«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис
Красою зачаровувала
Красою зачаровувала всіх. Казали і діди старі: «Як ружа!» Ніхто її розважити не міг, Була до всіх життєвих втіх байдужа.
Навіщо їй тепер оця краса? У неї був отой – один-єдиний. Душа його злетіла в небеса. Недавно, як герой, в бою загинув.
Захоплено дивилися усі. Краса ж для неї сенсу вже не мала. Була не рада тій своїй красі, Хустиною пов'язуватись стала.
Видніли з-під хустини очі й ніс, В очах – засмута, радості – ні хвильки. Дзвенів пташиним щебетанням ліс – Маленька радість. Не для неї тільки.
Засмучена, зажурена щодня. Хто поруч був – ті теж були сумними. Як хлопці йшли кудись на завдання, Просилася й вона іти із ними.
...Загинула в одному із боїв. Знайшла, зітхали,те, чого шукала, Але сліпучої краси її Не сміли бачити облавники-шакали.
Ні потім – під будинком емгебе, Де скинули її схололе тіло, – Гранатою спотворила себе. Душа ж – до милого, у небо відлетіла. |
Рубрики > Поетична сторінка >