«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис, число 7, 2010-2011. стор. 80. Доки живуть люди на Землі, доки вони мають віру в Бога, доти пам'ять про діяння кожного з нас буде записана у добрі і погані книги буття. І жодна з її сторінок не буде вирвана, захована чи спалена. На все Божа воля, і рано чи пізно все таємне стає явним. Чи міг відати Пантелеймон Василевський, що поетичні рядки, писані серцем його побратима Миколи Лепкалюка, будуть оприлюднені через 50 років у книзі «Яворівський фотоархів УПА» за підписом: невідомий автор?.. Подаємо спогад Пантелеймона Василевського про вірш: Спадає листя із дерев останнє До наших ніг, натомлених в боях. Нема вже ані щастя, ні кохання, Лише тривога на семи вітрах... Іще не пізно здатися на ласку... Та краще серце вирвати з грудей: Життя купити зрадою не важко, А як же потім жити між людей?! Останній бій очистить, наче сповідь, Прощальну тишу лісу розітне, Спочине тут навіки гордий Провід, Піде у вічність братство лісове... Уже без нас зустрінуть сонце квіти, Біжать останні миті, як вода... Ти мусиш, Україно, зрозуміти: Загибель наша – то ще не біда! Свободи дух нових борців породить, Тобі жадану волю принесе... Та ми вже не узрієм, бо надходить Пора зробити крок рішучий, – все... Навесні в Дрогобичі була презентація «Яворівського фотоархіву УПА», де я впізнав кількох побратимів. Але зараз не про це... Наприкінці альбому є змістовний вірш – «Останній постріл», присвячений воїнам УПА без авторства та місця і часу написання. Мій «бездонний» архів віддавна береже машинописну чернетку авторського тексту, яку я дістав ще в 1989 р. Автором вірша був мій побратим Микола Лепкалюк (1929-1999) родом із села Старий Косів, студент-заочник філфаку Чернівецького університету. Він у 1947-1948 роках був легальним (!) кур'єром поміж підпіллям Косівщини та Чернівців, знав чимало таємниць. У липні 1948 р. нас обох зрадив один тип, який вже давно спокутує вину перед Всевишнім... У 1957 р. Микола, повернувшись з ГУЛАГу і дізнавшись про геройську загибель в 1950 р. провідників: коломийського «Бориса» та буковинського «Сталя» з охоронцями, маючи хист до віршування, скомпонував його як данину шани героям знаним і незнаним... Я, маючи текст з альбому, а головне – авторську чернетку та знаючи автора і час написання, трішки зредагував текст. |