СОН

Марку Вовчку

 

  

„На панщині пшеницю жала..."

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть,

І усміхнулася небога,

Проснулася – нема нічого...

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

[Початок липня 1858, С.-Петербург]

 

НЕВОЛЬНИК

Поема

 

 

У колисці

[…]

Такая-то доля тая,

Хоч і не шукайте:

Кого схоче – сама найде,

У колисці найде.

[…]

 

НЕВОЛЬНИК

Поема

 

  

„ Там кайдани по три пуда,

Отаманам по чотири..."

[…]

Козака лейстрового,

Отамана молодого,

Турки-яничари ловили,

З гармати гримали,

В кайдани кували,

В тяжкую неволю завдавали.

Ой Спасе наш Межигорський,

Чудотворний Спасе,

І лютому ворогові

Не допусти впасти

В турецькую землю, в тяжкую неволю!

Там кайдани по три пуда,

Отаманам по чотири,

І світа Божого не бачать, не знають,

Під землею камень ламають,

Без сповіді святої умирають,

Як собаки, здихають.

[…]

 

НЕВОЛЬНИК

Поема

 

 

Невольник

[…]

Уже на третьому полю

Турки-яничари догнали,

До стовпа в'язали,

Очі виймали,

Гарячим залізом випікали,

В кайдани кували,

В тюрму посадили

Та й замуровали.

Отак на улиці під тином

Ще молодий кобзар стояв

І про невольника співав.

[…]

Січовики-запорожці

І в Січ завертають,

І розказують і плачуть,

Як Січ руйнували,

Як москалі срібло, злото

І свічі забрали

У Покрові; як козаки

Вночі утікали

І на тихому Дунаю

Новим кошем стали;

[…]

[5 лютого -28 квітня 1859,

С.- Петербург]

 

МАРІЯ

(Поема)

Радуйся, Ты бо обновила еси зачатыя студію. Акафіст Пресвятій Богородиці Ікос 10.

 

  

Марія

[…]

Ще рік минув. Коло хатини

Коза пасеться; а дитина

І невеличке козеня

У сінях граються. А мати

Сидить на призьбі коло хати

Та вовну з кужеля пряде.

Аж ось і сам старий іде

З ціпочком тихо попід тином:

Носив у город шапличок

Продать. Йому медяничок,

А їй немудрую хустину,

Собі ж несе на постоли

Ременю доброго. Спочинув

Та й каже: – Доню, не журись.

Царя вже Ірода не стало.

Чогось увечері наївсь,

Та так наївся, що й опрігсь,

Такеє-то мені сказали.

Ходімо, – каже, – у свій гай,

У свій маленький тихий рай!

Ходім додомоньку, дитино.

– Ходім, – сказала та й пішла

На Ніл сороченята прати

В дорогу синові.

[…]

11 ноября [1859]. С. Петербург

 

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

 

 

Ярославна

В Путивлі-граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

– Полечу, – каже, – зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі. І на тілі,

На княжім білім, помарнілім,

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани...

[...]

4 іюня [1860]. СПб.

 

„ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА..."

 

 

„ Тече вода з-під явора..."

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явор молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

 

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпощуться качаточка

Помеж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Тече вода край города.

Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати?

7 ноября [1860. С.-Петербург]