Список священиків, які були вбиті, закатовані або померли з голоду в сибірських таборах (автор: Козак Михайло)

опубліковано 17 жовт. 2012 р., 06:09 Степан Гринчишин   [ оновлено 21 жовт. 2012 р., 12:40 ]

Книга «Пом’яни, Господи, душі слуг Твоїх»

Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.

(продовження – 6)

 

Отець Криницький Юліян

парох с. Вербиця, Угнівський деканат.

Народився 21.03.1878 р., рукоположений 1904 р., інстальований 1927 р., вдівець

1904-1907 – сотрудник с. Шмитків, Белзький деканат.

1907-1927 – адміністратор с. Шмитків, Белзький деканат.

1927-1948 – парох с. Вербиця, Угнівський деканат.

 

Арештований у липні 1947 р. у Вербиці й ув'язнений у ПУБП (Пов'ятови Ужонд Безпеченьства Публічнего) в Любачеві. Разом з о. Ю. Криницьким були арештовані його дочка Олена (37 р.) і син Олександр (41 р.), лікар-ветеринар. Усі троє були доставлені до концентраційного табору в Явожно 7 серпня 1947 р. Після слідств і знущань син Олександр 10 вересня 1947 р. переведений з табору до в'язниці Монтелюпіх у Кракові, де був засуджений до 15-ти років позбавлення волі за те, що надав лікарську допомогу коневі з табору УПА. Дочка Олена звільнена з табору щойно 30 серпня 1948 р.

 

 

На світлині пам'ятник жертвам табору Явожно, встановлений і врочисто відкритий 23 травня 1998 року з участю президентів: України – Леоніда Кучми, і Польщі – Олександра Квасневського. Пам'ятник встановлено після довгих клопотань Об'єднання Українців у Польщі, Спілки Українських Політв'язнів та української громади, у тому числі колишніх в'язнів Явожна та родин померлих у таборі. Пам'ятник поставлено в Явожнянському лісі, де поховано 162 українські в'язні, серед яких у збірній могилі спочив греко-католицький священик о. Юліян Криницький, парох с. Вербиці.

 

Обставини арешту о. Юліяна Криницького: «5 червня приїхало військо. Питали, шукали бандерівців. Зігнали людей з лопатами і наказали розкопувати дві могили, висипані при вході на церковну площу... Нашого пароха Юліяна Криницького та його сина Олеся одягнули в сільську одежу, на голови солом'яні капелюхи, у руках довгі палиці, та й наказали стояти над людьми при тій праці як наглядачі. Потім арештували пароха, його сина та ще кілька чоловік і повезли до Любачева».

 

Після цілорічних жорстоких таборових знущань о. Юліян Криницький помер у таборі на 70-му році життя 31 липня 1948 року. Там і похований у спільній могилі 162-ох українських жертв табору Явожно.

 

Обставини смерті о. Ю. Криницького зі спогадав о. митр. С. Дзюбини: «Десь у липні або серпні 1948 року перед одним з бараків сиділа група в'язнів, грала в шахи, був між ними й парох с. Вербиця о. Юліян Криницький. Раптом почули ми, що він сильно захропів... і поволі повалився на землю. Зразу ми підняли його, хотіли рятувати, але дарма. Був мертвий... Зі смертю о. Ю. Криницького пов'язаний той факт, що вперше померлому в таборі дали на похорон домовину і дозволили священикам відслужити над ним панахиду. Однак ми в похороні участі не брали: не було на це дозволу.»

 

Отець Крупський Зенон

парох с. Тирява Волоська, Ліський деканат

 

Народився 1900 р., рукоположений 1925 р., інстальований 1934 р., жонатий

1925-1929 – адміністратор с. Кінське, Динівський деканат.

1929-1930 – адміністратор с. Павлокома, Динівський деканат.

1930-1934 – парох с. Манів, Лубківський деканат.

1934-(1939) – парох с. Тирява Волоська, Ліський деканат.

(1939)-1941 – парох с. Тирява Волоська, Ліський деканат.

 

Замордований енкаведистами у червні 1941 року в Саліні біля Добромиля.

Детальніші обставини арешту й смерті о. З. Крупського невідомі.

 

Отець Лях Павло

сотрудник у Перемишлі

 

Народився 1894 р., рукоположений 1929 р., безженний.

1929-(1939) – сотрудник у Перемишлі.

1934-1941 – член єпархіальної консисторії.

– нотарій єпархіяльного суду.

– 1941 – сотрудник у Перемишлі.

 

Замордований енкаведистами в 1941 р.

Обставини арешту й смерті о. Павла Лаха авторові невідомі.

 

Отець Лемцьо Володимир

парох с. Павлокома, Динівський деканат

 

Народився 1912 р., жонатий.

 

Відомості про о. Володимира Лемця відсутні в шематизмах Перемиської архиєпархії. Брак джерельних матеріалів про о. В. Лемця не дозволяє встановити відомостей про його особисте життя й душпастирську працю. Парафію в Павлокомі перейняв у березні 1942 р. від о. Василя Шевчука, прибувши з Львівської єпархії. 

 

о. Володимир Лемцьо в жорстокий спосіб замордований трагічного дня 3 березня 1945 р. польськими бандами з навколишніх польських сіл та відділу АК під командуванням поручника Юзефа Бісса – «Вацлава» – разом з 366-ма парафіянами в українському надсянському селі Павлокома.

  

 
Непозначена збірна могила на місцевому цвинтарі в с. Павлокома, у якій спочив парох о. Володимир Лемцьо та 366 українських селян, невинних жертв польського шовінізму, які загинули трагічною смертю 3 березня 1945 р. Світлина 1998 р.

 

Обставини смерті священика і його парафіян сперті на свідченнях очевидців: «... нас гнали до церкви, – каже Ольга Дусь. – Гнали вояки Армії Крайової (АК) і поляки сусідніх сіл. Йшли навіть польські діти з вилами, сокирами, серпами, хто з чим міг, і зганяли павлокомців. А дехто з українців вже і сам туди йшов, бо бачив там спасіння. Священик тримав чашу і благословив людей, ніби відчував, що відправляє їх на смерть. До церкви прийшов «Вацлав» зі своєю бандою. Він заявив, щоб віддати зброю, яка захована у куполі церкви, бо якщо не віддадуть павлокомці цієї зброї, то всіх поб’ють. Священик запевняв, що зброї нема. Люди хрестилися і присягалися, що ніякої зброї нема. Та «Вацлав» не вірив. Тоді почалося... вивели священика, били його і лили на нього воду, щоб довше мучився. На грудах, у ще живого, вирізали хрест...».

 

«Священика о. Володимира Лемця, як розказували жінки, що були в церкві, випровадили на цвинтар бортківчани і дильонгівчани. Вони прийшли до церкви і по священика, що благословив людей Найсвятішими Тайнами, кричали: «Жуць то, бо нам і тобє теґо нє потшеба!» Вони священика вивели на цвинтар і там його застрілили, Мама, жінка і діти священика сиділи в церкві на сходах перед Престолом. Потім прогнано їх разом з іншими жінками через Бірчу, а звідтам УПА забрала їх до Перемишля» (Андрій Мудрик з Павлокоми).

 

Зі свідчень Стефанії Когут (дів. прізв. Федак): «Потім почали сортувати людей. Наперед повибирали мужчин і випровадили надвір, там їх били й мучили в різний спосіб. Колючим дротом скручували їх, били ціпами, вирізували хрести. Замучили там тоді й священика Лемця.»

 

Залишки дзвіниці, біля якої стояла церква, – місце трагічних подій 3 березня І945 року в Павлокома, під час яких від польських банд «Вацлава» загинуло 366 невинних українських селян. Світлина 1996 р.

 

Зі свідчень Володимира Федака: «Потім побачили ми отця Лемця, як вели його два поляки попід руки, а третій ішов ззаду з карабіном. Отець був дуже збитий, лице чорне. Ішов, як лялька, механічно. Його розстріляли в першій ямі.»

 

Отець Ліськович Микола

Парох с. Дошниця, Дуклянський деканат

 

Народився 27.11.1904 р., рукоположений 14.04.1929 р., безженний

1929-1931 – сотрудник с. Трійця. Добромильський деканат,

1931-(1936) – адміністратор с. Дошниця, Дуклянський деканат.

(1936)-1944 – парох с. Дошниця, Дуклянський деканат.

 

Закатований поляками в липні 1943 р.

Докладніші обставини смерті о. Миколи Ліськовича невідомі.

 

Дошниця. Церква св. Великомученика Димитрія (зб. 1790). У Дошниці 3 вересня 1835 року народився Кардинал Сильвестр Сембратович. У 1879 році він стає єпископом, у 1883 – Галицьким Митрополитом, а в 1885 – Кардиналом. Кир Сильвестр Сембратович відновив церкву в Дошниці власним коштом. У 1888 році він написав «Послання з нагоди 900-річчя Хрещення Русі». Церкви тепер ніхто не уживає, а будівля занепадає. 

 

Отець Мазур М.

сотрудник с. Тарнавка, Риманівський деканат.

 

Про о. М. Мазура відсутні відомості в шематизмах Перемиської єпархії. Можливо, що до Перемиської прибув з Львівської архиєпархії. Таке переміщування священиків було зумовлене другим приходом большевиків у Західну Україну. Брак джерельних матеріалів про о. М. Мазура не дозволяє встановити точніших відомостей про його особисте життя й душпастирську працю. Парохом у Тарнавці став після о. Дем'яна Дзями в 1944 році.

 

о. М. Мазур замордований у 1945 році польською бандою ксьондза Францішка Журавського.

 

Обставини смерті о. М. Мазура за Миколою Андрусяком («Кривавий терор польських боївок на Надсянні», в: Збірник «Ярославщина і Засяння»): «Бувший капелан Армії Крайової (АК) ксьондз Журавскі... вбивав українських священиків і селян, забирав майно замордованих і допускався найгидкіших злочинів. Він особисто вбив кільканадцять священиків, серед них: парох Бабич – о. Анатоля Сембратовича, пароха Тарнавки – о. М. Мазура, пароха Скопова – о. Івана Дем'янчика, пароха Березки – о. Олексія Білика, пароха Ліщовате – о. Степана Конкольовського та інших... Цей ксьондз Ф. Журавскі, як капітан АК, вислав двох своїх односельчан... з наказом убита пароха села Тарнавка коло Дубецька о. М. Мазура, якого майно й молоду господиню, Марію Круль, забрав собі з приходства і жив з нею, як полюбовницею...».  

 

Тарнавка. Церква св. Архангела Михаїла. У Тарнавці було дві церкви. Стародавню дерев'яну церкву поляки спалили в 1948 році. Нову церкву, ще не викінчену всередині, при кінці Другої світової війни перебрали поляки римо-католики після виселення українців, викінчили її та користуються нею до сьогодні.

 

Отець Малярчик Олексій

парох с. Карликів, Буківський деканат

 

Народився 30.03.1878 р., рукоположений 06.09.1903 р., інстальований 01.04.1931 р., жонатий

1903-1904 – сотрудник с. Добрівляни, Мединицький деканат.

1904-1905 – сотрудник с. Горуцько, Мединицький деканат.

1905-1916 – парох с. Тинів, Мединицький деканат.

1916-1931 – парох с. Ванівка, Короснянський деканат.

1931-1946 – парох с. Карликів, Буківський деканат.

 

Замордований польським військом разом з дружиною, дочкою і внучкою 24 січня 1946 року в Карликові.

 

Обставини смерті о. О. Малярчика за звітом надрайонового провідника "Мар" у Літописі УПА, т. 29: «... із 24 на 25 січня 1946 року військо польське в числі 60 осіб разом з цивілями-бандитами з Буківська напали на Карликів, пов. Сянік, спалили 20 хат, вимордували 16 осіб, між ними старенького священика з родиною. Згоріло все господарське майно, бо польські бандити не дали нічого врятувати, а ще й самі кидали в огонь різні предмети, знущалися над людьми... Найбільших звірств доказували цивілі з Буківська, які в страшний спосіб мордували невинних селян та грабили, що тільки могли забрати з собою на підводи.

 

Тоді закатовано таких осіб:

1. Малярчик Олексій, літ 68 – отець парох с. Карликів. Спеціальними кліщами поламали пальці рук та пробили багнетом.

2. Малярчик Емілія, літ 63, жінка о. пароха, застрілена і пробита багнетом.

3. Шпинда Ольга, літ 29, дочка о. пароха, застрілена.

4. Шпинда Марія, літ 4, внучка о. пароха, застрілена і проколена багнетом на руках служниці.

 

Отець Німилович Дмитро

зав. с. Ялин, Сяніцький деканат

 

Народився 23.10.1907 р., рукоположений 22.03.1931 р., безденний

1931-(1939) – самостійний сотрудник с. Яблониця Руська, Динівський деканат.

-1944 – зав. парохії с. Ялин, Сяніцький деканат.

 

Замордований польською бандою в с. Грабівка коло Сянока в 1944 році.

 

Ближчі обставини смерті о. Дмитра Німиловича: «Крім ксьондза Ф. Журавського, сотрудник Бабич... парох Борівниці коло Бірчі... був замішаний у вбивстві, четвертуванні блаженної  памяті о. Дмитра Німиловича...»

 

Іванна Назаревич, дружина о. Андрія Назаревича, пароха Яблониці Руської, згадує, що її чоловік о. Андрій і о. Т. Марків, парох Володжа, хоронили о. Д. Німиловича і вона їздила з ними на похорон, але не згадує про знущання з тіла покійного.

 

За Г. Мотикою, довідуємося, що: «8 wreześnia ok. godz. 23.00 doszło do napadu w Grabowcu na księdza Dymitra Nimyłowicza. Zrabowano mu radio, maszynę do pisanią, ubrania, a następnie zastrzelono». «8 вересня біля години 23.00 дійшло до нападу в Грабовці на священика Дмитра Німиловича. Забрано йому радіоприймач, друкарську машинку, одяг а потім застрелено.»

 

Отець Осідач Роман

сотрудник с. Верхрата, Равський деканат

  

 

Народився 22.03.1913 р., рукоположений 1938 р., безженний

1938-(1939) – сотрудник с. Верхрата, Равський деканат.

(1939)-1941 – сотрудник с. Верхрата, Равський деканат.

 

Замордований енкаведистами в 1941 р.

Докладніші обставини арешту о. Р. Осідача: Голова сільради (місцевий комуніст) у Верхраті, Рава-Руського повіту, Михайло Смут підступно, під намовою чи то силою, з погрозами забрав о. Романа і своїм возом відвіз до Рави-Руської та віддав священика в руки місцевого НКВД. Від того часу слід за о. Р. Осідачем загинув.

 

З приходом німців у 1941 р. колишній голова сільради у Верхраті за співпрацю з НКВД був арештований німецькою поліцією разом з іншими 8-ма чоловіками з Верхрати. Однак скоро звільнений, інших відправлено до таборів, з яких не повернулися. Після звільнення переховувався у Мриглодах, де був убитий за нез'ясованих обставин.