«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис

 

Красою зачаровувала

 

Красою зачаровувала всіх.

Казали і діди старі: «Як ружа!»

Ніхто її розважити не міг,

Була до всіх життєвих втіх байдужа.

 

Навіщо їй тепер оця краса?

У неї був отой – один-єдиний.

Душа його злетіла в небеса.

Недавно, як герой, в бою загинув.

 

Захоплено дивилися усі.

Краса ж для неї сенсу вже не мала.

Була не рада тій своїй красі,

Хустиною пов'язуватись стала.

 

Видніли з-під хустини очі й ніс,

В очах – засмута, радості – ні хвильки.

Дзвенів пташиним щебетанням ліс –

Маленька радість. Не для неї тільки.

 

Засмучена, зажурена щодня.

Хто поруч був – ті теж були сумними.

Як хлопці йшли кудись на завдання,

Просилася й вона іти із ними.

 

...Загинула в одному із боїв.

Знайшла, зітхали,те, чого шукала,

Але сліпучої краси її

Не сміли бачити облавники-шакали.

 

Ні потім – під будинком емгебе,

Де скинули її схололе тіло, –

Гранатою спотворила себе.

Душа ж – до милого, у небо відлетіла.