Світлої пам'яті Яремкевича Романа-Богдана Олексійовича (друга Вчителя)

опубліковано 29 січ. 2017 р., 04:41 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 лют. 2017 р., 08:31 ]

 

Гей! Пластуни! Гей, юнаки!

Народу вольного сини,

Сини краси, сини природи,

Не зломимо своїх присяг,

Веде нас гордо вольний стяг

До щастя, слави і свободи!

 

Коли пан Роман наспівував ці рядки з Гімну закарпатських пластунів, у нього зрадливо тремтів голос і сльози наверталися на очі. Мабуть у ці хвилини він повертався у далекий 1943 рік, до ватри на горі Михалковій в околицях Косова, де разом із друзями гімназистами перебував у відпочинково-вишкільному таборі. А всього через чотири роки, влітку 1947-го, 17-ти річний школяр Яремкевич вже потрапив у лещата безжальної більшовицько-чекістської машини…

 

 

Роман Олексійович Яремкевич прожив дуже непросте, але гідне життя, до кінця своїх днів, вже не встаючи з ліжка, мав добру пам'ять і ясний розум, а на нещодавній Святвечір ще привітав свою численну родину з Різдвом Христовим. І так у часі Різдв'яних свят, 15 січня 2017 року, Бог покликав до себе цього достойного чоловіка.

 

Він прожив своє життя, як у тій улюбленій пісні з юнацьких років: вільним, незважаючи на табори та тюрми, та вірним присязі Україні…

 

"Я, Яремкевич Роман Олексієвич, народився 31 січня 1930 року в хатині мого дідуся по материній лінії, Монастирського Романа, в селі Лани Бібрського повіту на Львівщині. Прийшов у цей світ дуже кволою дитиною. Мати переживала, що можу померти нехрещеним, тому вже 31 січня 1930 року мене охрестили і дали два імені: Роман (на честь дідуся) та Богдан. Від самого народження мав життя сповнене пригод…" Так пан Роман розпочинає книгу своїх спогадів.

 

Пригод у його житті вистачило б не на один захоплюючий фільм.

 

З юнацьких років простий сільський хлопчина, вболіваючи за долю свого народу, спостерігав героїзм і трагедію визвольної боротьби в часи Другої світової й гартував свій дух та тіло для боротьби за незалежність України. Одразу після приходу "других більшовиків" вступив у юнацьку сітку ОУН, як зв'язковий УПА переправляв повстанську "пошту" і під час виконання таких обов'язків отримав поранення, а після одного інциденту в школі навіть побував у Бібрецькій тюрмі за "антирадянську діяльність".

 

Коли батьки перебралися до Львова, Роман почав навчатися в Академічній гімназії, згодом - у звичайній школі, але підпільної діяльності не залишав. Втративши зв'язок з діючим підпіллям, Роман, разом з друзями - Степаном Левандовичем, Василем Ляховичем та іншими, провадять антирадянську пропаганду розповсюджуючи передані повстанцями листівки. Згодом один із їхньої компанії, пропонує створити боївку для боротьби з НКВД. Формально боївка організовується, але ініціатор створення виявився більшовицьким агентом-провокатором. Тож, буквально з вечірки на честь закінчення 9-го класу, Романа арештовують. Така ж доля спіткала й його товаришів.

 

Далі розпочинаються тюремні університети. Допити й катування слідчими Міністерства держбезпеки СРСР (попередника КГБ), тюрма на Лонцького, київська в'язниця НКВД на Короленка, табір у Біличах, місяць в арештантському вагоні, пересилки і на кінець - жахіття совітської каральної системи - "архіпелаг ГУЛАГ" на "проклятій планеті" Колимі.

 

Так, фактично лише за намір боротися з радянським режимом, школяр Роман Яремкевич та його друзі отримали по десять і більше років виправних таборів.

 

Але ані тюрми, ані табори не зламали цих справжніх патріотів. Пройшовши пекло, вони вижили, повернулися на рідну землю і продовжили свою боротьбу, виховуючи наступні покоління борців за волю України. Так і дочекалися омріяної Незалежності…

 

Незважаючи на поважний вік, пан Роман не полишав активної громадської діяльності. Він - активний учасник Спілки політв’язнів, співак і багатолітній староста хору “Нескорені” тієї ж спілки, голова проводу ОУН (б) Львівщини.

 

Сьогодні дуже мало залишилося живих свідків тієї буремної епохи. Прощаючись з одним із них, Романом-Богданом Яремкевичем, хочеться навести завершальні слова його книги спогадів:

"І, поглянувши у вічі людини, яка пережила глибокі травми фізичні чи моральні, завдані їй за свободу духу і бажання волі, ви побачите нестерпність болю, але поряд з тим болем, ви також побачите віру, яка запалювалась у серцях мільйонів українців і продовжує горіти донині."

 

Нехай в серцях рідних і друзів завжди горить свічечка пам'яті про цю Людину, котра запалювала серця любов'ю до України.