Демографічні втрати України внаслідок… (Автор: Левчук Наталія)

опубліковано 9 січ. 2017 р., 02:05 Степан Гринчишин   [ оновлено 3 лют. 2017 р., 09:30 ]

 

Книга «Геноцид України в ХХ столітті», Львів 2014

 

Демографічні втрати України внаслідок голоду 1932-1933 років: регіональні та міжпоселенські відмінності

 

Проведено аналіз демографічних втрат України внаслідок Голодомору на національному, обласному та районному рівнях, окремо для міського й сільського населення. Виявлено значну регіональну диференціацію втрат населення через надсмертність: найбільше потерпіли лісостепові райони Київської та Харківської областей. Розглянуто можливі гіпотези, які пояснюють регіональний розподіл втрат населення. Ключові слова: демографічні втрати, голод 1932-1933 pp., втрати через надсмертність, регіональні відмінності.

 

Постановка проблеми. З часу відкриття архівів у кінці 1980-х років оцінці демографічних втрат України внаслідок голоду 1932-1933 років присвячена велика кількість публікацій, але й досі немає консенсусу щодо підсумків втрат населення. Діапазон оцінок людських жертв, проведених різними дослідниками, лежить в межах від 2,6 до 5 мільйонів осіб (Месле Ф., Валлен Ж., за участю Школьникова В., Пирожкова С., Адамця С. Смертність та причини смерті в Україні у XX столітті. -К.: ВД "Стилос", 2008. – 416 с.; Conquest R. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror Famine. New York and Oxford: Oxford University Press, 1986).

 

Такі розбіжності значною мірою пов'язані,

 

по-перше, з нестачею детальної демостатистичної інформації;

 

по-друге, некритичним використанням даних, які часто потребують корекції;

 

по-третє, надзвичайним рівнем політизації питання Голодомору та пов'язаної з цим суспільної та наукової полеміки.

 

Варто також відзначити, що у більшості досліджень демографічних наслідків голоду 1932-1933 років в Україні дискутуються головним чином загальні обсяги втрат населення. Водночас існує нагальна потреба у вивченні географії наслідків Голодомору, оскільки це дозволить розкрити особливості зародження й поширення кризових демографічних явищ по території країни і таким чином отримати повніше й достовірніше уявлення про масштаби голоду, адже середні по країні показники нівелюють розмах їх варіації та згладжують гостроту демоситуації в цілому. Вивчення географії демографічних наслідків голоду дає змогу визначиш просторову диференційованість втрат населення і створює основу для з'ясування механізму реалізації терору голодом у зв'язку з певним регіональним середовищем. Іншими словами, такі дослідження не лише дають відповідь на питання, чи існують відмінності у втратах населення поміж різними регіонами України, а й спонукають істориків шукали причини й фактори, що найсуттєвіше вплинули на формування таких розбіжностей.

 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Регіональні дослідження Голодомору представлені головним чином аналізом окремих архівних документів, постанов та свідчень очевидців. Такі зібрання документів дають уявлення про економічну й політичну ситуацію у певному регіоні, розкривають вплив локальних факторів та обставин, в яких відбувався голод, але вони не можуть слугувати надійною інформаційною базою для оцінки втрат населення.

 

На нашу думку, найбільш обґрунтованим є підхід, що опирається на ретельно вивірену демостатистичну інформацію та використовує демографічні методи обчислення втрат.

 

Регіональний аналіз смертності населення України під час голоду 1932-1933 рр. був проведений С. Кульчицьким і С. Максудовим в обласному розрізі та С. Віткрофтом на рівні низових адміністративних районів, однак зазначені дослідження базуються на статистиці виключно зареєстрованої смертності і не включають розрахунків демографічних втрат внаслідок голоду.

(Кульчицький С. В. Географія голоду // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наук, думка, 2003. – С. 509-513;

С. Максудов. География потерь от голода 1932-1934 годов на Украине. Демографические аспекты социально-экономического развитая: Сборник статей /Под ред. М. Б. Денисенко. М.: МАКС Пресс, 2012. – С. 268-278;

Уиткрофт С., Гарнаут А. Потери населения в отдельных районах СССР (1929-1934 гг.): статистика, карты и сравнительный анализ (особое положение Украины) // Голод 1933. Українці. 3б. наук, праць. – К.: ДП "НВЦ "Пріоритети", 2013. – С. 376-391).

 

Метою статті є дослідження міжрегіональної та міжпоселенської диференціації втрат населення України внаслідок голоду 1932-1933 років та з'ясування можливих причин, що пояснюють таку диференціацію.

 

Виклад основного матеріалу досліджень. Це дослідження базується на результатах оцінки втрат населення України внаслідок Голодомору, проведеної дослідницьким колективом під керівництвом Олега Воловини з Університету Північної Кароліни (США) у складі: Омелян Рудницький, Наталія Левчук, Павло Шевчук та Алла Савчук з Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи HAH України в рамках проекту "Атлас Голодомору", що розробляється Українським науковим інститутом Гарвардського університету (МАРА: Digital Atlas of Ukraine. Cambridge, MA: Harvard Ukrainian Research Institute: http://gis.huri.harvard.edu/).

 

У рамках даного наукового проекту здійснено оцінку демографічних втрат України внаслідок Голодомору на національному, обласному та районному рівнях окремо для міського та сільського населення. При цьому демографічні втрати складаються з прямих (надлишок смертей) і непрямих (дефіцит народжень). Вони розраховуються як різниця між реальною кількістю смертей і народжень в умовах голоду та їх гіпотетичною кількістю, яка могла би бути за відсутності голоду.

 

Для розрахунку втрат було використано метод демографічної реконструкції, тобто повномасштабне відновлення демографічної динаміки країни та її регіонів, зокрема чисельності населення та основних складових її зміни за певний період часу.

 

В основу демографічної реконструкції покладено дані трьох переписів, 1926, 1937 і 1939 років, підсумки яких були критично проаналізовані й скориговані. Зокрема, результати переписів 1926 і 1937 років були скориговані на недооблік населення, головним чином недореєстрацію дітей віком до 4 років, що було досить поширеним явищем в той час.

 

Натомість офіційні підсумки перепису 1939 року потребували усунення необгрунтованих поправок, за рахунок яких населення України було навмисно завищено на 803,6 тис. осіб.

 

Відкриття архівів в кінці 1980-х років дало змогу встановити кількісні обсяги й структуру таких фальсифікацій, зроблених з метою приховування реальних масштабів наслідків Голодомору. Більш детально методика оцінка втрат викладена у нашій роботі 2013 року (Левчук H. M Районна диференціація втрат населення України внаслідок голоду в 1933 році // Голод в Україні у першій половині XX століття: причини та наслідки (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947). Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20-21 листопада 2013 року / Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи HAH України; Інститут історії України HAH України; Київський національний університет ім. Тараса Шевченка; Національний університет "Києво-Могилянська академія". – К., 2013. – С. 257-264).

 

Оцінка прямих (через надсмертність) і непрямих (дефіцит народжень) втрат населення на обласному рівні проведена в межах адміністративно-територіального поділу, який існував в Україні протягом 1932-1937 років, зокрема для восьми регіонів України: Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Одеська, Харківська, Чернігівська області та Молдавська АРСР.

 

Наступним етапом стало проведення оцінки втрат населення на районному рівні, зокрема виконано оцінку втрат через надсмертність в 1933 році для 392 районів в межах адміністративного поділу України станом на квітень 1933 року.

 

За результатами проведеного дослідження загальні втрати населення України внаслідок Голодомору оцінюються в 4,5 млн. осіб, в тому числі 3,9 млн. осіб через надсмертність та 0,6 млн. втрат ненародженими (табл. 1).

 

Слід підкреслити, що ці втрати відносяться до періоду 1932-1934 років, оскільки і в 1934 році спостерігались підвищена смертність, зумовлена наслідками голоду.

 

Втрати сільського населення є значно вищими, ніж міського. Зокрема, в 1932-1934 рр. надлишок смертей досягає 3.6 млн. серед селян та 0,3 млн. у містах; дефіцит народжень становить 519 тис. і 67 тис. осіб серед міського та сільського населення відповідно. Максимум надсмертності (майже 90%) спостерігався в 1933 році, тоді як більшість дефіциту народжень припадала на 1933 і 1934 роки.

 

Таблиця 1. Демографічні втрати України внаслідок голоду 1932-1934 років (джерело: авторські розрахунки).

 

1932

1933

1934

1932-1934

Абсолютне число, тис.

Надлишок смертей

250,0

3 529,2

163,3

3942,5

Дефіцит народжень

67,1

267,7

251,2

586,0

У розрахунку на 1000 населення

Надлишок смертей

8,0

119,5

5,9

133,5

Дефіцит народжень

2,1

9,1

9,0

19,8

 

Результати дослідження виявили, що регіональний розподіл втрат населення є вкрай неоднорідним, і в різних областях кризові явища у відтворенні населення мали неоднакову інтенсивність.

 

Таблиця 2 показує, що найбільше потерпіли Київська та Харківська області, на які припадає 54% загальних втрат України через надсмертність. У кожній з цих областей передчасно померли понад 1 млн. осіб.

 

Таблиця 2. Втрати через надсмертність в областях України внаслідок голоду 1932-1934 років (області в межах адміністративно-територіального поділу станом на 1 квітня 1933 року. Джерело: авторські розрахунки)

 

Абсолютне число, тис.

У розрахунку на 1000 населення

Україна

3942,5

133,5

Київська

1110,8

205,6

Харківська

1037,6

188,2

Вінницька

545,5

128,2

Дніпропетровська

368,4

100,1

Одеська

326,9

104,8

Чернігівська

254,2

93,8

Донецька

230,8

54,0

Молдавська АСРР

68,3

118,2

 

Інтенсивність втрат в 1932-1934 рр. на Київщині та Харківщині становила 205,6 і 188,2 померлих у розрахунку на 1000 населення. Друге місце посідають Вінницька, Дніпропетровська та Одеська області, де надлишок смертей внаслідок голоду становить від 100 до 128 на 1000 населення. Найнижчі втрати спостерігаються у Чернігівській та Донецькій областях – 93,8 і 54 передчасних смертей на 1000 населення.

 

Більш детальні розрахунки на рівні адміністративних районів свідчать, що існують значні відмінності у втратах населення не лише між областями, а й усередині окремих областей. Вони не стосуються західно-східного чи північно-південного напрямів. Смуга найвищих втрат через надсмертність від голоду пролягає через райони центральної України, її лісостепової зони (рис. 1).

 

 

Рис. 1. Втрати сільського населення України через надсмертність від голоду в 1933 році, у розрахунку на 1000 осіб (райони в межах адміністративно-територіального поділу станом на 1 квітня 1933 року. Джерело: авторські розрахунки)

 

Ця смуга втрат не поширена на крайньому заході й охоплює переважно центральні й південні райони Київської області та більшість районів Харківської області (в межах адміністративного поділу 1933 року).

 

Варіація показників втрат між районами в межах країни є значною. Якщо відмінності між регіонами з максимальним (Київська область) та мінімальним (Донецька область) рівнями втрат становлять в середньому 4,5 рази, то міжрайонні показники лежать в межах від 1,6 у Ново-Златопольському (єврейському національному) районі Дніпропетровської області до 540,2 на 1000 населення у Тетіївському районі Київської області. Оскільки карта втрат для всього населення є дуже подібною до такої для сільського населення, у даній роботі ми подаємо карту втрат сільського населення (рис. 1).

 

Проведений порівняльний аналіз регіональних показників смертності населення до початку голоду і під час голоду свідчить, що він суттєво відрізняється. Традиційно смертність в Україні знижувалась у напрямі із півночі на південь країни. Це було характерно, насамперед, для сільського населення, де за даними офіційної статистики загальний коефіцієнт смертності населення у 1926 р. на Поліссі становив 20 померлих у розрахунку на 1000 населення, тоді як у степу – 17,9; Придніпров'ї – 17,1 відповідно (таблиця 3).

 

Таблиця 3, Загальні коефіцієнти смертності населення в 1927 p. у різних економіко-географічних регіонах України. (джерело: Lorimer F. The population of the Soviet Union: History and prospects. Geneva, 1946: League of Nations, p. 81).

 

Все

Міські

Сільська

 

населення

поселення

місцевість

Україна, в т.ч.:

17,8

13,4

18,8

Полісся

19,1

14,2

20,0

Лісостеп, правобережний

18,8

12,9

19,9

Лісостеп, лівобережний

17,7

12,7

18,6

Степ

16,9

12,7

17,9

Придніпров'я індустріальне

16,1

12,3

17,1

Гірничо-індустріальний

16,5

16,1

16,8

 

Підвищена смертність спостерігалась серед міського населення Полісся і Гірничо-індустріального регіону. Лісостеп, який, як відомо, пролягає через центральну смугу території України, посідав проміжну позицію за рівнем смертності. Розраховані нами загальні коефіцієнти смертності населення у 1927-1929 рр. для адміністративних районів також підтверджують, що саме північні поліські райони вирізнялись підвищеним рівнем смертності (рис. 2).

 

Той факт, що географія смертності під час кризи 1932-1933 років є цілком відмінною від такої до початку голоду, породжує багато запитань щодо причин цих розбіжностей. Наразі нам відомі такі можливі гіпотези: прикордонна, екологічна, економічна, кожна з яких пропонує своє пояснення для того, чому певні області та райони України постраждали більше, ніж інші.

 

 

Рис. 2. Загальні коефіцієнти смертності населення України в 1927-1929 роках у розрахунку на 1000 осіб. (Райони в межах адміністративно-територіального поділу станом на 1 квітня 1933 року. Джерело: авторські розрахунки).

 

Згідно із прикордонною гіпотезою, райони, які межували із територіями Польщі та Румунії, були менш уражені голодом через специфічну політику центральної влади у Москві, з одного боку, та стратегії виживання жителів, – з іншого. Йдеться, про те, що, по-перше, через численні заворушення та супротив селян на початку 1930-років у цих районах політика насильницької колективізації, конфіскації зерна та харчових запасів була менш жорсткою; по-друге, є припущення про те, що ці райони мали певний пріоритет у постачанні продовольства через свій прикордонний статус; по-третє, жителі цих територій могли нелегально отримати допомогу з боку родичів по той бік кордону. Наші результати частково підтверджують цю гіпотезу, оскільки прикордонні райони Вінницької області та Молдавської АРСР зазнали менших втрат.

 

Наступна екологічна гіпотеза полягає в тому, що голод був спричинений природними факторами, себто неврожаєм через посуху. У такому разі голод мав уразити саме південну степову зону, як це спостерігалось у голодний період 1921-1923 років. З метою з'ясування варіації смертності населення у межах різних природних зон, ми розрахували загальні коефіцієнти смертності для різних природних зон України (таблиця 4).

 

Таблиця 4. Загальні коефіцієнти смертності населення в 1927-1929 та 1933 роках для різних природних зон* України, у розрахунку на 1000 осіб. (Межі природних зон згідно із картою В. Кубійовича: Кубійович В. Атлас України і суміжних країв Львів: Український видавничий інститут, 1937: – с. XII. Джерело: авторські розрахунки)

Природна зона

Число районів

1927-1929

1933

Збільшення у 1933 відносно 1927-1929

Усі зони, в т.ч:

392

17.3

139.4

8.1

Полісся

63

17.8

99.8

5.6

Лісостеп

197

17.8

177.4

10.0

Північний Степ

75

16.5

104.8

6.4

Приморський степ

57

15.6

87.4

5.6

 

Для цього ми скористались картою природних зон України, створеною та опублікованою В. Кубійовичем у 1937 році, яка доступна на сайті вже згаданого Електронного атласу Голодомору (http://gis.huri.harvard.edu/map-gallery / ecology-and-agriculture /ecolodical-zones-of-ukrainr-by-kubijovyc-1938.html).

 

Зокрема, вона включає чотири природні зони: Полісся, Лісостеп, Північний степ і Приморський степ. Як показує таблиця 4, загальний коефіцієнт смертності населення в 1933 році у лісостеповій зоні удвічі перевищував такий на Поліссі та в Приморському степу. При цьому піднесення рівня смертності у 1933 році порівняно з 1927-1929 pp. на більшості території становив в середньому 5-6 разів, тоді як у лісостепу він досягнув 10 разів. Таким чином, гіпотеза про вплив екологічних чинників, внаслідок якого найсильніше мали постраждати південні степові регіони України, не підтверджується.

 

Економічна гіпотеза певним чином пов'язана із попередньою екологічною. На думку професора Сергія Плохія, директора Українського наукового інституту Гарвардського університету, центральна влада у Москві реалізовувала економічну політику, специфічну по відношенню до різних регіонів України6. (Plokhii, Serhii. 2013. Mapping die Great Famine, in МАРА: Digital Atlas of Ukraine. Cambridge, MA: Harvard Ukrainian Research Institute. http://gis.huri.harvard.edu/imiages/pdf/  Mapping Great Ukrainian Famine.pdf).

 

Ця специфіка полягала в тому, що влада опікувалась і надавала чіткий пріоритет південним степовим областям України, які відігравали головну роль у зборі зерна та виконанні плану хлібозаготівель. Саме ці області отримали продовольчу допомогу упродовж першого півріччя 1933 року, що і допомогло врятувати більше людських життів у розпал голоду.

 

У 1930 р. в Україні було заготовлено 436,7 млн. пудів зерна, в 1931 р. – 415,4 млн. пудів (Голод в СССР. 1929-1934. В 3 т. Т. 2. Июль 1932-июль 1933. Отв. составитель В. В. Кондрашин. – М.: МФД, 2012. – С. 20).

 

Станом на липень 1932 р. план хлібозаготівлі передбачав 356 млн. пудів. Дані, наведені у таблиці 5, свідчить, що на Дніпропетровську та Одеську області припадала майже половина (48,3%) плану хлібозаготівлі в Україні, затвердженого у липні 1932 року.

 

Харківщина мала забезпечити п'яту частину (20,8%) хлібозаготівлі у республіці, тоді як внесок Київщини, Вінниччини й Донеччини був незначним.

 

Оскільки вже у середині 1932 р. в Україні були повністю відсутні як запас борошна, так і зерно для посіву, і голод охопив територію Київської, Вінницької та Харківської областей, місцева влада неодноразово зверталась до Москви щодо неможливості виконання нереально високого плану хлібозаготівлі. Зрештою, московська влада погодилась знизити план хлібозаготівлі у всіх регіонах, причому найбільшу знижку отримали Київська, Харківська й Донецька області. Скорочення плану хлібозаготівлі наполовину на Київщині було пов'язане не лише з тим, що усі можливі ресурси зерна повністю вичерпалися, а й з намаганням влади добитися повного виконання плану по заготівлі цукрового буряку й картоплі.

 

Таблиця 5. План хлібозаготівлі 1932 року, показники його зниження* та виконання в областях України.

 

План хлібо­заготівлі, млн. пуців, липень 1932 р.

% регіону в загальному плані хлібо­заготівлі

*/• зниження плану хлібо­заготівлі на кінець 1932 р.

% виконання плану хлібозаготівлі, січень 1933 р.

кол­госпи

область в цілому

Україна, в т.ч.:

356

100.0

32.7

77,6

74,5

Дніпропетровська

88

24.7

23.2

70,2

68,7

Одеська

84

23.6

19.0

72,9

70,9

Харківська

74

20.8

47.2

85,5

73,3

Вінницька

39

11.0

32.1

100,0

92,5

Донецька

35.6

10.0

41.3

75,8

73,2

  Київська

31.2

8.8

53.5

100,0

88,6

 Молдавська АСРР

42

1.2

31.0

88,6

89,1

 

* % зниження плану хлібозаготівлі у серпні та жовтні 1932 р. відносно оригінального плану станом на липень 1932 р., млн. пудів.

 

Джерело: План хлібозаготівель по УСРР на 1932 рік. Додаток до постанови Політбюро ЦК КП(б)у "Про хлібозаготівельний план", від 10 липня року // Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи та матеріали. Упорядник Р. Пиріг. – К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", с. 242; Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про план хлібозаготівель в УСРР від 28 серпня 1932 р., там само, С. 303-304; Телефонограма В. Молотова до Й. Сталіна про обговорення в Політбюро ЦК КП(б)У про зниження плану хлібозаготівель у республіці від 29 жовтня 1932 р., там само, С. 355-356; Повідомлення газети "Вісті ВУЦВК" про хід хлібозаготівлі в Україні на 1 січня 1933 року", там само, С. 571-572.

 

Як наслідок, станом на січень 1933 р. Вінниччина та Київщина мали найвищі показники виконання річного плану по хлібозаготівлі, а колгоспи в цих областях виконали планові поставки зерна на 100 %. Однак, за висновком Сергія Плохія, на початку 1933 року ці області потребували не стільки зниження плану, скільки термінової продовольчої допомоги голодуючим. Слід зазначити, що за поняттям "допомога" насправді ховалася жорстка політика визиску: вилучене в Україні зерно згодом поверталося до неї, але вже як надана державою позика, яка потребувала до того ж 10% відшкодування" (Боряк Т. Продовольча допомога Кремля як інструмент Голодомору в Україні. // Злочини тоталітарних режимів в Україні: науковий та освітній погляд. Під ред. Карела Беркофа, Анатолія Подольського та Михайла Тяглого, К.:Український центр вивчення історії Голокосту. – С. 17).

 

21 червня 1932 р. Постановою Політбюро було прийнято рішення про виділення продовольчої допомоги цукробуряковим районам, які перебувають у найбільш важкому становищі (Постанова Політбюро ЦК КП(б)У про додаткову продовольчу допомогу районам, які перебувають у найбільш важкому становищі від 21 червня 1932 р. // Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи та матеріали. Упорядник Р. Пиріг. – К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія". – С. 213-214).

 

Це були 12 районів Київської області, 9 районів Вінницької, 7 районів Харківської та 5 районів Дніпропетровської області, а також міста Київ, Вінниця, Харків і Дніпропетровськ.

 

У лютому 1933 року центральна влада з метою забезпечення посівної кампанії виділяє продовольчу допомогу, однак спрямовує основні потоки цієї допомоги не у найбільш постраждалі від голоду центральні регіони, а на південь, у зернові райони Дніпропетровської та Одеської областей, які отримали 272 і 256 пудів у розрахунку на 1000 осіб відповідно (таблиця 6). Натомість Київщина та Харківщина отримали лише 11 і 54 пуда на 1000 осіб відповідно.

 

Таблиця 6. Продовольча допомога, виділена областям України протягом лютого-травня 1933 року, пудів у розрахунку на 1000 населення.

 

Дата прийняття постанови про виділення продовольчої допомоги

Лютий

Березень

Травень

18.02

24.02

11.03

13.03

18.03

25.03

27.03

29-30

Україна, в т.ч.:

71

2

5

1

203

11

1

41

Дніпропетровська

272

0

0

0

0

19

0

82

Одеська

256

0

0

0

0

0

0

%

Харківська

54

0

0

0

0

27

0

36

Київська

0

11

15

5

1111

0

0

25

Молдавська АСРР

0

0

35

3

0

4

0

0

Донецька

0

0

9

0

0

16

0

23

Вінницька

0

0

0

2

0

2

4

32

Чернігівська

0

0

0

0

0

9

0

11

 

Зважаючи на повну відсутність внутрішніх обласних ресурсів для допомоги голодуючим та неспроможність колгоспів Київської області створити весняний посівний фонд, 18 березня 1933 року була прийнята Постанова ЦК ВКП(б) про виділення досить значної за обсягом допомоги для Київської області: 6 млн. пудів зерна або 1111 пудів на 1000 населення.

 

Зважаючи на те, що рівень смертності населення стрімко зростав у першій половині 1933 року, можна лише припустити, що через незадовільний стан транспортного сполучення, бюрократичні труднощі та відсутність відомостей про конкретний механізм розподілу цієї допомоги, вона прибула надто пізно на місця, у населені пункти і невідомо, кому дісталась.

 

У травні 1933 року при розподілі продовольчої допомоги Одеська та Дніпропетровська області знову отримали значну перевагу. Оскільки Київська, Вінницька та Харківська області мали менше значення в очах центральної влади з точки зору забезпечення поставок зерна, вони отримали нижчі обсяги державної продовольчої допомоги і позики або отримали її надто пізно, що в умовах повної конфіскації хліба і продовольства призвело до вимирання населення у значних масштабах в цих регіонах.

 

Джерело: Відомості ЦК КП(б)У про виділення продовольчої допомоги областям УСРР та АМСРР. Не раніше 27 березня 1933 року //Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи та матеріали. Упорядник Р. Пиріг. – К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія". – С. 795; Постанова РНК СРСР про продовольчу позику Україні від 29 травня 1933 р., там само. – С. 852-853; Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про продовольчу позику Україні від 30 травня 1933 р., там само. – С. 857-858.

 

Рівень втрат міського населення України є значно нижчим, ніж сільського. Максимальні значення втрат через надсмертність в 1933 р. досягають 102,4 у розрахунку на 1000 населення в Баришівському районі та 79 у Житомирській міськраді Київської області, 97,8 у Зміївському та 90 у Богодухівському районах Харківської області, 97 у Грушківському районі Одеської області (рис. 3).

 

 

Рис. 3. Втрати міського населення України через надсмертність від голоду в 1933 році, у розрахунку на 1000 осіб (райони в межах адміністративно-територіального поділу станом на 1 квітня 1933року. Джерело: авторські розрахунки)

 

Статистика смертності міського населення загалом є більше точною, ніж у сільській місцевості. Разом із тим, у міста прибувало багато голодуючих селян-біженців, що вмирали на їхніх околицях та вулицях.

 

Можна припустити, що певна частина цих смертей була зареєстрована і таким чином завищила показники смертності міського населення, проте значна частина таких смертей на вулиці взагалі не була зареєстрована. Зокрема, у довідці судово-медичного інспектора від 29 березня 1934 р. зазначається, що в 1933 р. на вулицях Києва відповідною службою було підібрано 9472 померлих, з яких було зареєстровано лише 3992 (42,1 %) згідно із директивними вказівками прокуратури (усними і письмовими) (Справка судебно-медицинского инспектора об умерших по г. Киеву за 1933 год от 29 марта 1934 года // Голод в СССР. 1929-1934. В 3 т. Т. 3. Лето 1933-1934. Отв. составитель В. В. Кондрашин. – М.: МФД, 2013. – С. 608).

 

На карті розподілу втрат міського населення досить важко виявити чітку географічну диференціацію, як це характерно для сільського населення. Згідно з довідкою від 31 березня 1934 р., підготовленою начальником сектора населення і охорони здоров'я ЦУНГО Госплана СРСР С. Каплуном, за підсумками природного руху населення в 1933 р. найвищі загальні коефіцієнти смертності були зафіксовані у містах Київської, Чернігівської та Харківської областей, найнижчі – у містах Донбасу.

 

Зазначено також, що неіндустріальні та малоіндустріальні міста мають гірші показники, ніж індустріальні.

 

Зокрема, найвищий рівень показників смертності було зареєстровано у містах Житомир, Бердичів, Кременчук Полтава, Вінниця, Зінов'євськ (Кіровоград), Херсон; найнижчі – у містах Кадієвка, Сталіно (Донецьк), Краматорськ, Ворошиловськ (Алчевськ) (Голод в СССР. 1929-1934. В 3 т. Т. 3. Лето 1933-1934. Отв. составитель В. В. Кон драшин. – М.: МФД 2013. – С. 597-598).

 

Ми згрупували міста України за чисельністю жителів у чотири групи: менше 20 тис., від 20 до 50 тис., від 50 до 100 тис., понад 100 тис. жителів та розрахували втрати через надсмертність у 1933 році. За нашою попередньою оцінкою, у більшості областей найбільш потерпілими є міста з чисельністю населення від 50 до 100 тис. осіб, а у Харківській та Дніпропетровській областях – населені пункти з чисельністю жителів менше 20 тис. осіб.

 

Найбільш вірогідною гіпотезою, яка би пояснювала диференціацію втрат у міських поселеннях під час голоду, на нашу думку, є вплив карткової системи розподілу продуктів харчування. Економічна ситуація, яка склалась в СРСР у кінці 1920-х рр. в умовах проголошеного владою курсу на форсовану індустріалізацію країни та збільшення чисельності міського населення, відзначалась посиленням дисбалансу між зростаючою потребою у забезпеченні міст хлібом і продовольчими продуктами та економічною спроможністю планової централізованої системи задовольняти ці потреби. Через все більший товарний дефіцит і загострення продовольчої ситуації упродовж 1928-1932 років в містах були запроваджені продовольчі картки. Зокрема, були виділені окремі групи галузей, підприємств, зайнятих працівників, забезпечення яких суттєво відрізнялось.

 

Система державного забезпечення промислових районів в Україні включала в себе три групи, критерієм виділення яких був рівень індустріальної значущості регіону та підприємств.

 

Перша група перебувала на спеціальному посиленому постачанні із централізованих джерел; друга і третя мали менші норми постачання.

 

До складу першої групи належали Донбас (Артемівська, Луганська та Сталінська округи), Маріуполь і Криворізька округа; до другої – Харків, Дніпропетровськ, Кам'янське (Дніпродзержинськ); третьої – Миколаїв, Запоріжжя, Київ, Одеса, Зінов'євськ (Кіровоград), Шостка (Мовчан О., Гудзь В. Карткове постачання Українське радянське суспільство 30-х рр. XX ст.: нариси повсякденного життя / Відп. ред. С. В. Кульчицький. – К.: Інститут історії України НАН України, 2012. – С. 129-130).

 

Якщо підприємства Донбасу та Криворіжжя забезпечувались за найвищими нормами на рівні з Москвою та Ленінградом, то рівень постачання інших населених пунктів не завжди відповідав рівню їхньої економічної важливості.

 

На початку 1931 р. було запроваджена всесоюзна карткова система на основні продовольчі і промислові товари, яка передбачала чотири списки постачання: особливий, перший, другий і третій (Мовчан О., Гудзь В. Карткове постачання Українське радянське суспільство 30-х рр. XX ст.: нариси повсякденного життя / Відп. ред. С. В. Кульчицький. – К.: Інститут історії України НАН України, 2012. – С. 131).

 

Ці списки включали в себе не стільки міста, скільки підприємства. До складу особливого й першого списків увійшли підприємства Донбасу та Криворіжжя; другого і третього списків – підприємства малих неіндустріальних міст. Водночас всередині цих списків існував подальший поділ працівників залежно від статусу їх зайнятості.

 

Найвищі норми постачання передбачалися для робітників, зайнятих в індустріальному виробництві, що виконували важку фізичну працю, насамперед на підприємствах Донбасу і Криворіжжя.

 

До другої категорії постачання належали робітники, які не були зайняті у фабричному виробництві, кустарі, працівники закладів охорони здоров'я й торгівлі; третю групу становили службовці, ремісники, інваліди та безробітні.

 

На тлі все більшого загострення продовольчої кризи у 1931 р. затверджені норми постачання почали скорочувати, спочатку для окремих категорій з особливого й першого списків постачання. Далі було суттєво зменшено норми постачання за другим і третім списком; окремі категорії населення були зняті з постачання (як от кустарі), а певні групи робітників не отримували жодних пайків.

 

Таким чином, існувала досить складна географічна та соціально-виробнича ієрархія у забезпеченні продовольством за картковою системою. Іншими словами, допомогу отримували ті, кому було дозволено її отримувати.

 

Упродовж 1932-1933 років ця допомога суттєво скоротилася, і та частина населення, яка була знята із централізованого постачання, мала дуже малі шанси на виживання. В період функціонування карткової системи державне постачання прирекло міське населення на напівголодне існування, а сільських жителів – на смерть від голоду (Осокина Е.А.За фасадом "сталинского изобилия": Распределение и рынок в снабжении населения в годы индустриализации. 1927-1941. - М.: РОССПЭН, 1999. – С.9).

 

Висновки. Демографічна "ціна" політики насильницької колективізації та прискореної індустріалізації, що вилилась у практику надмірних хлібозаготівель, повної конфіскації зерна та інших харчових запасів, в Україні була дуже високою.

 

За результатами проведеного нами дослідження демографічні втрати України внаслідок голоду 1932-1934 років становлять 4,5 млн. осіб, у тому числі 3,9 мли. втрат через надсмертність і 0,6 млн. втрат ненародженими. Істотних втрат наша країна зазнала не лише в 1932-1933 рр., а й в 1934 році. Рівень втрат від голоду у сільській місцевості є дуже високим, але і міста також постраждали від голоду.

 

Ми виявили значну регіональну диференціацію демографічних втрат внаслідок голоду. Зокрема, найбільш ураженими є райони центральної України: Київська та Харківська області (в межах адміністративно-територіального поділу 1933 року).

 

Така просторова диференціація втрат відкриває широку дискусію щодо причин зазначених відмінностей. Згідно із прикордонною гіпотезою, території західного прикордоння України зазнали менших втрат через менший політичний та економічний тиск центральної влади й стратегії виживання місцевих жителів. Економічна гіпотеза припускає, що відмінності у втратах сільського населення спричинені економічною значущістю певного регіону щодо виконання планових хлібозаготівель, тоді як міста залежали від рівня постачання згідно із ієрархічною картковою системою.

 

Центральна влада надавала чіткий пріоритет південним областям України як головним виробникам зерна, які отримували найбільше продовольчої допомоги, та індустріальним містам Донбасу, що перебували на центральному постачанні. Тому втрати населення у цих регіонах є помітно меншими, ніж у лісостепових районах Київської та Харківської областей.

 

Регіональний розподіл втрат населення України внаслідок Голодомору є результатом комбінованого впливу цілої низки політичних та соціально-економічних факторів, що потребують подальших глибоких історичних, економічних та політичних досліджень.

 

Левчук Наталія доктор економічних наук, старший науковий співробітник, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України