Чи мають
живі істоти (мова не про людей) поняття вдячності, відданості?
В селі жила
бабуня. Мала десяток курей і когута (не тримала б – «баба ні на що не гожа»). Одного разу заслаб
когут. Безпомічно лежав на землі. Інколи змахував крилами. Його воло було неприродно
збільшене. Він важко дихав. Різати когута – рука не
піднімалась. Вирішила оперувати. Виварила ніж і нитку в марганцівці. Поклала когута
на лавку. Він приречено лежав. Не рухався. Очі його були вкриті поволокою.
Розрізала воло. Побачила у ньому великий камінець, який закривав прохід до
стравоходу. Витягнула. Ниткою зашила воло і поклала когута на малий оберемок
сіна. Піпеткою накапала десяток капель розведеної марганцівки когуту в горло. Дбала
за нього.
Незабаром когут
віджив. Піднявся на ноги і сталась дивина. Куди йшла бабуня – за нею прямував
когут. Якщо з кимось вона розмовляла, то він був поруч. У випадку підвищення
голосу співрозмовником, удар дзьобом або шпорами були неминучі.
Він заходив у
хату, ровесницю бабуні, однак курам не дозволяв. Коли вона лягала спати, він
залітав на ліжко і містився поруч.
Пройшло пару
літ. Неміч прийшла до бабуні. Курей вже не тримала. Когута віддала доньці, що
жила в містечку. Загороджена халабуда, з маленьким клаптиком землі, були місцем
його перебування.
Завершила
бабуня свою земну дорогу. Донька її поховала. Повернулась в містечко. Заглянула
до халабуди. Когут лежав в ямці. Їжа була не торкана.
В той же
день він приєднався до бабуні. |