Секретар партії Шпетяк і начальник НКВД

опубліковано 1 лист. 2013 р., 11:50 Степан Гринчишин   [ оновлено 8 лист. 2013 р., 13:30 ]

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №44.

 

20 липня 1941 р.

Населення Лопатинського району... перетерпіло великі тортури. Тут червоні гуляли сміливіше, як в інших місцях. Але згадувати про те, коли все вже минуло, не варто.

 

Швидкий прихід німецьких військ не дозволив місцевому НКВД та партії виконати повністю «план», який знайдено в актах. Довідавшись з промови Молотова, а також з сусідніх сіл, де були летовища, що війна з Німеччиною – доконаний факт, червоні кати Лопатина почали поспішно пакувати своїх «ребйонків» та жінок на авта та вози й відсилати їх у напрямі Топорова. За винятком НКВД і двох секретарів партії, які залишилися в місті, щоб повбивати 17 ув'язнених українських хлопців. Всі ті, що принесли «радісне, щасливе і культурне життя», покинули місто вже о год. 11-й.

 

Секретар партії Шпетяк і начальник НКВД (обидва жиди) з наганами в руках ввійшли до тюрми і там почали нелюдську криваву роботу. Стріли і зойки катованих в'язнів не могли затаїтись перед місцевим населенням, яке по втечі червоних катів силою розбило тюрму. Очам їх представилася страшна картина: на землі лежало 17 молодих українських хлопців з довколишніх сіл Лопатина, ще теплих; а двох, що давали ще знаки життя, забрано до шпиталя, де вони й померли.

 

Лише завдяки надзвичайно швидкому просуванню німецьких військ оминула така доля 200 свідомих українських патріотів Лопатинського району, яких список знайдено у розбитих бюрках секретаря парткому. Між іншими були такі прізвища: д-р Жуковський, лікар в Лопатині, адвокат Стадник з Лопатина, Володимир Гошовський, учитель з Ляшкова, Юрій Яворський з Ляшкова, Теодор Головайчук з Ляшкова і багато інших.

 

Вістки, які надходили до нашого району, що «німці зайняли Стоянів», а далі: «німці зайняли Радехів» так налякали большевицьких посіпак, що, не здужавши виконати «плану», втекли. Це все діялось у неділю, 22 червня до полудня.

 

Після втечі червоних зорганізовано Управу міста Лопатина з д-ром Жуковським і адвокатом Стадником. Також по селах Лопатинського району українське населення всюди перебрало владу в свої руки. Чути було лише недалеко гарматні стріли і гудіння німецьких літаків (бо большевицькі літаки спалено на аеродромах ще вдосвіта)...

 

Понеділок 23 червня – це день, якого вижидали українці Лопатинщини від 22 місяців. Прийшли німці! Крик по селах при дорозі Лопатин-Щуровичі-Броди: «Німці йдуть, німці йдуть!» поставив на ноги всіх, хто міг лише ходити. Радости не було кінця. Люди, незнайомі собі, кидалися в обійми, цілували одні-одних і не хотіли вірити, що це дійсність, що панування большевиків скінчилося, що починається нове життя.

 

З большевицького панування один висновок: Об'єднали нас політично, навернули до Церкви і дали науку, що в майбутньому такий здобуток, як незалежність, треба вміти оцінити та не жалувати сил у будові нового ладу.