріте. Вже намагалась скрізь допомогти: Двір підмести чи посуд перемити.
Були то післясталінські роки. Хоч змін в житті з'явилось небагато. Спитала раз бабусю, де батьки, І хто вони – її мамуня й тато.
Мала іще сиріточка її. Бабуся не наважилась сказати, Що тато у одному із боїв В Повстанській Армії загинув у Карпатах.
Тоді вже скаже внучечці про те, Коли дозріє розсуд у дитини, Коли закінчить школу, підросте, Тоді й покаже татову світлину...
Була тоді вже зимова пора. Як знимкували у Карпатах тата. Стоїть він сам, за ним – крута гора. Із тризубом на шапці, з автоматом.
Про маму ж їй, сиріточці малій. Тепер хай вже буде усе відомо. Світлину мами показала їй, В куфайці і шахтарському шоломі.
«Вона жива?» «Ні, доню мила, ні, – Крізь сльози бабця мовила із сумом. У шахті темній, десь на глибині, Загинула. Писали – вбило струмом».
Заплакала сиріточка мала І тілом притулилась до бабусі. Такої ніжності, любові і тепла Вона ніде не відчувала досі.
Бабуся втратила в Карпатах двох синів І доню, маму, внучечки Мар'яни. Зітхнула гірко. До останніх днів Її онучка, рідна кров, догляне. |
Рубрики > Поетична сторінка >