Чи мають живі істоти (мова не про людей) поняття вдячності, відданості?

В селі жила бабуня. Мала десяток курей і когута (не тримала б – «баба ні на що не гожа»). Одного разу заслаб когут. Безпомічно лежав на землі. Інколи змахував крилами. Його воло було неприродно збільшене. Він важко дихав. Різати когута – рука не піднімалась. Вирішила оперувати. Виварила ніж і нитку в марганцівці. Поклала когута на лавку. Він приречено лежав. Не рухався. Очі його були вкриті поволокою. Розрізала воло. Побачила у ньому великий камінець, який закривав прохід до стравоходу. Витягнула. Ниткою зашила воло і поклала когута на малий оберемок сіна. Піпеткою накапала десяток капель розведеної марганцівки когуту в горло. Дбала за нього.  

Незабаром когут віджив. Піднявся на ноги і сталась дивина. Куди йшла бабуня – за нею прямував когут. Якщо з кимось вона розмовляла, то він був поруч. У випадку підвищення голосу співрозмовником, удар дзьобом або шпорами були неминучі.

Він заходив у хату, ровесницю бабуні, однак курам не дозволяв. Коли вона лягала спати, він залітав на ліжко і містився поруч.

Пройшло пару літ. Неміч прийшла до бабуні. Курей вже не тримала. Когута віддала доньці, що жила в містечку. Загороджена халабуда, з маленьким клаптиком землі, були місцем його перебування.

Завершила бабуня свою земну дорогу. Донька її поховала. Повернулась в містечко. Заглянула до халабуди. Когут лежав в ямці. Їжа була не торкана.

В той же день він приєднався до бабуні.