Наші герої - родина Іщуків (автор: Кучабський Нестор)

опубліковано 11 квіт. 2012 р., 04:32 Степан Гринчишин

Автор: Нестор КУЧАБСЬКИЙ,

член Братства вояків ОУН-УПА

«Гомін Волі». 22 січня, 2010 р.

В часи героїчної боротьби українського народу під .проводом українських націоналістів Євгена Коновальця, Степана Бендери, Романа Шухевича загинуло біля чотирьох десятків патріотів з села Добромірки на Збаражчині. Досі 26 родин не знають, де поховані їх рідні. 

Брехлива комуністична система десятками літ фальшувала нашу боротьбу, навішуючи героям ярлики буржуазних націоналістів, убивць, щоби приховати від народу свої, величезних масштабів, нищення українців голодоморами і тюрмами. Всі сибірські несходимі простори були вкриті таборами смерті, де мучилися сотні патріотів.

Але кращі сини і дочки. України не відступали у боротьбі з віковічним ворогом. З початку листопада 1944 року командування УПА створює вишколи для лікування своїх бойовиків. В терені Добромірка – Гущанки – Лозівка оперував табір, в якому проходили вишкіл 20 дівчат. Це Марійка Серимуля, Анастасія Каторож («Роксолана») – зв’язкові родом з Добромірки, Євгенія Бугай («Галина») з Терпилівки – зв’язкова, Надія Дзядик-Вітчимишим («Квітка»), Євгенія Малик-Кучабська («Лариса») – зв’язкові УПА з Клебанівки і ще п’ятнадцять дівчат з інших сіл. Зверталися одна до одної тільки по псевдах. Основу медицини проводила подруга «Марта», практику лікування поранених, ознайомлення з препаратами,стерилізацію та заготовку бинтів і, крім того, короткий курс історії України проводила інструктор член ОУН Ганна Іщук родом з Добромірки – за фахом фармацевт, яка ще була звязковою УПА і мала псевдо «Нюся».

– Атмосфера високої культури була в нас під час занять, – згадує «Лариса».

– Дівчата-іструктори «Марта» і «Нюся». Їхня ідейність і грація мене просто зачаровували, особливо пишні коси «Нюсі», які хвилями спадали майже до колін. Я просто по-жіночому заздрила її красі і грації.

З тактичних занять був у нас друг «Зеновій» з ще двома бойовиками, як охорона вишкільного табору. До початку 1945 року ми закінчили заняття і розійшлися по своїх теренах. З вишкільного табору ми понесли з собою незламну ідею боротьби, бажання допомогти пораненим друзям-повстанцям у скрутні хвилини їх боротьби. Тож не дивно, що майже дитячі руки взялися до такої відповідальної праці. А по скільки ж їм було років, цим завзятим «лікарям»?

Аналогічні обставини зв’язку, від надрайонового штабного бункера (провідник «Чуйкевич» або Шевчук Ростислав з Кошляк) проходила лінія зв’язку з яцівецьких полів, де був обладнаний штабний бункер, до Клебанівки, до районового референта теренової боївки Олекси Возьного («Байди») з Шилів, який у цьому часі стаціонував у Маликів. Троє офіцерів летунів квартирували в хаті, а «Байда» — на горі у сховку. Цю лінію зв’язку забезпечували діти-школярі з яцівець Степан Бас, 1933 року народження, Геня Бас, 1932 р.н., Оля Попович 1933 р.н. Вони переносили грипси заплетені в дитячих кісках, і виконували ці доручення з охотою, хоча знали, що може чекати їх в разі провалу, згадувала пані Оля при зустрічі зі мною в цьому році. Просто діти включилися в боротьбу за волю України, маючи 12-13 літ. Цей подвиг молодого покоління хай буде приміром для сьогоднішньої молоді.

Час проходив тривожно, в постійних облавах, сутичках з енкаведистами. В одній такій сутичці загинула Ганна Іщук разом ,з побратимами по боротьбі. Їх кати з енкаведе кинули нагих під костелом в Новому Селі. Лише вітерець перебирав красиві довгі коси, за які кати тягали, знущаючись вже посмертно. Батька, Василя Іщука, засудили і він загинув у Сибіру через два місяці. Мати, Домна Іщук також була вивезена, на Сибір і там загинула. Молодша сестра Ганни, Ярослава, повернулася з каторги через сім років. Сьогодні проживає у Львові.

… Чи можемо ми сьогодні уявити це страшне горе славної родини Іщуків з Добромірки і тисячі таких же понівечених людських доль? Слава цим малолітнім патріотам і всім героям слава!

Примітка.

У 1947 році комуністичним режимом були засуджені з Клебанівки дев'ятнадцятирічні юнаки Крищук Степан Петрович, Тригуба Мирослав Васильович, Грех Ярослав Дмитрович, Лисий Борис Петрович, на 25 років кожен. Покарання відбували у Воркуті, додому повернулися в 1965 році.