Список священиків, які були вбиті, закатовані або померли з голоду в сибірських таборах (автор: Козак Михайло)

опубліковано 5 жовт. 2012 р., 07:56 Степан Гринчишин   [ оновлено 7 жовт. 2012 р., 12:10 ]
                                                                                                              Книга «Пом'яни, Господи, душі слуг Твоїх»
                                                                                                                               Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.

(продовження – 3)

 Отець Гайдук Михайло

сотрудник с. Глудно, Динівський деканат
 
 

Народився 24. 09. 1906 р., рукоположений1934 р., безженний.

1934-1936 – сотр. с. Красова, Короснянський деканат.

(1936)-сотр. с. Полонна, Буківський деканат.

(1936)-1943 – сотр. с. Глудно, Динівський деканат.

Добрий організатор, енергійний громадський діяч (заснував хор, драмгурток, українську школу), був активний у кооперативному русі, чудовий проповідник.

Обставини смерті о. М. Гайдука:

«У половині липня 1943 року о. М. Гайдук повертав підводою до Глудно з Динова, де служив Службу Божу...  На польовій дорозі... появився мужчина на ровері...

Зрівнявшись з возом, негайно добув револьвер і віддав два постріли до священика. Поцілений смертельно о. М. Гайдук зараз же загинув на місці...».

Похований на місцевому цвинтарі в Глудні.

   Отець Головач Микола катехит,

відпоручник до Повітової Шкільної Ради в Боську, Риманівський деканат 

 
Народився 17. 12. 1893 р., рукоположений 28. 04. 1918 р., безженний.

(1924)-1944 – катехит у школах:

– народна в Боську, Королівському Вороблику і в Ладжині.

– державна гімназія у Коросні.

– учительський семінар в Коросні.

Замордований поляками під кінець липня 1944 р.

Обставини смерті о. М. Головача, за свідченням родича Володимира Головача з Острова біля Перемишля:

«За німецької окупації був переслідуваний польським підпіллям, то й переховувався у знайомого поляка. Одного дня перед наближенням німецько-большевицького фронту вирішив відвідати залишене приходство. Ранком, коли наближався до свого дому, отримав постріл в плечі від укритого в хащах вбивці – члена польської боївки. Ще жив кілька днів і помер. За два дні прийшли большевики».

 

Отець Горечко Михайло

парох с. Воля Цеклинська, Дуклянський деканат

Народився 19. 10. 1903 р., рукоположений 30. 03. 1930 р., інстальований 01. 03. 1932 р. безженний.

1930-1932 – адм. с. Гирова, Дуклянський деканат.

1932-(1936) – парох с. Воля Цеклинська, Дуклянський деканат.

– (1945) – парох с. Воля Цеклинська, Дуклянський деканат.

– 1945 – депортований до УРСР.

– 1945 – парох с. Росохи, Старосамбірський деканат.

Заарештований НКВД в Росохах і засланий до Сибіру. Помер 14 січня 1953 року. Похоронений у Корейському Мисі (4 км від Іннокентьєвки) Троїцького р-ну Хабаровського краю. Ось прощальне слово священика-співкаторжника о. Степана Венгриновича, сказане на похороні о. М. Горечка 16 січня 1953 року:

«Сьогодні ми тебе хоронили... Коло воріт стояли сани.., але вони їхали порожні до самого цвинтаря. Не хотіли класти домовину на сани. Нас було так багато: тринадцять твоїх товаришів-священиків, отже тебе несли на плечах. Це був Новий Рік і ти хотів сказати бажання..., була повна хата людей. На столі ти зробив престолик, вісім свічок святилось... ти не мав фелона, тільки епітрахиль, а замість чаші – скляний келішок... Ти говорив: «Новий Рік. Знову один рік приближує нас до вічности – до смерти. Може вона вже за дверима... може вже взяла за клямку... може вже дошки готові... А як ми приготовані на зустріч із Христом?» Боже, будь йому милосердний! Боже, будь милосердний і нам цього року. Ждемо і хотіли б вертатися додому... про те думаємо… тим часом, скільки вже хрестів на нашому цвинтарі, тут, у тайзі?.. Клоню голову перед тобою. Шукаєте мучеників чи ісповідників у історії? Не треба їх далеко шукати. Оце тут, під кедрами у тайзі спочиває один з них...»

  

 о. д-р Гриник Микола

парох с. Горохівці, Нижанківський деканат

Народився 12. 12. 1913 р., рукоположений 03. 04. 1938 р.

1931-1933 – питомець Духовної Семінарії в Перемишлі.

– 1939 – студії в Римі, доктор богослов'я.

1939-1941 – парох с. Горохівці, Нижанківський деканат.

Заарештований радянськими службами НКВД в червні 1941 року в Горохівцях.

Гнаний з групою в'язнів з Перемишля до Добромиля, де, як і тисячі невинних жертв, після нелюдських тортур живим вкинений до ями соляної копальні в Саліні коло Добромиля.

Свідками його смерті були два в'язні-поляки: Кубусек та Іцалік з Горохівець.

 

Отець Гучко Василь

парох с. Радруж, Немирівський деканат 

Народився 1882 р., рукоположений. 1907 р., інстальований 1918 р., жонатий, Вк.

1907-1910 – сотр. с. Курилівка, Лежайський деканат.

1910-1911 – адм. с. Губичі, Добромильський деканат.

1911-1912 – адм. с. Войславичі, Варязький деканат.

1912-1913 – адм. с. Щутків, Любачівський деканат.

1913-1915 – сотр. с. Башня, Любачівський деканат.

1915-1917 – адм. с. Башня, Любачівський деканат.

1915-1918 – адм. с. Радруж, Немирівський деканат.

1918-1944 – парох с. Радруж, Немирівський деканат.

1919-1920 – інтернований поляками.

1929-1944 – декан Немирівського деканату.

Катехит і візитатор науки релігії в школах Немирівського деканату.

За свідченням колишніх мешканців с. Радруж Софії Свистонюк (Львів) і Марії Пелішко (Польща): «Отець Василь Гучко, його родина і 12 мешканців села були вбиті 27 серпня 1944 року радянськими солдатами з Немирівської погранзастави. Отця вбито пострілом в голову (ззаду) на подвір'ї приходства. Дружину і дочку також вбито пострілами та підпалено приходство. Тіла вбитих вкинули у вогонь. Тіло Отця залишили. Спалені кістяки дружини й дочки радружани закопали коло церкви (могила неозначена), а Отця пароха в труні поклали до священичого гробівця на цвинтарі, що біля церкви, без будь-яких познак». 
 

  Отець Дем'янчик Іван

парох с. Скопів, Порохницький деканат

 

 
Народився 1865 р., рукоположений1891 р., інстальований 1901 р., жонатий, титулярний радник, Вк.

1891-1982 – сотр. м. Старий Самбір, Старосамбірський деканат.

1892-1893 – адм. с. Аксманичі, Нижанківський деканат.

1893-1901 – адм. с. Крамарівка, Порохницький деканат.

1901-1945 – пар. с. Скопів, Порохницький деканат.

1914 – в'язень Талергофу.

1924-1945 – декан Порохницького деканату.

Замордований польською бандою капелана АК ксьондза Францішка Журавського з Бабич 6 березня 1945 р. на приходстві в Скопові. Разом з о. І. Дем'янчиком закатовано його дочок: Мирославу – вчительку й директора місцевої школи, Віру, Іванку та зятя о. Степана Конкольовського – пароха с. Ліщовате, а також домашню господиню Ольгу Музику.

Обставини смерті о. І. Дем'янчика і його родини:

«Отцеві Дем'янчикові бандити розбили голову... Після цього злочинного вбивства банда ксьондза Ф. Журавського п'янствувала кілька днів... Майно о. І. Дем'янчика забрав собі ксьондз Журавскі..., а батька своєї полюбовниці Марії Круль поселив на приходстві....»

За свідченням Надії Бача (Казахстан) і Василини Бача (Україна), які жили біля церкви: «Зупинились фіри. Чоловіки з них побігли на плебанію... Чути було постріли. То вбивали сім'ю священика о. І. Дем'янчика, його зятя о. Степана Конкольовського, дочок о. Дем'янчика: Мирославу, Віру, Іванку і домашню господиню Ольгу Музику... Всі ми рано-вранці пішли на плебанію. Біля дверей лежала Мирослава (це було її улюблене місце для зустрічі людини, яка стукала в двері). По всій кімнаті трупи... На похорон сім'ї священика приїхали діти о. Дем'янчика – Ада та Микола з Перемишля, які залишилися живими, з радянськими солдатами для охорони. Все робилося швидко, щоб за дня змогли повернутися до Перемишля».

Вони були свідками тої кривавої трагедії й зберегли пам'ять про страшний злочин, переказували все своїм дітям. Ось записка внучки о. І. Дем'янчика Софії Лазуркевич: «Щоб покійних вдягнути і приготувати до похорону, треба було великої обережності. Одні люди пильно сторожили, коли другі віддавали останню услугу своєму довголітньому парохові і деканові... Кілька днів після трагедії поляки напали на село. Підпалили з двох сторін і почали свою криваву оргію. Уцілів той, кому вдалося втекти із села дебрами, потоками. Багато людей спалили живцем, в одному сховищі спалили 25 дітей... Скільки було жертв, докладно не відомо, говорили, що близько 150 ос. Мій вуйко Дем'янчик Микола в 1957 році вже з Радянського Союзу написав в Ряшівську прокуратуру (Польща), щоб порушити кримінальну справу проти вбивць жителів с. Скопів... Ряшівська прокуратура, не дивлячись на такі разючі факти, закрила справу... Дем'янчик Микола через центральну польську газету «Трибуна Люду» у 1961 році звернувся зі скаргою у генеральну прокуратуру Польщі, але відповіді не одержав. У зв'язку з тим, що бандою керував польський священик Журавський, в 1965 році Дем'янчик Микола також звернувся до примаса Польщі кардинала Вишинського. Через довгий час, аж в 1966 році була дана відповідь за підписом примаса Польщі кардинала Вишинського, в якій той підтверджував важкі воєнні часи, коли один одного вбивали, а завершив свою відповідь словами молитви Господньої «і прости нам довги наші, як і ми прощаємо нашим довжникам». Цими словами підтвердив вину польського священика Журавського».

 

Отець Добрянський Микола

парох с. Креців, Бірчанський деканат

Народився 1890 р., рукоположений 1918 р., інстальований 1927 р., вдівець.

1914 – ув'язнений у Талергофі.

1918-1921 –?

1921-1925 – адм. с. Павлокома, Динівський деканат.

1925-1927 – парох с. Павлокома, Динівський деканат.

1927-(1939) – парох с. Креців, Бірчанський деканат. 

У 1939-1941 роках перебував у радянському ув'язненні. З поверненням більшовиків у 1944 році арештований вдруге й розстріляний у Самборі.

Про обставини ув'язнення й смерті о. Миколи Добрянського авторові не вдалося зібрати інформації.

 

Отець Добрянський-Нісевич Микола

парох с. Дубровиця, Сінянський деканат

Народився 1868 р., рукоположений. 1896 р., інстальований 1908р., вдівець, Вк.

1896-1898 – сотр. с. Монастирець, Ліський деканат.

1898-1899 – адм. с. Коростно, Устрицький деканат.

1899-1900 – катехит у школах Ліського деканату.

1900-1901 – адм. с. Монастирець, Ліський деканат.

1901-1902 – адм. с. Нанова, Устрицький деканат.

1902-1908 – парох с. Остобіж, Сокальський деканат.

1908-1945 – пар. с. Дубровиця, Сінявський деканат.

о. М. Добрянський не брав активної участі в українському національному житті. Був людиною «старої дати» й обертався виключно в польському товаристві.

Замордований польським підпіллям у 1945 році.

Обставини смерті: «Вбивці підносили о. Миколу на руках догори й пускали на підлогу».

Дещо інші обставини смерті подає Гжегож Мотика: «22 czerwca został zabity w Dąbrownicy

źycliwy Polakom grekokatolicki ksiądz Nicewicz. Przebił go bagnetem prawdopodobnie komunista

z Btzyskiej Woli w odwecie za zabicie 19 grudnia w Potoku Górnym księdza rzymskokatolickiego».

За Г. Мотикою о. Нісевича Миколу вбито 22 червня 1944 року.